Зайнятість поля рослинністю впродовж вегетаційного періоду — найвищий прояв турботи про залучення в біологічний кругообіг безцінних біогенних елементів.
Сидерація — могутній чинник підтримання балансу біогенних елементів у кореневмісному шарі ґрунту. Сидеральні культури накопичують у ньому стільки кореневих решток, як і надземної маси залежно від культури сидерації — від 15 до 45 т/га. Кореневі системи, пронизуючи товщу ґрунту, забезпечують рівномірний розподіл органічної речовини, яка є поживним матеріалом для розвитку корисної ґрунтової біоти, а також супроводжується в процесі мінералізації бурхливим виділенням СО2, що є джерелом вуглецевого живлення рослин. За правильного ведення сидеральної культури та поєднання її дії з побічною продукцією рослинництва відбувається розширене відтворення родючості ґрунтів із позитивним балансом гумусу, а залучення із нижніх шарів ґрунту до кругообігу біогенних елементів — фосфору, калію, кальцію, магнію та мікроелементів є майже безкоштовним подарунком землеробу. Завдяки зеленій масі сидератів залучається для мінерального живлення рослин до 20–40 кг/га азоту, до 10–20 — фосфору і 30–40 — калію, і додатково з кореневими рештками фосфору — 10–17, калію — 44–70 кг/га.
Непересічне значення сидерації в поліпшенні фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів. Це природні розущільнювачі плужної підошви і підорного (20–40 см) шару кореневою системою сидеральних рослин. Розпушення ґрунту, запаси вологи під покривом рослин, органічна маса створюють оптимальні умови для розвитку популяції дощових черв’яків, продукти діяльності яких також забезпечують рослини елементами живлення.
Тому найраціональніше для землероба — максимально зайняти поле рослинністю у часі. Проте для багатьох новачків у цій справі корабель сидерації часто натикається на підводні рифи.
Промахи в сидерації
Знаючи вузькі місця сидерації, їх легко можна усунути:
1. Серед причин, що загальмують її поширення, — переконання у наданні пріоритету кормовій базі для худоби перед сидерацією: одне іншому не завадить — можливі компроміси.
2. Розтягування строків між збиранням урожаю основної культури, підготуванням ґрунту й висівом сидеральної культури. Успіх — в оперативності: зібрав — негайно обробив ґрунт — посіяв сидерат.
3. Невдалий вибір форми та строків проведення сидерації. Пам’ятаймо: успіх залежить від вибору правильної форми. Немає ґрунтово-кліматичної зони, де б та чи інша форма сидерації не була б ефективною.
4. Занадто ранні строки заорювання зеленої маси у ґрунт, що можуть спричинити непродуктивні втрати не лише азоту, а й мінералізацію гумусу. Вихід із цієї ситуації: заорювати масу пізно восени, залишати до весни у вигляді куліс для снігозатримання.
5. Вузьке співвідношення С:N у зеленій масі сидератів активізує процеси мінералізації органічної речовини, включаючи й гумус. Вихід: заорювання зеленої маси разом із побічною продукцією рослинництва, або дати їй можливість перезріти до соломистого стану до весни.
6. Слабкий стартовий розвиток рослин на виснажених землях на початкових стадіях сидерації, особливо небобових культур. Не біда! Внесіть перед сівбою 45–70 кг/га діючої речовини азотних добрив, і він повернеться разом із вегетативною масою.
Сидерація може бути примхливою нареченою до видання, а згодом, освоївшись, стане надійним другом у стабілізації врожайності.
Яку погоду любить сидерація
Переважна форма сидерації — проміжні посіви. Звертаємо увагу, що для них найважливішого значення набуває насамперед сума активних температур (вищих за 15 °С); найсприятливіша — 800–1000 °С (30–40% агрокліматичного ресурсу всього теплого часу року), що вміщається у 60–80 днів вегетаційного періоду. Для формування врожайності 20–25 т/га (3-4 т/га сухої речовини) потрібно 120 мм атмосферних опадів. Висновок: за температурним режимом усі ґрунтово-кліматичні зони відповідають оптимальним вимогам, а за кількістю опадів є зони достатнього, ризикованого і недостатнього зволоження. Проте немає зони, де сидерація недоцільна або ризикована. Все залежить від форми сидерації, яку вибирає землероб залежно від місця свого проживання. Знання тонкощів цієї справи зменшує ризик невдачі. Ось чому сидерація — це культура землеробства, де знання визначає успіх.
Форми сидерації
В Україні поширені чотири основні форми сидерації: (1) основна (самостійна); (2) підсівна під вегетуючі злакові культури (люпин багаторічний, осінній або зимовий підсів); (3) проміжна сидерація (поукісна й пожнивна); (4) кулісна сидерація.
Основна сидерація — введення сидерального пару з вирощуванням бобових — люпину, буркуну, серадели, хрестоцвітих — редьки олійної, гірчиці білої або зернових — жита озимого або сумішки жита з викою, люпином, або вівса з пелюшкою. Поширена також отавна сидерація, коли частину багаторічних трав у вигляді отави заорюють у ґрунт для удобрення наступної культури. Найефективніша ця форма сидерації для зон нестійкого та недостатнього зволоження. Основна сидерація — ефективна для всієї України.
Підсівна форма сидерації передбачає підсів сидеральної культури під пшеницю озиму. Найпродуктивнішими культурами для цього є люпин багаторічний, серадела, бобові багаторічні трави. Особливості підсіву люпину багаторічного полягають у можливості двох строків — восени або взимку по снігу за товщини снігового покриву не більше 15–20 см, або рано навесні з нормою висіву 55-60 кг/га. Сераделу підсівають під покрив озимих зернових сівалкою з дисковими сошниками. Багаторічні бобові трави — згідно з заведеними технологіями. Підсівна сидерація вигідна тим, що під час заорювання зеленої маси разом із соломою або стернею на високому зрізі оптимізується співвідношення С:N, запобігаючи надмірній мінералізації органічної речовини. Підсівна сидерація за правильного підбору культури ефективна в будь-якій ґрунтово-кліматичній зоні України.
Проміжна сидерація здійснюється у проміжку часу після збирання попередника і наступною культурою у сівозміні. Розрізняють поукісну і післяжнивну її різновиди. Ця форма сидерації найпоширеніша щодо одержання гарантованого ефекту. Ефективність вирощування сидератів у проміжних посівах залежить від таких моментів:
• дотримання стислих строків обробітку ґрунту — негайно після збирання попередньої культури, перед сівбою сидерату або ж одночасно з його сівбою. Це боротьба за вологу для одержання дружніх його сходів;
• норми висіву завищують на 25–30% проти рекомендованих з обов’язковим прикочуванням після висіву;
• під час сівби небобових культур (редька олійна, ріпак, жито озиме) рекомендовано внесення азотних добрив по сходах у дозі N30-45; фосфорні, калійні та органічні добрива, розраховані під наступну культуру, краще внести під сидерат, що у 1,5–2 рази підвищить коефіцієнт використання з них поживних речовин;
• масу проміжних посівів сидеральних культур загортають у ґрунт в жовтні-листопаді залежно від урожайності в 1–2 проходи дисковими боронами, або навесні.
Післяукісну сидерацію проводять після збирання зеленої маси озимих або однорічних трав та кукурудзи на зелений корм. Ефективні такі культури з родини капустяних, як редька олійна, ріпак ярий, перко та бобових — люпин, буркун, серадела. Післяукісні посіви нагромаджують більшу зелену масу у зв’язку з довшою тривалістю вегетаційного періоду.
Післяукісну сидерацію застосовують під сівбу озимих зернових і під просапні культури — картоплю, кукурудзу, буряки цукрові і кормові.
Найпоширеніша форма сидерації — післяжнивна, адже для неї звільняються значні площі після збирання ранніх хлібів. Вирішальне значення для цієї форми мають запаси вологи у ґрунті. З метою зменшення її втрат обробіток ґрунту повинен бути проведений у найстисліші строки і, бажано, із залишенням подрібнених решток попередньої культури на полі з додатковим внесенням на 1 т соломи 10 кг мінерального азоту.
Для небобових сидеральних культур доцільне внесення повної дози азоту з розрахунку 60–90 кг/га N. У зонах Полісся й Лісостепу не пізніше як 5–10 серпня висівають гірчицю, редьку олійну, капусту кормову, ріпак. Наприкінці липня висівають люпин, горох, овес, вику, пелюшку та їх сумісники з вівсом.
Кулісні посіви сидеральної культури чергуються на зайняті й незайняті сидератами смуги різної ширини. Скошену зелену масу застосовують на сусідній смузі, відведеній під вирощування наступної культури. Кулісна сидерація ефективна на схилових землях, з розміщенням куліс поперек схилу, що запобігає проявам водної ерозії.
Підбір сидеральних культур
У світовій практиці на сидерацію вирощують понад 60 різновидів бобових, хрестоцвітих, злакових й інших культур. Застосовуючи культуру сидерації, ми наближаємо умови агроценозу до функціонування природних біоценозів, які не знають проміжної стадії голого поля без рослинності. Вибір сидерату залежить від умов зволоження, реакції ґрунтового розчину, вмісту гумусу та рівня забезпечення мінерального живлення рослин.
На бідних ґрунтах із підвищеною кислотністю краще ростуть жито озиме, овес, пшениця, з бобових — люпин, пелюшка, конюшина. На родючих землях — бобові культури — вика яра, серадела, фацелія, багаторічні трави — конюшина, люцерна, еспарцет, буркун та злакові кормові трави.
Для післяжнивної сівби на сидерацію придатні лише ті культури, які є скоростиглими і не чутливими до низьких температур повітря і ґрунту. Найнадійнішими для цих умов є родина хрестоцвітих культур — суріпиця яра і озима, редька олійна, гірчиця біла, ріпак озимий і ярий.
Для господарств з розвиненим тваринництвом доцільні складнозмішані 4-компонентні посіви, наприклад, з кукурудзи, соняшнику, гречки, гороху (вики) та в інших композиціях, які забезпечують високу урожайність зеленої маси. Основна її частина іде на корм худобі, а пожнивні рештки на високому зрізі й коренева система — на добриво.
За відсутності тваринництва навіть заорювання у ґрунт пізно восени всієї маси окупається додатковим урожаєм наступних культур. Адже у цьому разі землероб компенсує відсутність гною на своїх полях (вирощування люпину багаторічного еквівалентне 30 т/га гною за сухою масою, за вмістом азоту і калію — до 60 кг/га, а магнію — 100 кг/га; отава пажитниці — 44 кг/га за сухою речовиною, азоту — 66 кг/га, кальцію — 25 кг/га і магнію — 69 кг/га). І все це без урахування екологічного ефекту — збережених біогенних елементів, міграції яких до геологічного кругообігу запобігла культура сидерації.
Середня продуктивність у 4-компонентних сумішках сягає 40 т/га, середня урожайність люпину багаторічного становить 25 т/га, редьки олійної — 23 т/га, пелюшки з вівсом — до 30 т/га, гірчиці, ріпаку, суріпиці — до 13 т/га.
За високої культури землеробства і достатньої кількості опадів та на зрошенні середню урожайність зеленої маси сидератів можна підвищити у 1,5–2 рази.
Сучасний стан сидерації
Сучасне українське землеробство здатне продукувати до 100 млн тонн зеленої маси сидератів і до 50 млн тонн соломистої побічної продукції рослинництва, що помітно збалансувало б потребу в органічних добривах (яка в ідеалі становить близько 300 млн т). За умови використання для сидерації лише 10% площ під зерновими культурами і парів, площі сидеральних посівів можуть становити близько 2 млн гектарів. Фактично ж за останнє десятиліття середня площа, зайнята під сидератами, не перевищує 300 тис. гектарів, або 15% можливого. За розрахункової середньої врожайності сидератів до 15–20 т/га загальна маса зелених добрив не перевищує 600 тис. тонн. Украй незадовільно застосовуємо на добриво й солому — близько 2 млн тонн, що становить 4% можливого. Сумно, панове, сумно.
Едуард Дегодюк, д-р с.-г. наук, професор, академік Європейської академії природничих наук ННЦ «Інститут землеробства НААН»
журнал “The Ukrainian Farmer”, жовтень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
