Наявність парвовірусної інфекції у стаді призводить до значних економічних збитків для господарства.
Незалежно від виробничої потужності свинарських господарств показники їх економічної ефективності прямо залежать від основних показників відтворення стада. Будь-які проблеми репродукції (неплідність або малоплідність кнурів і свиней, низький коефіцієнт запліднюваності, народження нежиттєздатного приплоду, аборти та мертвонародження) призводять до значних економічних збитків.
З усіх вірусів, що викликають порушення відтворювальної функції свиноматок (парво-, ентеро-, рео-, аденовіруси, вірус хвороби Ауєскі, класичної чуми свиней, грипу), парвовірус свиней є найчастішим етіологічним чинником синдрому SMEDI (англ. Stillbirth — мертвонароджуваність, Mummification — муміфікація, Embrionic death — загибель ембріонів, Infertility — неплідність), який в останні 10–15 років поширився у багатьох розвинутих країнах світу.
Парвовірусна хвороба (інфекція) свиней (ПВІС), (англ. — Porcine parvovirus infection) — контагіозна хвороба, клінічно проявляється тільки у супоросних свиноматок і характеризується прохолостами, народженням муміфікованих плодів, мертвих і слабких поросят, рідше — абортами.
ПВІС спричиняє ДНК-вірус, що належить до сімейства Parvoviridae.
Джерелами збудника ПВІС є хворі тварини, що виділяють вірус у зовнішнє середовище з фекаліями (до 2 тижнів), сечею, носовими і вагінальними секретами, абортованими й мертвонародженими плодами, плацентою.
Зараження відбувається найчастіше статевим шляхом. Оскільки вірус знаходиться в спермі кнурів протягом 2–3 тижнів після зараження. У перший тиждень після зараження вірус накопичується в крові і тканинах паренхіматозних органів із різко вираженою проліферативною активністю. В період вірусемії він проходить через плаценту й інфікує ембріони або плоди. Трансплацентарне зараження плодів призводить до їх імунотолерантності, і народжені від хворих маток тварини виділяють вірус у навколишнє середовище до 8 міс., деякі з них можуть бути довічними носіями збудника.
У стаціонарно неблагополучних господарствах порушення репродуктивної функції частіше спостерігається в ремонтних свинок, осіменіння яких, як правило, закінчується безрезультатно. Запліднюваність маток знижується і становить 25–37%, а мертвонароджуваність може досягати 100%. Поросята, народжені живими від таких свиноматок, відрізняються низькою масою тіла (500– 700 г), анемічні, не вживають молозиво й гинуть на 2–3-й день життя.
Сприйнятливі до парвовірусу поросята раннього віку, захворювання у них перебігає безсимптомно, але вони виділяють вірус у зовнішнє середовище й за спільного утримання інфікують здорових тварин.
У деяких господарствах, найчастіше в дрібних і середніх (фермерських і підсобних), ПВІС являє собою стаціонарну інфекцію й протікає в безсимптомній формі. В перший тиждень після зараження іноді спостерігають короткочасне підвищення температури тіла. Клінічно захворювання проявляється тільки в супоросних свиноматок і характеризується загибеллю ембріонів, повторним приходом свиноматок в охоту після осіменіння, народженням мертвих і слабких поросят.
Якщо свиноматка поросна й зараження відбулося вперше, то можна побачити клінічну картину. Залежно від того, у який період супоросності відбулося зараження, вірус призводить до різних патологій.
Вірус, потрапивши в організм свиноматки, в перший тиждень накопичується в крові й тканинах паренхіматозних органів. У період вірусемії він проходить через плаценту й інфікує ембріони або плоди.
Якщо інфікування ембріонів відбувається в перші 10–14 діб після запліднення (коли вони імплантуються в слизову оболонку матки), це призводить до часткової загибелі та розсмоктування з наступним поверненням свиноматки в охоту. Якщо загинули не всі ембріони, то супоросність протікає без ускладнень, але закінчується народженням малої кількісті поросят у гнізді.
Якщо плоди інфікуються з 2-тижневого до 35-денного віку (ембріональну фазу), коли ще не почався розвиток кісткової тканини, то частина зародків також розсмоктується (лізується). Клінічно це проявляється нечисельними опоросами, а за повного лізису ембріонів — перегулами й поверненням свиноматки в охоту.
Якщо ж зараження плодів відбувається у віці 35–70 днів (у плодову фазу, що характеризується кальціфікацією кістяка плода), то це призводить до зневоднення плода, його муміфікації. Передача вірусу від одного до іншого плода проходить повільно, через це вони гинуть на різних стадіях розвитку. Зазвичай не всі плоди уражаються вірусом, і під час опоросу народжуються муміфіковані плоди різної величини, мертві, слабі та нормальні поросята.
Проникнення збудника парвовірусу через плаценту в пізніші періоди супоросності (70–101 день) не призводить до загибелі плодів і закінчується народженням живих поросят, бо в цей період їх організм уже імунокомпетентний. Однак вони залишаються вірусоносіями довічно.
За ПВІС типовими клінічними проявами захворювання є муміфіковані поросята різних розмірів — від 3 до 16 см. Муміфіковані поросята розміром понад 16 см жодного відношення до парвовірозу не мають. Причиною появи таких плодів може бути хвороба Ауєскі, РРСС, недостатнє живлення плодів у чисельних опоросах.
Отже, одна з ознак захворювання на парвовірус — малий розмір гнізда під час опоросу. Іноді саме гнізда до шести поросят є першою ознакою наявності парвовірусної інфекції в стаді.
До основних технологічних показників, на яких ґрунтуються висновки про рівень парвовірусної інфекції в стаді та які постійно потрібно контролювати, належать такі:
• кількість народжених живими поросят (у нормі) — 11,5 та більше;
• кількість опоросів, де народилося менше як 9 поросят, — не більше 10% по стаду (для ремонтних маток — на рівні 15–18%);
• кількість мертвонароджених поросят (у нормі) — 4–5%;
• кількість муміфікованих поросят (у нормі) — менше як 0,6% ;
• варто також уважно передивитися весь послід, щоб не пропустити муміфікати завдовжки 3 см;
• холостих маток на постановці на опорос — не більше як 1% (поросні матки без поросят можуть бути наслідком інфікування з 4-го по 35-й день та лізису плодів);
• затримка виникнення повторної охоти після лізису ембріонів спостерігається у 4% й більше свиноматок.
Остаточний діагноз ставлять за результатами лабораторного дослідження.
Для лабораторного дослідження слід направляти сироватку крові від новонароджених поросят до вживання ними молозива, рідину з грудної та черевної порожнин мертвонароджених поросят, а також сироватку крові від свиноматок із порушеною репродукцією через місяць після опоросу. Для вірусологічних і молекулялярно-генетичних (ПЛР) досліджень — абортовані плоди (треба доставляти свіжими або замороженими).
Діагноз на ПВІС підтверджується якщо:
• в транссудаті мертвонароджених або в сироватці крові поросят, які не споживали молозиво, виявляють специфічні антитіла в діагностичних титрах;
• в патматеріалі виявлено вірус (геном) ПВІС. Наявність антитіл у сироватці крові свиноматок і кнурів, які раніше не були вакциновані проти ПВІС, свідчить про те, що вони перехворіли в ранньому віці, та циркуляцію парвовіруса серед сприйнятливих тварин.
Парвовірусну інфекцію свиней слід диференціювати від низки захворювань, що супроводжуються порушеннями репродуктивної функції свиноматок, таких як лептоспіроз, РРСС, хламідіоз, мікоплазмоз.
Оскільки лікування не розроблено, то найефективнішими методами боротьби з цією інфекцією є дотримання загальних ветеринарно-санітарних заходів і специфічна профілактика (щеплення).
Компанія Bioveta a.s. (Чехія) розробила ефективні монота полівалентні вакцини, до складу яких входить компонент парвовірозу:
• Парвозін-Оль, Parvosin-Ol;
• Парвоеризін, Parvoerysin;
• Біосуіс Парво Л (6), Biosuis Parvo L (6).
Зазвичай для захисту проти парвовірозу свиноматок, ремонтних свинок і кнурів основну вакцинацію проводять однією дозою (2 мл) за 4–2 тижні до парування або залучення кнура до штучного осіменіння. Подальша регулярна ревакцинація — за 2–3 тижні до парування однією дозою.
А в разі застосування вакцини Біосуіс Парво Л (6) для підтримки високого рівня титру антитіл проти лептоспірозу необхідне введення вакцини дворазово. Перша доза вводиться за 5–6 тижнів до парування, друга — за 2–3 тижні до парування. Надалі для підтримання високого рівня імунітету тварин ревакцинують однією дозою за 2–3 тижні до парування.
Віктор Лець, лікар ветеринарної медицини, компанія «ЕВРОВЕТ»
журнал The Ukrainian Farmer, вересень 2019 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі The Ukrainian Farmer та інтернет–сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
