Основні хвороби сої на початкових етапах органогенезу в Україні

Сою вирощують в Україні вже давно, однак вона й досі мало вивчена культура, і технологія її вирощування потребує постійного вдосконалення

Соя може сформувати високий і стабільний урожай там, де добре росте кукурудза на зерно. У цих культур схожі вимоги до умов вирощування — до родючості ґрунту, гідротермічного режиму. Там, де вже вирощують по 80–120 ц/га зерна кукурудзи, можна отримувати урожай сої 28–30 ц/га і більше. Фактична ж урожайність сої у 2012–2020 роках становила 17–19 ц/га. Потенціал урожайності сортів сої вітчизняної селекції — 38–50 ц/га, але використовується він лише на 35–45%. Для ефективного використання продуктивного потенціалу сої важливе значення мають ґрунтово-кліматичні зони, сівозміна, добір сортів, освоєння новітньої технології вирощування.

Слідом за погодно-кліматичними умовами змінилося співвідношення фітопатогенних мікроорганізмів, які шкодять сої на первинному етапі органогенезу. За даними діагностичних центрів компанії «Сингента», за останні шість років відсоткове співвідношення фітопатогенів на насінні сої зазнало суттєвих змін (таблиця).

Таблиця. Результати фітосанітарної експертизи насіння сої за роками (дані діагностичних центрів компанії «Сингента»)

Наразі головні проблеми насіннєвого матеріалу пов’язані з трьома основними хворобами сої: фузаріозом, аскохітозом, білою гниллю. Слід пам’ятати і про небезпеку хвороб, які важко діагностувати в лабораторних умовах. Це ризоктонія, пітіум, несправжня борошниста роса (пероноспороз). Основне джерело інфекції в цих випадках — уражений ґрунт. Чималу загрозу сьогодні становлять також бактеріальні хвороби, склад і кількість яких коливаються з року в рік. На посівах сої контролювати ці хвороби найкраще із застосуванням протруйників.

Фузаріоз сої Fusarium oxysporum (телеоморфа невідома) F. equiseti (= Gibberella intricans) F. culmorum (телеоморфа невідома), F. avenaceum (= Gibberella avenacea), F. heterosporum (= Gibberella cyanea), F. solani (= Haematonectria haematococca), F. virguliforme (= F. solani f.sp. glycens), F. tucumaniae проявляється у вигляді загнивання насіння під час його проростання, кореневої гнилі, некрозу сім’ядоль, загибелі точки росту, в’янення рослин, плямистості листків, загнивання стебел і бобів.

На сходах проростки нерівно потовщуються і деформуються, а на сім’ядолях з’являються глибокі бурі виразки з рожевим нальотом і такого самого кольору подушечки. Уражені рослини, як правило, випадають. Нерідко уражене насіння не дає сходів, і на ньому з’являється білувато-рожевий наліт.

У період бутонізації і на початку утворення бобів фузаріоз призводить до пожовтіння, засихання та опадання листя; стебло біля кореневої шийки набирає темно-коричневого забарвлення і вся рослина в’яне. У вологу погоду біля основи стебел з’являються оранжево-рожеві подушечки. Такий тип ураження, як правило, проявляється вогнищами.

Перед достиганням сої хвороба спричинює знебарвлення стулок бобів з утворенням на них оранжевого нальоту у вологу погоду. Зерно в уражених бобах щупле, зморшкувате, часто вкрите білуватим нальотом. Воно втрачає схожість або дає уражені сходи.

Аскохітоз (Ascochyta sojaecola Abr.) проявляється у зниженні схожості насіння на 25–40%. Аскохітоз може бути причиною випадання сходів і дорослих рослин, зниження урожаю зерна, погіршення його якості. В окремі роки (за вологої погоди) недобір урожаю зерна сої від аскохітозу сягає 15–20%. Проявляється на всіх надземних органах рослин від появи сходів до збирання врожаю.

Найсильніше уражує сою у фази цвітіння-плодоутворення та на початку дозрівання. За ураження сім’ядоль з’являються темно-коричневі втиснуті плями з концентричною зональністю або наскрізні виразки. На листі плями округлі, до 1 см в діаметрі, світло-коричневі, сірувато-білясті, облямовані темнішою каймою, з помітною концентричністю, з великою кількістю добре помітних чорних крапок — пікнід, які розміщуються концентричними колами. Часто уражені тканини випадають, залишаються лише бурі облямівки плям.

На уражених стеблах з’являються довгуваті сіруваті ділянки з розсіяними, спочатку заглибленими, а потім випуклими пікнідами. Інколи покривні тканини молодих стебел руйнуються і розщеплюються на поздовжні смуги. На більш здерев’янілих стеблах плями чорні, витягнуті в довжину, з масою пікнід. Особливо багато їх у місцях прикріплення до стебел бічних пагонів і листя. На бобах плями сірі, часто перетворюються на заглиблені бурі виразки з численними пікнідами. За сильного ураження стулки бобів стають білуватими, з великою кількістю пікнід на поверхні. У таких бобах, як правило, насіння або не утворюється зовсім, або ж трухне чи загниває.

Основне джерело інфекції — уражене насіння. Інфікування рослин аскохітозом може відбуватися як навесні, під час проростання ураженого насіння, так і надалі. Протягом вегетації рослини уражують спори-конідії, які формуються в плодових тілах гриба (пікніках) і їх розносять вітер і дощ. Оптимальні умови для проростання конідій і зараження рослин — температура +18…20 °С і наявність крапельної вологи. Найдужче аскохітоз уражує сою у фази сходів — початку вегетації, другий етап — цвітіння-плодоутворення.

Склеротиніоз уражує понад 500 видів дводольних рослин, серед них сою, горох, пшеницю, соняшник, ріпак та ін. Збудник — Sclerotinia sclerotiorum, неспеціалізований некротрофний паразит, який убиває рослину, а потім «доїдає» її рештки. Існує два способи ураження склеротиніозом — підземний (склеротинієвий вілт) і наземний (біла гниль). При цьому збудник у них один і той самий.

Біла гниль на прикореневій частині стебла проявляється за ураження коріння ґрунтовою і насіннєвою інфекціями в умовах підвищеної вологості в першій половині вегетації. Під час ураження рослин у фазі сходів проростки в’януть, загнивають і згодом засихають. Навколо кореневої шийки й гілок утворюється білий наліт у вигляді щільної плівки або скупчень пухнастого ватоподібного міцелію. Тканини уражених органів знебарвлюються, загнивають і руйнуються.

Часто хвороба проявляється у фазі наливу бобів у вигляді передчасного в’янення окремих гілок або всієї рослини. Стебла й гілки втрачають міцність, розмочалюються і надломлюються. Серцевина і паренхімна частина руйнуються, зберігається лише судинно-волокниста система. Нормальне пересування води й поживних речовин при цьому припиняється, уся рослина або її частина засихає. Пізніше ватоподібний міцелій ущільнюється в чорні склероції різного розміру і форм. Вони можуть утворюватися також усередині уражених бобів і стебла. Стулки уражених склеротиніозом бобів знебарвлюються, стають трухлявими й опадають разом із насінням. На кущі від хворих бобів лишаються тільки дві жилки, що є характерною ознакою цієї хвороби. Часто спостерігається утворення гнилісного ексудату. Ще одна характерна ознака ураження склеротиніозом підземного типу — в’янення рослин, розташованих хаотично; рослини вимирають не одночасно (на різних стадіях розвитку).

Біологія збудника. Навесні на склероціях, які містяться на поверхні ґрунту, формуються лійкоподібні плодові тіла (апотеції, з яких вітер і комахи розносять аскоспори — джерело первинного інфікування молодих рослин). Склероції, які містяться в ґрунті глибше ніж 3 см, частково проростають міцелієм. Протягом вегетації патоген поширюється шматочками міцелію, які уражують рослини в умовах підвищеної вологості і температури в межах +18…26 °С. Від початку зараження до проявлення хвороби проходить 7–10 днів. Життєздатність склероціїв залежить від різних чинників: від їхнього розміру, властивостей ґрунту, погодних умов, активності ґрунтових мікроорганізмів. Середній строк їхньої життєздатності — 4–5 років, але за відповідних умов може зберігати життєздатність 8–12 років.

Шкода від білої гнилі полягає в зрідженні посівів через загибель уражених рослин, зниженні врожаю на 5–25 %, погіршенні посівних якостей і товарних властивостей насіння (різко знижується схожість насіння, вміст олії падає на 10%, кислотне число олії зростає в 10–100 разів, що робить її непридатною для вживання в їжу).

Сприятливі умови для патогену. У розвитку й поширенні інфекції все залежить від температурних режимів і вологості ґрунту. Вологість має бути щонайменше 60%. Навіть у посушливих умовах загроза не зникає, адже щойно температура і вологість досягнуть сприятливих рівнів, інфекція починає розвиватися. Також поширенню хвороби сприяє скорочення періоду ротації соняшнику в сівозміні (менше як 8 років), який є джерелом накопичення цього збудника.

Джерело інфекції — заражений ґрунт і рослинні рештки. Аскоспори гриба поширює вітер, тому джерелом інфекції для надземного склеротиніозу може бути сусіднє поле. Найбільше проблема склеротиніозу зачіпає ті регіони, де сівозміна обмежена однією або кількома культурами, які є основними об’єктами зараження (соняшник, соя, ріпак).

Пероноспороз, або несправжня борошниста роса уражує культурні й дикорослі рослини. Збудник — Peronospora manshurica Sydow. Ураження рослин проявляється у двох формах — загальне пригнічення (дифузне ураження) і плямистості листя (локальне, або місцеве ураження).

Для дифузного ураження характерний комплекс симптомів, до якого входять ознаки загального пригнічення рослин у результаті проникнення міцелію гриба в усі органи. На уражених сім’ядолях утворюється наліт спороношення, сім’ядолі жовтіють і опадають. На листках з’являються хлоротичні ділянки, розташовані вздовж жилок, які охоплюють усю поверхню або частину біля основи листка, все листя й черешки покриваються суцільним нальотом спороношення. Хворі рослини дуже відстають у рості, на них мало листя і бобів, інколи боби зовсім не формуються. За сильного ураження рослини засихають. Дифузно уражені рослини, як правило, утворюються із хворого насіння.

Ознаки місцевого ураження — поява з верхнього боку листків хлоротичних плям, спочатку дрібних (приблизно 1 мм), неправильної форми, і до великих розпливчастих, які вкривають більшу частину листка залежно від реакції сорту. Такі ясно-зелені плями на листі з часом буріють, і на спідньому боці листка утворюється сірувато-фіолетовий наліт спороношення, який мірою старіння темніє до бурого. Уражені тканини на плямах засихають, іноді випадають. Сильно уражене листя повністю відмирає. За ураження бобів наліт частіше розвивається всередині бобів. Такий тип ураження спостерігається в період цвітіння й утворення бобів. Хвороба проявляється також на бобах і насінні у вигляді кремової плівки, яка вкриває внутрішні стінки стулок бобів і зовнішню оболонку насіння.

Біологія збудника. Джерело інфекції для сходів сої — ооспори, а для дорослих рослин — конідії. За обох форм хвороби насіння вкрито жовтувато-сірим щільним борошнистим нальотом спор. Навесні відновлення гриба відбувається тільки ооспорами. Життєздатність їх на насінні становить 1,5 року, на рослинних рештках — 1 рік. Протягом вегетаційного періоду гриб дає 4–6 поколінь конідій. Інкубаційний період становить 4–15 днів.

Уражує культурну і дикорослу сою, спричиняючи погіршення якості зерна внаслідок порушення процесів фотосинтезу. Це призводить до зниження продуктивності хворих рослин на 40%, вмісту олії — до 1,07%; схожість насіння зменшується на 30%, а вага насіння знижується на 5–50%.

Хвороба розвивається за порівняно низької температури (+15…17 °С), високої вологості повітря і частих тривалих опадів. Спороношення гриба утворюється за температури не нижче +18–20 °С і відносної вологості повітря 90–100%. Як правило, масове поширення конідій відбувається, коли рослини сої вже сформували справжні трійчасті листки. Спекотна й суха погода затримує розвиток хвороби. Сильні зливи не сприяють поширенню і розвитку хвороби, тому що змивають спори патогену.

Джерело інфекції — заражене насіння і рослинні рештки культурної та дикорослої сої.

Чорна ніжка (ризоктоніозна й пітіозна кореневі та прикореневі гнилі) уражує молоді рослини і сходи багатьох видів культур. Збудник — Pythium aphanidermatum, P. debaryanum = Globisporangium debaryanum, P. irregular, P. myriotylum, P. ultimum, Rhizoctonia solani = Thanatephorus cucumer.

Симптоми хвороби. Типовий симптом — це почорніння основи стебла у молодих рослин. За підвищеної вологості на уражених органах утворюється білий або бурий наліт збудника хвороби. Гриб розмножується і спричиняє гниття рослин, що супроводжується розм’якшенням тканин, які стають слабкими й водянистими. Для хвороби притаманне загальне пригнічення рослин. Їхнє листя жовтіє, стає жорсткішим, скручується; хворі екземпляри явно відстають у розвитку. Буває, що паростки гинуть ще до сходів. Уражене стебло тоншає, і рослина гине.

Біологія збудника. Гриб R. Solani = T. cucumer утворює багатоклітинну грибницю, яка складається з безбарвних гіф. Гриб може утворювати склероції, які служать для зимівлі. За ураження цим грибом на стеблах рослин можна виявити спороношення у вигляді багатоклітинних гіф. Спороношення гриба G. debaryanum = P. debaryanum складається з білого нальоту зі зооспорангієносцями і зооспорангіями. Останні округлі проростають у краплі води зооспора. За наявності крапельно-рідинної вологи зооспорангії можуть проростати паростком, здатним заразити інші рослини. У тканинах рослини гриб утворює зимуючу стадію у вигляді ооспор. Після періоду спокою вони проростають зооспорангіями із зооспорами.

Сприятливі умови для патогену. Зазвичай зараження відбувається в період появи сходів, коли на поверхні ґрунту утворюється кірка, яка перешкоджає доступ повітря до коріння рослин, особливо на важких за механічним складом ґрунтах (погано осушених, надмірно ущільнених, холодних та/ або вологих, кислих і засолених ґрунтах). Також патоген можуть поширювати личинки комах. Найнебезпечніша ця хвороба, коли прохолодну вологу погоду змінює суха і спекотна (+25…29 °С). Проявляється вогнищами, патоген не спеціалізований, стійких сортів не існує.

Джерело інфекції. Збудники хвороби живуть у ґрунті, на рослинних рештках і уражують ослаблені сходи. Головна небезпека полягає в тому, що збудники здатні уражувати рослини до фази бутонізації і дуже непросто діагностуються з використанням специфічних методів аналізу.

БАКТЕРІОЗИ СОЇ

Сім’ядольний бактеріоз, або бактеріоз насіння і сходів сої (збудник — різні види бактерій із родів Ralstonia, Pseudomonas, Xanthomonas, Erwiniа) та бактеріальне в’янення або бактеріальний вілт (збудник — Ralstonia solanacearum) уражують сою.

Кутаста плямистість (збудник — Pseudo monas savastanoi pv. glycinea), бактеріальний опік (збудник — Pseudomonas syringae pv. tabaci) і бактеріальна плямистість (збудник — Pseudomonas syringae pv. syringae) уражують сою та інші бобові — квасолю, кінські боби, горох, червону конюшину й інші рослини.

Не існує засобів захисту насіння або рослин із відмінною ефективністю проти бактеріальних хвороб. Іноді може йтися про опосередковану побічну дію. Крім того, всі препарати якоюсь мірою спрямовано проти бактеріозів, вони сильно пригнічують розвиток азотфіксувальних бактерій на всіх бобових культурах. Максимально науково обґрунтований засіб захисту в цьому разі — внесення інокулянтів, які є природними антагоністами бактерій — збудників хвороб.

Крім того, соя — це культура з максимальною віддачею в разі застосування правильного протруйника. За правильного захисту насіння можна суттєво покращити стартові показники якості насіннєвого матеріалу й забезпечити надійний фундамент для розвитку рослин та відповідного врожаю.

Новітня розробка компанії «Сингента» — формуляція під назвою Rhizobium friendly (дружній до бактерій) дає змогу одночасно наносити (4 секунди) на насіння сої протруйник та інокулянт без жодного «конфлікту» між ними. Усі нові протруйники компанії «Сингента» (Максим Адванс, Вайбранс RFC) мають цю здатність і надійно захищають сою на початкових етапах органогенезу від усього спектра насіннєвих

Світлана Чоні, канд. с.-г. наук, технічний менеджер з підтримки й розвитку протруйників
ТОВ «Сингента»

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ