Останнім часом всілякі маніпулятори від агронауки просувають концепт «природного землеробства». Суть його така: щоб зрозуміти, що рослині корисно, подивіться на те, як вона себе поводить у дикій природі. Мовляв, «корисно рослині все, що для неї природно». Я тихенько посміхався собі в бороду, слухаючи такі побрехеньки. Думав, ну хто в таке здатний повірити? Аж ось цієї зими на великий семінар привезли іноземного пророка (як відомо, пророки водяться лише в чужому отєчестві). І той пророк так добряче пройшовся по мізках вітчизняних спеціалістів, що мене засипали запитаннями. Отже, розставляю всі точки над «і».
Теза перша: «сівалка не потрібна, в природі ніхто не сіє»
Є досвід в кількох українських господарствах, що через постійні дощі не могли зайти сівалкою в поле і висівали озиму пшеницю за допомогою розкидачів добрив. Отримали сходи і змолотили врожай. Це ж максимально природно. Бачили коли-небудь кущ пшениці-падалиці на наступній культурі? Сильний, розлогий, а його ж ніхто не сіяв. Та й падалиця ріпаку часто виглядає краще за ріпак посіяний. Все так, проте… Все на свої місця розставляє математика. Який відсоток польової схожості у вільно розсипаної пшениці? Цей відсоток буде сильно залежати від наявної вологи в посівному горизонті. Так от, навіть британці, що мають 1–1,5 метра опадів річних говорять, що висів сівалкою економічно вигідніше. Сівалка забезпечує вищу польову схожість, що сторицею перекриває витрати на посів. І чим менше вологи в ґрунті, тим більша різниця в польовій схожості між розкиданою та висіяною пшеницею. То що вже говорити нам з нашими скромними 400–600 мм річних? Так, кущ падалиці виглядає сильним і розлогим, але це класична «помилка того, хто вижив». Ви ніколи не чули свідчення тих, кого дельфіни віднесли в море, лише тих, кого дельфіни віднесли до берега. Саме тому ви впевнені, що дельфіни рятують людей. Ви бачите один розлогий кущ, але не знаєте скільки на цей один кущ припадає тих, хто не проріс, хто не перезимував. Норма висіву ріпаку коливається від 1,5 до 5 кг/га. Якісно налаштований комбайн залишає в полі від 50 кг ріпаку на гектар. Це, принаймні, в 10 разів більше за норму висіву. Саме в цьому секрет того, що падалиця ріпаку може виглядати краще за посів. Та навіть якщо польова схожість падалиці буде 10%, то й тоді поле з падалицею виглядатиме густіше за посів. Питання в тому, чи готові ви миритися з методом посіву, в якого польова схожість 10%?
Теза друга: «плуг не потрібен, в природі ніхто не оре»
Справді, якась галявина посеред лісу матиме оптимальну структуру ґрунту, хоча її ніколи не орали, проте… по ній ніколи не проходило нічого важче дикої косулі, на ній ніколи не вирощували 10 т врожаю. До запровадження оранки одна людина, що працює на землі, могла прогодувати 1,2 людини. Монголо-татари, прийшовши на наші землі, обклали завойовані народи жорстоким податком — 13%. Як вам таке жорстоке іго, сучасні підприємці яких рідна держава обкладає податками в загальній сумі до 50%? Сенс тут в продуктивності праці. Сучасний працівник виробляє скільки продукції, що, віддавши 50% державі, може на решту прогодувати себе. Та ще й раз на рік злітати в Туреччину. Для давнього українця 13% податку ставило його на межу виживання у неврожайний рік. Саме плуг став основою першої аграрної революції, допоміг значно підняти продуктивність праці та врожай. Він же лишається основою сталого землеробства зі стабільними врожаями до сьогодні. Дикий луг може утримувати свою структуру самостійно. Поле, по якому катаються 25-тонні трактори, — навряд чи. Коли ви маєте негативний зовнішній тиск, то мусите урівноважувати його позитивним. З приводу страшилок, що плуг, мовляв, убиває землю, процитую старий одеський анекдот: «Скрипка — це винахід диявола! — Ви чули, як на ній грають у філармонії? — Ні, я чув як її мучить сусідський хлопчик, Яша»…
Теза третя: «ЗЗР — зло, та ще й неприродне»
Коли в одному місці збирається велика популяція однакових живих організмів, то епідемії та навали шкідників неминучі. Поле, на якому росте виключно пшениця, — це вже річ неприродна. Для своєї доньки я організовую життя так, щоб ймовірність захворіти була якомога меншою. Коли в неї з’являється нежить, то я роблю все, щоб організм його подолав. Але коли в неї температура за 40 °C, то я даю жарознижувальні. Якщо, не дай Боже, ситуація буде серйозною, то я дам антибіотики. Я за те, щоб організацією правильної сівозміни, обробітку ґрунту та всіма агрономічними заходами попередити проблеми на посіві. Якщо кон троль проблем на полі можна вести біологічними заходами, то це також варто спробувати. Але, коли ситуація вимагає, то без ЗЗР не обійтися. Коли я в супермаркеті купую крупу, то хочу бути впевненим, що агроном вчасно вніс якісний ЗЗР, і тепер в пакетику не суміш зерна з пліснявими грибами. Противники ЗЗР мені нагадують противників антибіотиків. От до відкриття антибіотиків люди жили здоровими і щасливими, щоправда, рідко доживали до 30 років.
Теза бонусна: «для корови це неприродно»
Та звісно, що неприродно. В природі корови ростуть по 300–400 кг (а не по тонні), дають до тонни молока за лактацію — якраз стільки, щоб вигодувати одне теля (а не по 8–15 т) багато ходять і не їдять побічних продуктів переробки. Сучасні корови — це не пересічні жителі, а професійні спортсмени. Ми вимагаємо від них олімпійських результатів, і маємо організувати відповідні умови: харчування, комфорт, робочий графік.
До чого я веду? Ми вимагаємо від рослинництва та тваринництва результатів надзвичайно далеких від природних. Сучасні сорти рослин та породи корів так само далекі від природних, як кишенькова собачка київської леді від дикого вовка. Без таких змін природи ми давно б вимерли голодною смертю. Науково-технічний прогрес довів хибність думок Томаса Мальтуса про те, що ми збільшуємо валове виробництво продукції харчування на планеті швидше, аніж зростає кількість населення планети. Все це завдяки тому, що сільське господарство стає максимально неприродним. Ми хочемо досягти того, чого раніше не досягали. Єдиний шлях — робити те, чого ми раніше не робили.
Володимир Мірненко, експерт ринку, брендменеджер у PÖTTINGER
газета “АгроМаркет”, березень 2020 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у газеті
“АгроМаркет” та інтернет-сторінці газети за адресою
https://agrotimes.ua/ належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та
авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та
суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
AgroTimes
