Про вирощування ремонтного молодняку, утримання племінного стада та забезпечення його продуктивності в ПФ «Агроімпекс».
Племінна робота з індивідуально-сімейним обліком даних продуктивності, ведення родоводу й обробка даних з обчисленням генетичних параметрів — досить дороге задоволення. Через що «Агроімпекс» вирішив стати племінною фермою й проводити тільки масову селекцію, основою якої є роздільне виведення молодняку, його маркування по лініях, дотримання нормативної структури прабатьківських і батьківських стад.
У сучасному птахівництві розведення індиків середньоважкого кросу Grademaker є достатньо популярним, але все ж таки має свої особливості. Про технологічний цикл й особливості вирощування індиків кросу Grademaker журналу «Наше Птахівництво» розповів головний лікар ветеринарної медицини «Агроімпекс» Хакім Хасбауі.
— Пане Хакіме, поділіться подробицями й особливостями утримання племінних індиків на вашому підприємстві.
— Технологічна карта нашого підприємства передбачає одноразове чи сезонне виробництво яєць і м’яса птиці. Виробничі площі дозволяють застосовувати й дворазове комплектування стада індиків з отриманням молодняку в осінньо-зимовий період. Однак попит на добовий молодняк на вітчизняному ринку серед фермерських і приватних підсобних господарств не дозволяє нам працювати в такому режимі. Таким чином, наше батьківське стадо в кількості 4000 голів за сезонного виробництва для нас нині є оптимальним. Це дає нам можливість отримувати 200–250 тис. штук інкубаційних яєць. Можна отримувати й до 350 тис. яєць від цього стада, але реалізувати яйця або молодняк індиків наприкінці літа буде проблематично.
Як і всі, хто працює з м’ясною птицею (качки, гуси, м’ясо-яєчна птиця), заміну поголів’я проводимо, коли знижується жива маса птиці, маса яєць або погіршуються м’ясні форми (маса грудного м’яза). Своє прабатьківське стадо ми придбали три роки тому у фірми Hybrid, раніше розводили бют-8.
Сьогодні показники живої маси птиці в нашому господарстві відповідають стандарту: до початку племінного сезону в самців — 22–24 кг, у самок — 12–14 кг.
— Як вирощуєте ремонтний молодняк?
— Наше господарство працює із середньоважким кросом індиків Grademaker канадської селекції фірми Hybrid. Працювати з ними досить легко, вони стійкіші за інших кросів до нашого навколишнього середовища, також характеризуються високою збереженістю та чудовими м’ясними якостями (вихід м’яса понад 70%).
Відмінною особливістю в годівлі ремонтного молодняку індиків, як порівняти з іншою птицею, є їх підвищена потреба в протеїнах тваринного походження, окремих амінокислотах і вітамінах, особливо А та Е. Тому, щоб отримати від птиці високі показники несучості, життєздатності й відтворювальної здатності ми з 1–4 тижні даємо збалансований стартовий комбікорм із рівнем сирого протеїну 28–30% і енергії (290 ккал, або 1,22 МДж в 100 г). У наступні періоди (5–13 і 14–17 тижні) кількість протеїну в комбікормі зменшуємо відповідно до 22 і 20%, а рівень обмінної енергії підвищуємо до 300 ккал (1,25 МДж).
Потім для стабілізації розвитку всього стада та забезпечення його однорідності годуємо молодняк птиці низькопоживним комбікормом (сирий протеїн на рівні 13%). У цей період даємо птиці розсипчастий корм, щоб скоротити витрати кормів і створити ефект насичення. Давати гранульовані комбікорми небажано, бо це може призвести до ожиріння індиків, зниження несучості та виводимості індичат.
Готуючи птицю до несучості, спочатку переводимо її на племінний раціон, а світловий день поступово доводимо до 14–15 год за освітленості 25–30 лк. На початку несучості штучно осіменяємо індичок протягом трьох днів поспіль, а далі до кінця племінного сезону — один раз на тиждень. Співвідношення самців і самок за штучного осіменіння має становити 1:20.
Тривалість освітлення у вирощуванні ремонтного молодняку регулюємо з урахуванням віку й статі відповідно до рекомендацій постачальника птиці, поступово скорочуючи тривалість світлового дня з 24 до 17 годин, із 17 до 14–15 годин і з 14 до 7 годин.
— Як боретеся з інстинктом насиджування в індичок?
— Для індичок за яйцекладки бажана нижча температура повітря, ніж, наприклад, для курей, вона має становити +12…+14 °С. В разі вищої температури важче боротися з інстинктом насиджування в індичок. Цей інстинкт — одна з найбільших проблем. Знісши 15–18 яєць, індичка «вважає своїм обов’язком» припинити яйцекладку, перестає пити та їсти й починає висиджувати молодняк. За великого поголів’я індички лізуть одна на одну, травмуються, підвищується вибракування. Щоб максимально відтягнути цей феномен, існують різні технологічні та фізіологічні заходи й методи, більшість із яких дуже витратні.
Найдоступнішим зі способів є механічні індивідуальні гнізда, що закриваються на ніч (щоб не проникли в них самки), яйця збирають кожні 1,5–2 години, затемнених ділянок секції немає.
— Чи існують проблеми з підстилковим матеріалом в утриманні індиків? Як відомо, саме підстилка є одним із чинників передачі багатьох захворювань.
— Ми утримуємо молодняк і дорослу птицю на глибокій підстилці, а молодняк — на теплій підлозі. Підстилка відіграє найважливішу роль у вирощуванні, особливо індиків. Це та функція «прошарку» — ізоляція від холодної підлоги; функція «прокладки» — зв’язування посліду та всмоктування рідини; функція «захисту» — пом’якшення й амортизація на жорсткій підлозі приміщення; функція «клімат-контролю» — створення сприятливого мікроклімату для птиці.
Ми багато років користуємося тільки сухою тирсою, незважаючи на те, що з кожним роком отримати її стає все важче, а купити все дорожче. І хоча поглинальна здатність тирси щодо вологи й шкідливих газів удвічі нижча, ніж у соломи (145 кг вологи на 100 кг тирси, а соломи — 270 кг), а вартість у рази дорожча, ми змушені використовувати суху тирсу, щоб захистити птицю від аспергіл.
Нещодавно в нашому господарстві ми проводили експеримент щодо застосування ферментаційної підстилки, яку стелили не на весь пташник, а тільки на дослідну групу птиці. Така підстилка має низку певних вимог у використанні: по-перше, товщина підстилкового матеріалу має бути не більшою за 10 см, норма вводу становить 1 кг на 20–30 м?, потім щотижня слід проводити аерацію (перекопування) для повітрообміну. І найголовніше — її не можна обробляти дезінфекційними засобами, щоб не заважати роботі корисних мікроорганізмів, які є у цій підстилці. Ми в себе провели дослідження цієї підстилки, і нам вона сподобалася, але через те, що в приміщенні батьківського поголів’я потрібно постійно робити дезінфекцію однохлористим йодом у присутності птиці для запобігання виникнення бактеріальних і грибкових захворювань (респіраторний мікоплазмоз, аспергильоз тощо), то далі експериментувати не стали — дуже великий ризик, тим паче, що стадо дороге.
Наталія Жейнова
журнал “Наше Птахівництво”, травень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Наше птахівництво” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Наше Птахівництво
