Боротьба з маститом, незважаючи на багаторічні дослідження та вдосконалення менеджменту, досі має важливе значення для виробників молочної продукції. Адже це захворювання має потенційні економічні та екологічні обмеження й проблеми (Hospido and Sonesson, 2005; Halasa et al., 2007). Крім того, запальна реакція, пов’язана з маститом, субклінічним або клінічним, призводить до сильного дискомфорту та болю і, як наслідок, знижує добробут молочних корів (Kemp et al., 2008). Окрім економічних наслідків маститу та впливу на добробут тварин існує ще й вплив маститу на гуманну і ветеринарну медицину.
Деякі дослідження показали, що більшість антимікробних препаратів, що застосовують у молочних стадах, призначено саме для лікування клінічного маститу корів під час сухостою (звіт SDa, 2016). Тобто молочна залоза є основним «споживачем» антимікробних препаратів у молочній промисловості: більше як 85% використаних у галузі антибіотиків були впроваджені саме з метою лікування маститу.
ВООЗ наголошує на обережному застосуванні антимікробних препаратів, щоб зменшити ризик розвитку резистентності мікроорганізмів як у гуманній, так і у ветеринарній медицині.
Поширеність збудників
Останні десятиліття в молочній промисловості спостерігається тенденція зміни переважного типу збудників, що спричиняють мастит. Успішне впровадження програм боротьби з маститом, зумовленим контагіозними бактеріями, та різних програм використання протимікробних препаратів за останні 40 років призвело до посилення впливу на розвиток маститу, до якого призвели патогени з навколишнього середовища. Серед останніх є і Streptococcus uberis (Zadoks & Fitzpatrick, 2009; Petrovski et al., 2011). Наприклад, в Англії й Уельсі відносне значення клінічних випадків маститів, спричинених Streptococcus uberis, зросло з 15 до 24,5% (Zadoks & Fitzpatrick, 2009). У Новій Зеландії спостерігається та сама тенденція суттєвого збільшення частоти випадків Streptococcus uberis.
Дослідження у Фінляндії (Pitkala et al., 2004) та США (Makovec and Ruegg, 2003) підтримують думку про світову зміну збудників маститу в бік зменшення поширеності контагіозних маститів, і, відповідно, в бік збільшення частоти маститів, спричинених бактеріями навколишнього середовища. Тож Streptococcus uberis входить до основ них причин маститу в кількох країнах світу.
Патогенез хвороби
Уважається, що нові інфекції вимені, спричинені Streptococcus uberis, виникають як із навколишнього середовища, так і шляхом зараження від інших корів (Zadoks et al., 2003). Незважаючи на те, що Streptococcus uberis є насамперед умовно-патогенним мікроорганізмом навколишнього середовища, у деяких стадах він може проявляти доволі сильну схильність до контагіозного типу, передаючись від корови до корови.
Інтрамамарні інфекції, спричинені Streptococcus uberis, можуть бути тимчасовими або можуть зберігатися впродовж нелактаційного періоду, під час лактації, а також під час короткого або навіть тривалого лікування протимікробними препаратами (Zadoks et al., 2011). Тривалість зараження, найімовірніше, більше визначається індивідуальним чинником, тобто залежно від організму кожної окремої корови, а не конкретними штамами. Streptococcus uberis також може бути основною причиною субклінічного маститу.
Тривалість такого субклінічного маститу може бути доволі довгою, оскільки субклінічні інфекції часто є непоміченими, тому ветеринарний лікар їх не лікує. Такі субклінічні інфекції перешкоджають контролю над маститом. Клінічні випадки також можуть становити велику частину інфекцій, спричинених Streptococcus uberis, і вони зовсім не обов’язково будуть короткотривалими.
Різниця між штамами в здатності спричиняти клінічний мастит пов’язана зі здатністю протистояти фагоцитозу та знищенню нейтрофілами (Leigh et al., 1990).
Штами Streptococcus uberis, найімовірніше, відрізняються за своєю патогенністю залежно від того, адаптований тип бактерії до тварини-господаря чи ні (Tassi et al., 2013). Специфічна для штаму патогенність, за спостереженнями, була однаковою для всіх тварин, тобто це означає, що її визначали чинники, властиві самому патогену, а не чинники, властиві тварині. Останні дослідження показали здатність Streptococcus uberis утворювати біоплівку in vitro, а це дуже важливий чинник вірулентності, який може призвести до повторних або стійких інфекцій молочної залози (Schonborn et al., 2017).
Економічний вплив
Мастит уважається хворобою, що має серйозний вплив на економічну ситуацію господарства. Більше з тим, захворювання на мастит впливає на якість молока та має негативний вплив на добробут тварин. Економічні наслідки маститу (клінічного або субклінічного) зумовлені лікуванням, зниженням молочної продуктивності, необхідним вибракуванням, зміною якості молока та підвищеним ризиком інших захворювань через імуносупресію.
У середньому вартість лікування клі нічного маститу, спричиненого Streptococcus uberis, за триденного інтрацистернального введення антимікробних препаратів оцінюється в 196 дол., але може збільшуватися навіть до 246 дол., якщо лікування треба буде продовжити до п’яти днів разом із системною терапією (Steeneveld et al., 2011).
Лікування маститу
Успішне антимікробне лікування маститу — це поєднання бактерицидної або бактеріостатичної здатності антимікробних засобів разом із залученням ефективної імунної відповіді тварини. Мастит піддаватиметься лікуванню тільки за умови, якщо імунна система корови остаточно подолає інфекцію, а сам патоген буде знищено. На ймовірність повного виліковування впливають такі чинники, як вік, стадія лактації та кількість заражених чвертей вимені, а також специфічні характеристики збудника маститу (Samson et al., 2016). Наприклад, інтрамамарні інфекції, спричинені Streptococcus uberis, мають низьку здатність до виліковування.
Дані досліджень щодо здатності до виліковування клінічного маститу, спричиненого Streptococcus uberis, коливаються в межах 60–80% (Apparao et al., 2009, Schukken et al., 2013). В останні роки для лікування такого маститу рекомендується довготривала терапія, а деякі дослідження підтверджують теорію, згідно з якою таке тривале лікування значно підвищує його ефективність (Gillespie et al., 2002; Oliver et al., 2004, Swinkels та ін., 2014).
Здатність Streptococcus uberis до формування біоплівки може призвести до неуспішного лікування, бо біоплівка є стійкою до антимікробних препаратів і захищає мікроорганізм від імунної відповіді господаря (Schonborn et al., 2017). Однак імовірність виліковування зростає разом із подовженням лікування, але й тоді загальні витрати на терапію також зростатимуть. Суттєво збільшиться й використання протимікробних препаратів, однак кількість тварин, що піддадуться одужанню, все одно буде незадовільною.
Найсвідоміше та найправильніше застосування антибіотиків завжди має базуватися на дослідженні патогену, що є причиною захворювання (Pinzon-Sanchez et al., 2011) у поєднанні з антибіотикограмою, особливо в тих країнах, де Streptococcus uberis показав стійкість до макролідів і лінкозамідів (Schmitt-van de Leemput та ін., 2007, Haenie та ін., 2011).
Профілактика захворювання
Streptococcus uberis уважається збудником навколишнього середовища; його було виявлено у ґрунті, підстилці та фекаліях, а також на самих коровах — на шкірі, й вимені (Zadoks et al., 2011).
Тому профілактичні заходи треба зосередити як на навколишньому середовищі тварин, так і на самій корові. За відсутності антибіотикотерапії в сухостої зростає кількість нових випадків маститу, спричинених Streptococcus uberis протягом нелактаційного періоду, особливо під час раннього періоду лактації та в передотельний період (Smith et al., 1985). Програми контролю та боротьби з таким маститом мають зосереджуватися на не лактаційному періоді, тобто сухостої, коли існує можливість для розробки стратегій зменшення впливу Streptococcus uberis на молочне стадо. Контагіозного типу зараження, тобто від корови до корови, слід уникати за допомогою надійного доїльного обладнання та правильної процедури доїння. Працювати варто за стандартним протоколом запобігання маститу, спричиненого контагіозними бактеріями.
The Ukrainian Farmer
