З огляду на зростання кількості населення у світі, в перспективі найближчих п’яти років для українського АПК за правильного державного керування розпочнеться золотий час.
Міністерство сільського господарства США веде статистику з виробництва та споживання зерна в усіх країнах світу починаючи з 1960 року. Ця статистика свідчить, що світовий попит на агропродукцію постійно зростає, але до цього часу виробництву вдавалося його перекривати за рахунок збільшення зернового валу. Так, якщо 1960 року у світі виробляли 822 млн тонн зерна, то 2012-го — вже 2,2 млрд тонн.
До того ж за 50 років приріст збиральних площ у світі був незначним: 1960 року вони становили 638 млн га, тоді як 2012-го збіжжя зібрали з 690 млн га. Ці дані говорять про те, що кількість збиральних площ у світі досягла своєї межі, й резерви для збільшення фактично вичерпано. Єдиним фактором, який дозволив підвищити світовий вал зерна майже утричі за останні 52 роки, є врожайність — 1960 року вона становила 12,9 ц/га, а вже 2012-го була 32,5 ц/га. Чи могли сподіватися на успіхи 2012-го у шістдесятих? Певно, що ні.
До 2050 року, за прогнозами вчених, населення на планеті зросте й становитиме понад 9 млрд (із теперішніх 7 млрд). Щоб забезпечити людство харчами, світовий АПК має збільшити виробництво зерна на 700 млн тонн. Виходить, що виробництво зерна має зростати на 18 млн тонн щороку. Чи зможе людство вирішити це завдання, чи все закінчиться катастрофою, голодом або війною, яка скоротить чисельність населення, — поки незрозуміло. Проте багато вчених упевнені, що зернова галузь перебуває на порозі радикальних змін. Адже від генних інженерів від дня до дня чекають насіння нового покоління, яке забезпечить різкий підйом урожайності. Наскільки це реально? 1960 року нереальним здавалося зібрати теперішні 32,5 ц/га. Тож результати другої половини минулого століття переконують, що позитивним прогнозам можна довіряти.
Поки що попит на продовольчі зернові зростає в середньому на 1,75% на рік, а виробництво за рік збільшується лише на 1,4%.
Аграрна Україна
Як означені світові процеси вплинуть на український АПК? Для України у цій ситуації за правильного державного керування розпочнеться золотий час. Адже наші чорноземи можуть прогодувати 180 млн людей — тобто вчетверо більше народу, ніж живе в самій Україні. Ще один важливий фактор, який може сприяти успіху українського АПК: у розвинених країнах фермери стрімко старіють, а молодь не поспішає переймати батьківську справу. Так, середній вік людини, зайнятої сільським господарством, у США становить 58 років, в Японії — 66 років, тобто через 20–30 років займатися фермерством там буде нікому. Отже, перед Україною відкрито шлях, завдяки якому вона може стати одним із провідних експортерів зернових у світі.
За підсумками рекордного за врожаєм зерна 2011 року (понад 56 млн тонн) Україна виробила 2,6% зернових у світі й посіла шосте місце серед провідних країн-експортерів зерна на світовому ринку, обсяг експорту до цього ж зріс на 81% порівняно з попереднім сезоном. У 2012/2013 маркетинговому році експорт зріс ще на 13,9%. Також передбачається, що через 15 років Україна зможе виробляти до 90 млн тонн зерна й посісти друге місце у світі за його експортом (за належних інвестиційних вливань в аграрну галузь).
Нині наймасштабнішими імпортерами українського зерна є країни Близького Сходу, Африканського континенту та ЄС, також за останні роки було налагоджено експорт у Китай та збільшено обсяги експорту в Японію та Південну Корею. Найбільші покупці української пшениці — Туреччина, Єгипет, Ізраїль і Бангладеш.
Державна регуляція на перешкоді експорту
Що заважає Україні розвивати зернову галузь, зокрема експорт зерна за кордон? Як не прикро, одним із головних негативних факторів залишається стиль роботи державних структур.
На першому місці серед перешкод слід назвати спроби штучного регулювання ринку зерна. Так, 2006 року було зненацька оголошено про повну заборону експорту. Природно, що через таку несподіванку виник транспортний колапс в Україні та скандал на весь світ. Виробники зерна зазнали збитків до 10 млрд гривень, трейдери за півроку отримали збитків на 100 млн дол. США. Суди через невиконання контрактів на постачання зерна у 2006-му тривають і досі.
У відносно неврожайному 2010 році держава взяла на озброєння ще один метод регулювання зернового ринку — квотування експорту. В результаті в Мінагрополітики та Мінекономіки скупчилися черги тих, хто бажає отримати квоту для своєї компанії, люди в чергах від задухи непритомніли, а кілька великих виробників взагалі не отримали квот лише тому, що Мінагрополітики з незрозумілих причин не змогло встановити в них наявність зерна.
Ураховуючи попередній досвід, 10 жовтня 2011 року Мінагрополітики, Українська зернова асоціація, Українська аграрна конфедерація, Американська торгова палата й Європейська бізнес-асоціація підписали меморандум про щомісячний контроль балансу зерна в Україні у 2011/2012 маркетинговому році, на основі якого встановлювався оптимальний обсяг експорту зернових. Завдяки цьому експорт зерна протягом року не зупинявся, а заплановані обсяги експорту пшениці у зв’язку з хорошою врожайністю навіть удалося перевищити (6,8 млн замість 4 млн тонн).
На сьогодні вже підписано новий, третій за ліком, меморандум на 2013/2014 маркетинговий рік. Згідно з ним, наприкінці вересня 2013 року будуть обґрунтовані обсяги експорту українських зернових за кордон, заплановані на цей період.
Без елеваторів експорту не буде
Крім законодавчих та організаційних проблем експорту українського зерна також не сприяє стан елеваторної інфраструктури. Так, після розпаду Радянського Союзу Україна зіткнулася з потребою переобладнання портових елеваторів з імпорту зернових на експорт — адже за часів Радянського Союзу Україна хоч і звалася «житницею Європи», зерно імпортувала у більш вдалих американських господарників. У вирішення цього питання вже вкладено багато грошей. Наразі кілька світових трейдерів побудували в Україні та планують побудувати ще перевалочні елеватори. На них покладають великі надії, бо, за свідченням Укрзалізниці, наявні перевалочні елеватори не в змозі розвантажити більше ніж 1000–1200 вагонів за добу, фізично унеможливлюючи нарощування темпів експорту.
У Європейському банку лежить близько 40 заявок на отримання кредиту на будівництво елеваторів від українських компаній. Компанії готові інвестувати в інфраструктуру, але для узгодження будівництва портового елеватора потрібно три-чотири роки виходити інстанціями — і це теж проблема, на яку посадовці вперто не хочуть звертати увагу.
Якщо говорити про внутрішні елеватори, то в Україні спостерігається нестача будівель для тимчасового зберігання зерна. Частина сільгоспвиробників змушена після збирання врожаю одразу везти зерно в порт і продавати, оскільки не має елеваторних потужностей. Свого часу було прийнято постанову про зменшення ставки рефінансування Нацбанку для компаній, які модернізують і добудовують елеватори. Якщо держава зацікавлена у вирішенні проблеми, ця програма має бути поновлена.
Спекуляції навколо якості
Проблемою України лишається низька якість вирощеного зерна. На елеватори звозять зерно різної якості, змішують, а в результаті Україна торгує таким собі усередненим зерном, за яке отримує дуже усереднені гроші.
На експорт іде переважно фуражне зерно, яке використовують для годівлі тварин і птиці. Співвідношення продовольчої та фуражної пшениці українського врожаю коливається залежно від погодних умов, але, зазвичай, продовольча частка становить не більше за 50–60% річного врожаю. Експортуючи фуражне зерно, Україна недоотримує третину прибутку, який могла б отримати за експорт продовольчого зерна.
Також треба враховувати, що державні стандарти оцінки якості зерна за деякими параметрами не збігаються з міжнародними. Так, європейці найперше звертають увагу на показник умісту білка в зерні, а не клейковини, як українські елеватори. І якщо в Україні пшениця 1–4 класу (із шести існуючих) вважається продовольчою, то у Європі та США українська пшениця 4-го класу може бути визнана лише фуражною.
Задля контролю за якістю зернових було введено обов’язкову сертифікацію зерна в усіх випадках переміщення територією України та під час експортно-імпортних операцій. Проте ця законодавча ініціатива традиційно мала інший бік: бюрократична тяганина й пов’язані з нею корупційні схеми значно гальмували швидкість переміщення зерна. У Євросоюзі немає аналогів цієї сертифікації, а Росія скасувала її ще в липні 2011 року, створивши своїм виробникам конкурентні переваги перед українськими. В Україні триває процес перетворення обов’язкової сертифікації якості зерна на добровільну за внутрішніх перевезень. Це не вплине на безпечність продукції, адже Державною ветеринарною та фітосанітарною службою й надалі обов’язково видаватиметься фітосанітарний сертифікат, який підтверджує показники безпеки зернових.
Із ким дружити
Україна вийшла на середньосвітовий показник урожайності пшениці (25–26 ц/га) і тепер має поставити перед собою нові цілі, орієнтуючись на країни, які посідають перші місця за врожайністю. Треба враховувати, що державні рішення щодо альянсів в аграрному секторі мають сприяти збільшенню цього показника. Так, дуже сумнівним із цього погляду є створення «Зернового союзу» з Росією та Казахстаном, адже в Казахстані пшениці збирають по 16 ц/га, а в Росії — по 18,3 ц/га (за даними Росстату за 2012 рік).
Із ким Україні треба дружити й обмінюватися досвідом? Громадська рада при Міністерстві аграрної політики рекомендувала розробити й підписати домовленості про науково-технічну співпрацю з міністерствами сільського господарства США, Франції та Бразилії. Це три країни, які мають найкращі аграрні показники у світі, зокрема й за врожайністю. Найкраща в світі врожайність кукурудзи в штаті Айова, найкраща врожайність пшениці та ячменю — у Франції, а Бразилія має дивовижні результати розвитку сільського господарства за останні 15 років. Це чудові приклади для подальшого розвитку України.
Мария Михно
За матеріалами доповіді президента Української зернової асоціації Володимира Клименка на конференції «ЕЛЕВАТОР-2013»
журнал “The Ukrainian Farmer” серпень, 2013 року
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “The Ukrainian Farmer” з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines . Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому “АГП Медіа” .
The Ukrainian Farmer
