Поведінка ринків знову стає слабо прогнозованою, а світова торгівля — непередбачуваною й ризикованою.
Уже протягом кількох десятиліть українські виробники намагаються призвичаїтись до західних стандартів та правил гри, притаманних розвинутим країнам. Разом із тим поступово позбавляються тоталітарного минулого й консервативного світосприйняття, опановують нові технології та ринки. І от, коли, здавалося б, бізнесові стратегії стали зрозумілими та передбачуваними, дії торгових партнерів прозорими та зрозумілими, світовий порядок і сталі економіко-політичні устої почали давати тріщини. І це вимагає більшої уваги й ретельного аналізу. Всі ми бачимо, що побудована у світі після Другої світової війни економічна модель, яка успішно розвивалася в другій половині ХХ сторіччя, більше не працює — дедалі більше людей, навіть у найрозвинутіших країнах, не задоволені своїм рівнем життя і починають про це голосно говорити. Відтак політики втрачають довіру населення, до влади частіше приходять популісти й одіозні фігури, а в різних куточках планети спалахують інтенсивні народні протести. Найгучніші, — і це знаковий факт, — спалахнули в доволі успішних і багатих містах, якими є Париж, Гонконг та Сантьяго (до того ж були спровоковані вкрай незначними локальними чинниками). Так, за оцінками аналітиків, дохід на душу населення в Парижі становить 60 тис. доларів, у Гонконзі — близько 40 тис. доларів, а у Сантьяго — 18 тис. доларів відповідно. Наразі столиця Чилі є одним з найбагатших міст Латинської Америки. В опублікованому Всесвітнім Економічним Форумом (WEF) у 2019 році звіті про глобальну конкурентоспроможність Гонконг посідає третє, Франція — п’ятнадцяте, а Чилі – найвище з країн Латинської Америки тридцять третє місце. Попри це, мешканці зазначених міст вкрай незадоволені своїм рівнем життя та його ключовими аспектами.
Отже, звичні та зрозумілі всім нам показники економіки, на кшталт ВВП, більше не дають повного розуміння поточного стану речей. Такий собі дисонанс, коли цифри економічного зростання не корелюють із відповідями населення щодо свого задоволення/незадоволення реальним життям, наявними свободами й можливостями. Така невідповідність простежується в усіх цих трьох містах, коли рівень ВВП та рівень «щастя населення» суттєво різняться. Зокрема Франція посідає 25-те місце за рівнем ВВП на душу населення, але 69-те місце у свободі вибору, а Чилі відповідно 48-е та 98-е місце. Для прикладу, в Гонконзі ціни на нерухомість відповідно до середньої зарплати є одними з найвищих у світі. Чилі має найбільшу нерівність у доходах серед країн — членів OECD, а у Франції середній клас суттєво програє у своїх можливостях у порівнянні з так званою елітою. Отже, всі ці країни об’єднує те, що молоді в них практично неможливо знайти доступне житло і вкрай складно гідну роботу.
Через дуже високі ціни на житло більшість людей змушені винаймати його або на околицях або за межами мегаполісів, а отже, стають вкрай чутливими до величини витрат на транспорт. Так, залежність від особистого або громадського транспорту, необхідного аби дістатися до роботи, і спричинила сплеск протестів при спробі влади збільшити вартість проїзду в метро, як це було в Сантьяго, чи підвищенні податку на пальне, як ми бачили в Парижі. Водночас розв’язанням проблеми, яка ніби спричинила вибух протестів, обмежитись вже не вдасться — владі доведеться проводити докорінні зміни економічного устрою та вибудовувати нові взаємовідносини між бізнесом, суспільством та державою. Все це в довгостроковій перспективі стане поштовхом до зміни правил гри не лише у взаємовідносинах між державою та громадянином, а також між державою та корпораціями, а наостанок між всіма гравцями на ринках.
Найближчим часом ми можемо відчути згаданий негативний вплив на економіці кожної з зазначених країн. Зокрема, після п’яти місяців антиурядових протестів Гонконг потрапив у рецесію і, на думку міністра фінансів, цього року будь-якого економічного зростання досягти вже не вдасться. Останніми днями протистояння в цій країні лише поглибилося й набуває дедалі більшого розмаху, а отже, постраждає чимало галузей економіки й різні прошарки населення. З урахуванням того, що позбутися першопричин, які викликали невдоволення суспільства, найближчим часом буде неможливо, навіть за умов припинення гострої фази протестів (оскільки вони мають глибинне коріння), спадний економічний тренд буде тривалішим, ніж здається на перший погляд.
За останній рік Міжнародний валютний фонд різко знизив свою оцінку розвитку світової економіки на 2019 рік, застерігаючи, що вона «перебуває в синхронізованому сповільненні», зростаючи «найповільнішими темпами з моменту глобальної фінансової кризи». Не так давно Чилі було прикладом економічного росту для країн Латинської Америки, який у 90-х та 2000-х роках становив 6%. Водночас за останні п’ять років зростання в цій південноамериканській країні різко загальмувалось і в середньому становить лише 2%. За минулий рік аналітики МВФ взагалі скоротили свою оцінку економічного росту для Латинської Америки загалом із 2% до 0,2%. Власне, цей спад поширюється далеко за межі континенту. Якщо придивитися більш уважно, побачимо не лише найгучніші та наймасштабніші протистояння, а спалахи невдоволення, які охоплюють останнім часом усе більше країн у світі: від Чилі до Індії, Лівану та Іраку. Такі різні на перший погляд, але всі вони відбуваються на тлі краху сподівань щодо економічного зростання. Для прикладу, нещодавно в Лівані економічний приріст було зафіксовано на рівні 0%.
Окреме місце у викривленні сталих світових взаємовідносин посідає американо-китайське торгове протистояння, яке стало можливим після зміни торгової політики одним зі світових лідерів. Жорсткий протекціонізм, який взяв на озброєння Дональд Трамп, вплинув на подальші кроки та реакцію урядів інших країн та інвесторів у всьому світі.
Те, що розпочалося як цільові тарифи на імпорт сталі й алюмінію на початку 2018 року, за півтора року перекинулося на інші сфери економіки й стрімко поширюється. Як наслідок, тарифні ставки росли, а проблеми накопичувалися, наче сніговий ком, після кожного нового раунду перемовин (разом із тим розчарування набувало дедалі більшої ваги й рушійної сили для обох сторін). В результаті маємо порушені ланцюги поставок, що збільшують витрати та знижують маржу для широкого кола компаній, як у США й Китаї, так і в інших країнах світу. Вже сьогодні більшість американських виробників, так само як і їх постачальники та контрагенти в багатьох інших країнах світу, зазнають фінансових збитків, натомість тарифне протистояння поки лише поглиблюється.
Усвідомлюючи весь той негативний вплив, який спричинили кроки Дональда Трампа на загальносвітову торгівлю, не варто при цьому зменшувати вагу різкої зміни внутрішньої політики самим Китаєм, яка почала набирати обертів у 2013 році. Як зазначив провідний світовий політолог Fareed Zakaria, після того як Китай очолив пан Сі Цзіньпін, країна відійшла від ключових ринкових реформ та стала надавати кредити та преференції лише державним підприємствам на противагу приватному сектору економіки. Відтак ми стали свідками уповільнення розвитку Китаю. Враховуючи розміри його економіки, наслідки вже відчули в багатьох країнах світу. Зокрема, Німеччина вже зіткнулася з першими неприємностями, які пов’язані з падінням попиту на свої товари з боку Китаю. Деякі аналітики навіть почали говорити про початок падіння однієї з основних європейських економік.
Гальмування економічного росту та прояви рецесії стали також причиною, через яку останніми роками ми спостерігаємо стрімке зростання популізму й націоналізму в усьому світі, що приводить до влади короткозорих політиків, котрі своїми діями ще більше стримують довгострокове зростання. Найсвіжіший приклад — повернення в Аргентині на керівні посади лівих пероністів на чолі з Альберто Фернандесом, який на президентських виборах переміг чинного президента-консерватора Маурісіо Макрі (той прийшов до влади, коли економіка країни перебувала у складному стані саме після правління соратниці Фернандеса колишньої президентки Аргентини Крістіни Фернандес де Кіршнер). За всі ці роки відновлення економіки подолати проблеми Макрі не вдалося. Як результат, Аргентина перебуває в рецесії протягом більшої частини минулого року, аналітики прогнозують зменшення темпів її зростання, річна інфляція очікується вище 50%, скорочується кількість робочих місць та має місце різке зростання бідності. Плани економічних реформ владі довелось сильно скорегувати, коли по них 2018 року вдарили валютна та боргова криза, яка змусила укласти угоду з Міжнародним валютним фондом на 57 млрд доларів (аби країна могла сплатити свої рахунки). Саме Фернандес тепер вестиме переговори з кредиторами, включаючи МВФ, щодо реструктуризації понад 100 млрд доларів суверенного боргу на тлі побоювань, що країна може зіткнутися з болючим дефолтом. Більшість інвесторів ще декілька тижнів тому відреагували на високу ймовірність перемоги пероністської опозиції, і тепер її остаточна перемога може призвести до поновлення волатильності на ринках. Оскільки Аргентина є одним з найбільших світових експортерів зерна, то ціни на пшеницю миттєво відреагували на зміну влади в країні — найближчим часом, швидше за все, на нас чекає квотування аргентинського експорту та введення загороджувальних тарифів для поставок зерна на зовнішні ринки.
Якщо ж провідні держави світу не зреагують на ситуацію вчасно і продовжать проводити свою економічну політику без змін, то інтенсивність протестів, їх географія та різноманітність весь час зростатимуть. Політичні невдоволення, спричинені невиправданими очікуваннями, поглиблення економічної нерівності в середині країн, корупція та глибоке розчарування, набувають найбільшого поширення, коли має місце підміна загальноприйнятих цінностей та норм або відчувається вакуум системи.
Ось таку невизначеність ми й спостерігаємо останнім часом. Судячи з усього вищезгаданого, найближчими роками ціни на світових ринках ставатимуть дедалі більше волатильними, а світова торгівля непередбачуваною та ризикованою. Сповільнення розвитку провідних економік у різних частинах світу на тлі зростання воєнної напруги та економічного протистояння незабаром відчують всі учасники світового ринку. Більшою мірою це стосуватиметься експортно орієнтованих країн з відкритими економіками, які мають слабку внутрішню подушку безпеки у вигляді низького внутрішнього попиту. Оскільки сподіватись на додаткову підтримку з боку власного споживача українським виробникам не доводиться, то якраз настав час шукати механізми протидії зовнішнім ризикам.
Марія Колесник, аналітик аграрного ринку
газета “АгроМаркет”, листопад 2019 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті
“АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою
https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та
авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та
суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
