Агротехнічна та економічна ефективність удобрення культур залежить від форми мінеральних добрив і способу їх унесення.
Значна частина агрономів практикують унесення мінеральних добрив, наприклад, нітроамофоски або амофосу, традиційним розкидним способом під час сівби або перед нею. Кожен агротехнолог намагається вносити таку кількість добрив, яку йому дозволяє агрохімічне та фінансове забезпечення господарства, виробничий досвід і здоровий глузд. Дехто дає в межах 50 кг/га, а дехто, не зовсім правильно розуміючи потребу конкретної культури в елементах мінерального живлення, намагається внести якомога більше добрив у ґрунт, сподіваючись на вищий ефект, що проявляється в реалізації потенціалу врожайності. Проте ще в середині ХХ ст. основоположник сучасної науки агрохімії академік Д. М. Прянишников висловлювався: «Ніколи надлишок унесених добрив не замінить недостатньої кількості знань агронома».
Ураховуючи високу вартість мінеральних добрив (у структурі виробничих витрат вони можуть становити до 50%), передпосівне і припосівне внесення мінеральних добрив суттєво впливає на показники економічної ефективності вирощування культур, собівартість вирощеної продукції.
Суцільне розкидання добрив. У сучасних економічних умовах унесення мінеральних добрив суцільно по поверхні поля є величезною розкішшю, оскільки такий спосіб є набагато менш ефективним проти локального способу внесення міндобрив під час сівби. Використовуючи для внесення комплексні види добрив на основі фосфору й калію, які є лабільними елементами в ґрунтовому середо вищі, тобто мають низький ступінь рухомості за профілем ґрунту, агрономи часто марно втішають себе тим, що внесення, наприклад, 200 кг нітроамофоски (а це сумарно близько 100 кг NPK у діючій речовині) принесе велику віддачу у вигляді високого врожаю. У такому разі агрономи часто не враховують величину ємності поглинання іонів ґрунтовим розчином і буферність ґрунту, зокрема, високу фосфат-буферність. Ці агрохімічні характеристики ґрунту можуть бути причиною швидкого переходу діючих речовин мінеральних добрив у необмінну форму, зв’язану ґрунтовим вбирним комплексом, яка є недоступною для засвоєння рослинами, принаймні в найближчий період після внесення. Унесення мінеральних добрив локально сівалкою є кращим способом застосування для рослин, порівнюючи з унесенням суцільно. Природа цього явища пояснюється різною відстанню розміщення мінерального добрива від кореневого волоска.
Для довідки: засвоєння фосфору шляхом дифузії відбувається на відстані до 2 мм від кореневого волоска, калію — в радіусі 8 мм. Якщо ще взяти до уваги те, що кореневі системи пронизують ґрунт у межах 25% загального об’єму в зоні їх поширення, стає дещо зрозумілішою низька засвоюваність елементів живлення в перший рік унесення добрив. Це означає, що більшу частину добрив, яку ми вносимо методом суцільного розкидання, наприклад, під кукурудзу, поточного року не буде використано, і вони в кращому разі проявлять свою післядію на наступних культурах сівозміни або закріпляться середовищем ґрунту (ґрунтовим вбирним комплексом). Отже, ефективність унесення добрив урозкид, як порівняти з локальним унесенням сівалкою, є набагато нижчою. Дослідження вчених університету Міннесоти (США) довели високу ефективність локального внесення добрив під час сівби кукурудзи (таблиця). Дослідники дійшли висновку, що ефективність розкидання добрив суцільним способом у 5 разів нижча, ніж унесення в рядок, і у 20 разів нижча проти внесення рідких добрив (способом pop-up).
Відомо також, що за локального внесення коефіцієнти використання елементів живлення з добрив є в 1,5–3,0 рази вищими проти суцільного внесення, а ефективність унесення добрив сівалкою методом рop-up — у 4 рази вищою проти схеми 5 × 5.
| Таблиця. Ефективність припосівного внесення фосфорних і калійних добрив за вирощування кукурудзи* |
 |
Унесення добрив обприскувачем. Цим методом послуговуються переважно для внесення рідких комплексних добрив (РКД) на полях України для культур суцільної сівби в ранньовесняний період через відсутність дообладнаних сівалок у господарстві. РКД вносять за допомогою форсунок для КАС, а потім проводять передпосівну культивацію. Цей спосіб набув поширення завдяки можливості внесення великої дози добрив за короткий період рано навесні на значних площах. Проте він має низку недоліків:
• доцільно використовувати тільки РКД українського виробництва (дешевше рідке добриво, яке містить фосфор у формі поліфосфатів, порівняно з дорожчими ортофосфорними сполуками в сучасних добривах);
• обмеження можливості використовувати імпортні сучасні фосфорні добрива з низьким сольовим індексом через невиправдано високі витрати й низьку ефективність суцільного їх унесення;
• у період сівби всі обприскувачі працюють на внесенні засобів захисту рослин;
• низька якість і рівномірність унесення після проведення культивації: фосфор розміщується у різних горизонтах ґрунту. На нашу думку, внесення якісних висококонцентрованих ортофосфорних добрив таким способом є просто необдуманою витратою коштів.
Унесення твердих стартових добрив за схемою 5 × 5. Більшість сучасних сівалок для просапних культур обладнано бункерами для внесення твердих мінеральних добрив, що дозволяє вносити добрива під час сівби на задану глибину. Проте кожен агроном щорічно стикається з проблемою забезпечення рівномірного й безперебійного внесення через невисоку технологічну якість мінеральних добрив, злежуваність, гігроскопічність тощо. Проблеми, що виникають під час застосування твердих стартових добрив:
• велика кількість пилу в добриві, що сприяє непродуктивним його втратам під час транспортування й унесення;
• створення великої кількості пилу під час завантаження добрив у сівалку, що зумовлює забруднення навколишнього середовища та збільшує ризик ураження дихальних шляхів персоналу;
• невирівняність гранул за розміром, що зумовлює нерівномірність унесення по поверхні поля;
• різна твердість гранули й питома маса гранул, що також зумовлює нерівномірність унесення добрив;
• подрібнення й розпадання гранули під час механічного впливу, наприклад, під час сівби чи транспортування;
• формування грудок у мішках (біг-бегах) під час зберігання;
• проблемне завантаження сівалки для просапних культур;
• конденсація вологи з пилом, що створює сприятливі умови для закупорювання шлангів подачі добрив, зниження функціональності туковисівних апаратів;
• висока ліквідність добрив на «чорному ринку»;
• значну кількість сівалок конструктивно складно дообладнати місткостями для внесення твердих добрив;
• витратна складська логістика. Частина сівалок для просапних культур не обладнані жодними місткостями для внесення рідких або твердих видів добрив. А представники дилерських мереж (здебільшого — фахівці інженерних спеціальностей) стверджують, що суцільне розкидання мінеральних добрив є найкращим способом, оскільки використання сівалки для внесення мінеральних добрив лімітує застосування їх у достатній кількості та є неефективним. Їхній аргумент: сівалка має сіяти, а розкидач добрив — розкидати. Проте для агронома важливо, щоби добрива були розміщені в зоні, максимально наближеній до насінини або на потрібній відстані, і цю операцію слід проводити в максимально короткі терміни за мінімальної кількості проходів сільськогосподарської техніки.
Усі ці недоліки застосування твердих стартових добрив негативно впливають на їхню ефективність і економічну віддачу під час вирощування просапних культур. Унесення рідких добрив методом рop-up.
Цей метод, на нашу думку, є інноваційним, найефективнішим з усіх схарактеризованих нами способів застосування й дуже перспективним для широкого впровадження в масштабах країни. Хоча більшість просапних сівалок, що використовують в Україні, на сьогодні не адаптовані до внесення рідких добрив, але майже кожну сівалку можливо дообладнати баком для рідких добрив і недорогими тукопроводами для їхнього внесення, легко інтегрувати в сучасні висівні апарати будь-якого типу. Ціна переобладнання може значно відрізнятися від якості устаткування, але майже будь-яку сівалку на теренах України можливо дообладнати без особливих проблем.
Тут слід зазначити, що морально й технологічно застарілі конструкції сівалок не варто доукомплектовувати обладнанням для внесення рідких мінеральних добрив, оскільки низька якість сівби, нерівномірність розміщення насіння зведе нанівець переваги застосування рідких комплексних добрив.
А переваги внесення рідких добрив у рядок за умови дообладнання сівалок є великими:
• невисока доза в межах 15–30 кг/га забезпечує високий агрономічний та економічний ефект;
• можливість унесення якісних добрив, які містять фосфор у легкорозчинній доступній формі, в рядок у безпосередній близькості до насінини;
• уміст у добриві ортофосфатів, що доступні відразу після внесення, а не через певний період після низки мікробіологічних перетворень, як це відбувається з поліфосфатами;
• мінімізація та можливість уникнення негативних наслідків «фосфорної ями», оскільки ортофосфорна форма доступна для рослини навіть за прохолодних умов, коли більшість запасів засвоюваного фосфору в ґрунті є недоступними;
• добриво рідке, а отже, в умовах недостатньої кількості вологи в ґрунті його доступність буде вищою проти твердих видів добрив;
• відсутність грудок й агрегатних частинок у добривах або будь-яких осадів убезпечує від розбивання брили вручну молотком, щоб завантажити сівалки;
• заправка сівалки здійснюється за допомогою мотопомпи без додаткового залучення персоналу, який на посівній постійно зайнятий;
• висока швидкість заправки сівалки: за допомогою мотопомпи протягом 10 хв можливо залити 1 м³ і повністю заправити сівалку;
• непотрібно додатково використовувати обприскувач під час сівби та перед сівбою й одразу після появи сходів для внесення рідких комплексних добрив;
• можливість практично миттєво змінювати дозу внесення за допомогою пульта або шайб;
• можливість постійного контролю за дотриманням дози та якості внесення;
• висока технологічність й інтегрованість процесу внесення добрив у системи точного землеробства;
• спрощена логістика: більшість якісних фосфорних добрив постачається в кубових місткостях і належно упакованих, що спрощує процес зберігання, убезпечує від несанкціонованого доступу та зумовлює оперативність внесення;
• підвезення добрив у кубових місткостях може здійснити будь-який силовий агрегат із причепом (кузовом), який вільний у розпал посівної, що є немаловажним під час максимальної завантаженості технічних засобів у господарстві;
• однієї кубової місткості вистачить на 33–66 га залежно від дози внесення добрив, а двокубової буде достатньо на добу роботи сівалки;
• на сівалку можна встановити будь-які місткості, що доступні та зручні для заправки рідкими добривами;
• спрощений контроль із боку менеджменту за технічним персоналом щодо внесення й витрати добрива в полі;
• нижча ліквідність добрива на «чорному ринку» через проблеми з дообладнанням сівалок і відсутністю відповідної тари. Єдиною ключовою вимогою щодо можливості внесення рідких комплексних добрив за такою схемою — це їх низький сольовий індекс, про що йшлося в одному з попередніх номерів журналу The Ukrainian Farmer.
Василь Лопушняк, д-р с.-г. наук, професор, завідувач кафедри агрохімії та ґрунтознавства Львівський національний аграрний університет Співавтор: Владислав Тютюнник, канд. с.-г. наук
журнал “The Ukrainian Farmer”, грудень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
