5 млн гривень передбачено цьогоріч у бюджеті на дотації за користування послугами сільськогосподарських дорадників. Як уникнути невігластва?
Історія розвитку сільськогосподарських дорадчих служб в України розпочалася чи не з перших днів державної незалежності. Закон про таку дорадчу діяльність ухвалили ще влітку 2004-го. З минулого року держава надає дотації в рамках «фермерського мільярда» на користування послугами дорадників. За норми «10 тисяч в одні руки» на такі цілі в держбюджеті-2019 передбачено 5 млн гривень. Нині у високих кабінетах йдеться про запровадження інституційних новацій в організації дорадчої справи. Та чи жива вона загалом і як широко користуються послугами дорадників сільгосппідприємства?
Своя ринкова ніша…
На запитання «Чи виникає у вас потреба в консультаціях?» пересічний фермер, швидше за все, відповість «Так». Скажімо, і з земельними відносинами, і в питаннях оподаткування далеко не завжди вдається розібратися самотужки. І хоча в Держгеокадастру та Державної фіскальної служби є для цього спеціальні «гарячі лінії» та офіційні консультації, цього часто недосить: чи то терміни запитувача не влаштовують, чи то не завжди зрозумілою є відповідь. Тож і виникає реальна потреба в особистій комунікації з відповідним фахівцем. А тут уже стають у пригоді й усі інші елементи мотиваційної взаємодії. Свята, подарунки, гроші — як мовиться, тернистим шляхом до успіху «в рамках чинного законодавства». Окрім цього, дедалі впевненіше почуваються на цьому полі й юридичні компанії. Чимало з них нині спеціалізується на аграрних питаннях, зокрема й податкового спрямування.
Та й суто виробничі компетенції багатьом агрономам, ветеринарам та інженерам здалося б регулярно «прокачувати» (чи то пак, удосконалювати). Технологічні консультації сільгоспвиробникам сьогодні охоче надають постачальники садивного матеріалу, добрив, засобів захисту рослин, техніки. Здебільшого такі послуги безплатні — як бонус, безкоштовний додаток до придбаного продукту. Виробнику треба тільки обрати певний бренд чи торгову марку, а далі вже йому допоможуть. Зрештою, консультації з усього кола питань надають своїм членам профільні галузеві асоціації.
Навіть проблеми зі збутом — притча во язицех вітчизняних популістів — є хіба що у неофітів чи в тих, хто перейшов на новий вид продукції. Малий виробник працює здебільшого на місцевих ринках, в ліпшому разі поставляє продукцію на базари в обласних центрах, а до середнього підприємства чи фермера, що вирощує основні біржові культури, закупівельники самі приїдуть — аби тільки продукція була належної якості…
Де ж тут частка ринку для офіційних дорадників?
Ідеї та обіцянки для галочки
За великим рахунком консультаційний ринок дорадникам не дуже вже й потрібний. Адже всі основні віхи в розвитку та функціонуванні ринку дорадчих послуг дотепер здійснювалися за грантові кошти. Це також ринок, але тут продається дещо інше — ідеї та обіцянки. Ідеї інколи не свої, а обіцянки, як відомо, то цяцянки, виконувати які зовсім не обов’язково. Натомість обов’язково треба ставити галочки. Їх, зрештою, наставили і не зовсім на рівному місці. Як вже згадувалося, був опрацьований і прийнятий профільний закон, створена розгалужена мережа дорадчих служб, безліч консультацій надано в пілотному режимі. Втім, велике питання — чи мали ці надбання продовження після закінчення грантових проєктів?
Що не так із законодавством
Ну навіщо обмежувати сферу дії дорадництва, пишучи в законі, що право на отримання дорадчих послуг мають фізичні і юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність у сільській місцевості, сільське населення, органи місцевого самоврядування і виконавчої влади? А якщо хтось із міста хоче переїхати до села і започаткувати бізнес? Навіщо виписувати повноваження Верховної Ради, Кабінету Міністрів у сфері дорадчої діяльності, коли ці функції визнаються на рівні Конституції, і аж ніяк не окремим галузевим законом? Навіщо регламентувати професійну підготовку дорадників, коли в цьому напрямі працює вся освітня система, випускаючи дипломованих фахівців?
Чи, може, допомогла розвитку дорадчих служб норма закону про те, що така діяльність може здійснюватися коштом державного, місцевого бюджетів, за гроші суб’єктів господарювання? Чи про те, що в держбюджеті окремим рядком передбачаються кошти для фінансування державної сільськогосподарської дорадчої діяльності, чи що з кожної програми розвитку сільського господарства на дорадчу діяльність потрібно виділяти 5%?
Так, остання норма про бюджетне фінансування почала діяти у 2018-му, хоча була передбачена ще у 2010-му. Чергове риторичне запитання: як перевірити, що кошти витрачено за призначенням? Не виключено, що підприємство й дорадник можуть домовитися і просто поділити їх між собою…
Окрема тема — саморегулювання та сертифікація фахівців. На відміну від інших галузевих асоціацій, які можуть самостійно визначати що і як їм робити на користь своїх членів, громадська організація дорадників має отримувати статус саморегулівної організації від органів влади, а кожен дорадник — проходити спеціальну професійну підготовку, отримувати кваліфікаційне свідоцтво й обліковуватися в Реєстрі дорадчих служб. Закон забороняє використовувати терміни, пов’язані з гордим словом «дорадник». Та чи зупинило це когось з охочих надавати консультаційні послуги?
Де-юре і де-факто
Коли ринок переповнений фальсифікатом, сертифікація і ведення державних реєстрів стає не просто виправданою, але й конче необхідною. Невігласи-«професіонали» справді можуть завдавати шкоди (і реально завдають!) не меншої, аніж сфальшовані пестициди. То що «токсичного» в українському дорадництві?
Аби відповісти собі на це запитання, є сенс провести реальну інвентаризацію тієї системи, що була створена мало не три десятиліття тому. А паралельно проаналізувати, як організовано таку діяльність в інших країнах. Скажімо, в Німеччині, за даними Українсько-німецького проєкту «Агрополітичний діалог», на рівні земель діють різні підходи — від повністю державної системи в південній частині країни, напівдержавної системи (коли держава фінансує функції публічних організацій з надання консультацій, пов’язаних з дією нормативних актів) на заході — до повністю приватної системи у східних землях. Українське дорадництво теж має подібну структуру, але система чомусь не працює і нагадує таку собі «ручку без валізи».
Схоже, ситуація не зрушиться з мертвої точки без визнання інтелектуальної природи консультаційної діяльності з усіма її правовими і економічним наслідками — купівлею ліцензій на консультаційні продукти, їх обліком як об’єктів права інтелектуальної власності та виплатами авторам роялті. А крім того, з розумінням формату дорадчого продукту як письмового документа, придатного для користування у господарстві. Не дивно, що сільгоспвиробник сьогодні не готовий платити за усні консультації (без економічної та юридичної відповідальності порадників). Тож кардинальна трансформація дорадчої справи і справді на часі. І державні дотації можуть стати тим маркером, що покаже, якого саме консультаційного продукту потребує реальний клієнт — аграрій.
Лариса Старікова, координатор Аналітичного центру Аграрного союзу України
газета “АгроМаркет”, липень 2019 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті “АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
