Безглузде фермерування на перший погляд викликає інтерес, а після детального ознайомлення — сором.
Фермери — люди креативні. На відміну від власників великих агрофірм, вони дозволяють собі більшу свободу у виборі напрямів господарювання та експериментів із технологіями. Проте навряд чи можна знайти фермера, який би займався аграрним виробництвом із примхи, без жодного економічного сенсу та зовсім не дбав би про фінансову складову свого господарювання.
Утім, якби ми такого фермера не знайшли, то й не було б про що розповідати. Мова йде про… господарський комплекс «Межигір’я» колишньої резиденції колишнього Президента України Віктора Януковича. Якщо подивитися на цю територію крізь, так би мовити, аграрні окуляри, то її цілком можна назвати багатогалузевим фермерським господарством. Напрями спеціалізації — молочне та м’ясне тваринництво, птахівництво, рибництво, кролівництво, бджільництво, садівництво та вирощування овочів закритого ґрунту.
Нині комплекс націоналізовано, колишній його власник дременув у Росію. Тому ми домовилися про екскурсію з тимчасовими опікунами міні-ферми — волонтерами Сергієм Григор’євим і Богданом Швайкою. Вони обидва мають досвід роботи в Київському зоопарку: Сергій працював там начальником науково-просвітницького відділу, Богдан — начальником відділу птахів. Із часу повалення «межигірського муру» вони на добровільних засадах наглядають за господарською частиною цього величезного комплексу, сподіваючись, що держава врешті-решт створить відповідну структуру для управління та візьме на себе відповідальність за все те, що в ньому коїться.
А доглядати в «Межигір’ї» є за чим. Зоопарк (так у колишній резиденції називають усе тваринництво — і декоративне, і продовольче) тут величезний, розкиданий по всій території у 137 га. Рівень організації деяких об’єктів милує око своєю простотою (як от пташиного двору або кролеферми), водночас є й цілком сучасні виробничі ділянки — молочнотоварна ферма, скляна теплиця й інтенсивний садок із різними породами дерев. Найбільше нас зацікавила ферма: тут в одному приміщенні утримують шістьох чорно-рябих молочних корів із телятами, три десятки зааненських кіз, стільки само східно-фризьких овець, кілька десятків свиней (породи ландрас і велика біла) різних вікових груп. Доповнюють традиційний селянський мікс кілька екзотичних антилоп канн. Канни були в «Межигір’ї» на особливому рахунку: їхнє молоко (так званий молокан) колишній власник вживав для підтримки чоловічого здоров’я.
Проффесорський підхід
Знайомлячи нас зі справами на фермі, Богдан Швайка не стримував емоцій: «Коли ми вперше потрапили на територію «Межигір’я», то були в захваті. Справжня Голландія! Ні, Швейцарія! Гарненькі будиночки, усе охайно, красиво, тварини задоволені, садок доглянутий, крапельне зрошення працює. Потім перше враження почало блякнути — зайшли на ферму, роздивилися на пташиному дворі. І зрозуміли, що Януковича «розводили» скрізь, на всіх етапах.
Ферма — гарна, вичищена, вилизана. Стоїть автоматична шнекова система подачі кормів, яка без розбору має транспортувати корми з одного бункера для всіх розміщених тут тварин: і кіз, і корів, і свиней. Я не зрозумів, як це. Нумо розпитувати в «місцевих». А вони кажуть, що приїздив якийсь професор, локшини начіпляв, от і зробили цю систему за його проектом. По факту нею користуються лише для подачі корму в станки свиней.
Почали розбиратися в системі гноєвидалення. Спочатку гній із ферми потрапляє в 10-кубовий резервуар, з якого його треба перекачувати в більший — місткістю 60 кубів. Питаю працівників, навіщо це? Не почув жодного чіткого аргументу: знову-таки, згаданий професор намалював такий проект, і йому за це заплатили. Мало того, цей більшій резервуар збудували на краю схилу — якщо його заповнити, то він може «поповзти» у Дніпро разом із фермою. Тож його ніколи і не заповнювали: асенізаційна машина завжди викачує гній із 10-кубового резервуара. Проте колишнього власника, я так розумію, ці прорахунки мало хвилювали. Не піде ж Янукович по гноєзбірниках заглядати!
Стали розбиратися з тваринами. Працівники нам одразу похвалилися, що на фермі утримують дуже хорошу східно-фризьку породу овець. Порода й справді за своїми характеристиками непогана, м’ясо-молочна. Однак із тваринами щось явно було не так. Ми почали піднімати папери й з’ясували, що цих овець привезли на ферму вже хворими. Придбали їх 2012 року через «Українську молочну компанію» у німецького експортера ZVE Zuchtieh — Export GmbH, який взагалі-то виключно експортує ВРХ. Цих овець довго виходжували, лікували, однак тварини усе одно слабенькі, половина дійних із маститом, серед молодняку багато падежу. Працівники на фермі навіть не знають, якого віку худоба! Їм привезли, поставили в загін і наказали пасти. І вся технологія. А заплачено було за 68 тварин майже 600 тис. гривень!
Я щиро сподівався, що на фермі високий рівень генетичного обліку тварин, ведеться сувора звітність. Де там! У пташнику взагалі мікс, як у старої бабусі на селі — і кури, і індики, і старі, і молоді, і бройлери і несучки».
Туберкульоз і Ко
Переконатися в тому, що на фермі колишнього президента не все було гаразд, може будь-який пересічний відвідувач. Ще до розмови з Богданом Швайкою, прогулюючись межигірською набережною, ми звернули увагу на дивні огороджені ділянки з переораною землею. Як з’ясувалося, це були пасовища для овець. Розгадка їхнього дивного стану була вкрай несподіваною: розповідають, що минулої осені на фермі виявили туберкульоз. Колишньому власникові, якого тут усі страшенно боялися, сказати про це не посміли. З інфекцією боролися народно-радикальними методами: на пасовищах тайкома знімали верхній шар ґрунту, посипали землю хлоркою. Звісно, всіх подробиць цієї історії дізнатися неможливо, бо працівники ферми захворювання овець на туберкульоз заперечують. Проте диму без вогню, як відомо, не буває.
А король-то…
На території комплексу є лабораторія з найсучаснішим обладнанням. Наразі вона законсервована — щоб не розграбували. Богдан Швайка каже, що з усіх господарських об’єктів лише лабораторія може бути рентабельною, тобто заробляти сама на себе гроші, виконуючи різноманітні досліди й тестування. А от чи була від неї користь для колишнього власника — величезне питання. Адже й тут Януковича якщо не дурили, то як мінімум — не розповідали всієї правди. Завдання лабораторії було дуже простим — контролювати, щоб на стіл гаранта потрапляли лише якісні продукти. Перевіряли всі харчі: як куплені в зовнішніх постачальників, так і вирощені у власному господарстві. Розповідають, що одного разу хтось із працівників вирішив протестувати овочі з президентської теплиці «на стороні» — і знайшли в тих овочах багато «хімії». Звісно, господареві про це не розповіли.
Тим не менше, працівники щиро твердять, що вся продукція на фермі була екологічно чистою. Проте нині, кажуть вони, показники якості змінилися, бо тепер начебто довелося відійти від колишньої «чистої» технології. А от за Януковича, мовляв, усе було ідеально. Однак схоже на те, що висока якість межигірських продуктів була порожньою декларацією. Взяти до прикладу ферму. Усім відомо, що органічне молоко від корови можна отримати тільки на органічних кормах. Тоді як у «Межигір’ї» худобу годували тим, що привозили за вказівкою зі звичайних господарств.
Богдан Швайка розповідає: «Із того, що нам вдалося дізнатися, система була така: Янукович дзвонив тодішньому міністру аграрної політики Присяжнюку й доручав йому організувати доставку кормів. Присяжнюк, своєю чергою, доручав цю справу певним державним сільгосппідприємствам. Якщо ти президент — усе дуже просто: на землі, якою користувалися без сплати оренди, за допомогою техніки, за яку теж нічого не платили, вирощували для худоби трави й сіно. Шроти, комбікорми в добровільно-примусовому порядку постачали відомі на всю Україну виробники, причому я не впевнений, що вони це робили за гроші. Їм легше було втратити в малому, аніж не догодити президентові. Хоча вже нині, коли ми звернулися до одного з таких постачальників із проханням допомогти кормами, бо державного фінансування в нас досі немає, він нам відмовив: мовляв, тепер у нас демократія, безкоштовно нічого не дамо».
Власна торгова марка
Кажуть, що претензій щодо організації роботи не було тільки до цеху молокопереробки. Там для гаранта виготовляли продукцію під торговою маркою Green Side, у баночках із фірмовими наліпками. Те, що не з’їдав сам Янукович, продавали його наближеним як ознаку особливої прихильності президента. Щоправда, незрозумілим залишається питання, навіщо торгова марка тій продукції, яку не передбачали виводити у вільний продаж? Утім, якщо є можливість розжитися ще й власною торговою маркою — то чому б і ні?
Кадри, які вирішують усе
Управління фермою, як і рештою межигірської території, здійснювало таке собі ТОВ «Київуніверсалсервіс» (КУС); воно й приймало та оформлювало працівників. У штаті цього товариства були, зокрема, ветеринар, тренер коней, 12 працівників із догляду за тваринами, 2 водії поливальних машин і 22 робітники з благоустрою території. Середній рівень зарплати тут становив 5,5 тис. грн. Директор КУС отримував найбільше — 32 тис. грн, завідувачі фермою, теплицею та садом — понад 10 тис. грн на місяць. Кажуть, на менеджерські посади «Київуніверсалсервіс» підтягував «своїх» людей, чужих там не було. А з простими робітниками розмовляли просто: працюй тихо та на очі босу не показуйся.
Цікава деталь. Начальником служби по догляду за тваринами в «Межигір’ї» був Анатолій Забуранний, за освітою — ветеринарний лікар. Його підписи стоять на документах, за якими для президентського «зоопарку» купували поголів’я. Після втечі Януковича резюме пана Анатолія з’явилося на одному із сайтів пошуку роботи. Із цього резюме ми дізналися, що він свого часу працював в одному з відомих аграрних журналів, звідти ж і перейшов на роботу в Нові Петрівці. Ось такі віражі долі трапляються в наших колег!
Навіщо це?
Можна зрозуміти, коли заможна людина заради примхи будує собі приватний зоопарк, озеро для риболовлі чи облаштовує гольф-поле. Проте навіщо президентові країни була потрібна іграшкова ферма? Це питання не полишало нас ні до, ні після відвідин господарства. Адже Віктор Федорович у звичній для нього манері міг зателефонувати — і йому привезли б найкращого молока з найкращої органічної ферми. Справді якісного, екологічно чистого, протестованого кількома незалежними експертами. Хоч десять літрів, хоч тонну. Але ж ні! Йому потрібні були корови, вівці, кози…
Своїми думками із цього приводу поділився Сергій Григор’єв: «Він просто грався у великого пана, його тішила думка, що в нього все є. Таке враження, що в людини був комплекс: забезпечити себе на все життя. Судячи з масштабів, жити Янукович збирався вічно».
Майбутнє ферми
Наразі господарський комплекс «Міжгір’я» перебуває у підвішеному стані. Хоч колишню резиденцію й націоналізовано, але структури, яка б за нього відповідала, немає (принаймні на кінець травня, на час подання матеріалу до друку, вона так і не з’явилася). Усе й досі тримається на волонтерах. Єдине джерело коштів для утримання персоналу й тварин — плата за відвідування «Межигір’я», яку почали брати з туристів від кінця березня. Ферма та інші господарські об’єкти заробляти самі на себе не можуть. По-перше, виробництво тут збиткове, по-друге, на продукцію немає сертифікатів, які б давали змогу виводити її на ринок. Тварини не закріплені за жодною юридичною чи фізичною особою, тому є небезпека їх поступового розкрадання або й просто знищення.
Сергій Григор’єв і Богдан Швайка, що опікуються господарським блоком «Межигір’я», сподіваються на перепрофілювання колишньої резиденції: «Добре було б створити тут заповідник аборигенних порід свійських тварин. Адже в європейських країнах дбають про збереження місцевого сільськогосподарського генофонду, бо він є часточкою національного надбання. У багатьох державах у цьому напрямі діють спеціальні програми. В Україні теж є про що подбати: наприклад, сокільська порода овець, по якій селекційна робота майже не ведеться, найближчим часом може зникнути. Або порода курей українська вуханка — її в Україні взагалі вже немає, племінні особини залишилися тільки в Москві та Петербурзі. Можна залучити й інших цікавих тварин: буйволів, коней-гуцуликів, тарпанів, зубрів, яких можна утримувати на відкритому повітрі».
Марія Михно
журнал The Ukrainian Farmer, червень 2014 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал The Ukrainian Farmer з гіперлінком https://agrotimes.ua/journals.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
