Невдовзі аграрне чиновництво пишно святкуватиме День працівника сільського господарства. Проте фермерам нині не до свят…
Пропоную до уваги читачів чотири ілюстрації з життя фермерів Полтавщини. Напевно, ситуація є типовою для всієї України.
Нефермерський мільярд
Василь Бурлака, голова Асоціації фермерів і приватних землевласників «Відродження Полтавщини»:
— Розпіарена урядом програма «Фінансова підтримка розвитку фермерських господарств» (так званий обіцяний «фермерський мільярд»), на яку фермерська спільнота покладала великі надії, узагалі виявилася фікцією: до фермерів України станом на вересень ц. р. з того мільярда гривень, за даними Мінагрополітики, дійшло десь 20 млн, а за даними Асоціації фермерів та приватних землевласників України, — нуль, жодної гривні! Жодної! Воно інакше й бути не могло, бо торік програма не пройшла широкого громадського обговорення, порядок використання коштів прописувався кулуарно. Половина з того мільярда була запланована на компенсацію банкам відсоткових ставок по кредитах. Та тільки все вийшло як у відомій казці про лисицю й журавля: лисиця журавлеві давала частування на тарілочці, а журавель хитрунці — у глечику, тож обоє й лишилися несолоно хльобтавши. Тож і з кредитами для фермерів сталося аналогічно. Адже відомо, що 80% фермерських господарств в Україні є малими (мають до 500 га землі). І банківські установи багато років просто відмовляються їх кредитувати через ризики та відсутність у фермера заставного майна, зокрема, техніки. І виходить замкнуте коло: банк не дає фермеру кредит, бо той не має техніки під заставу, а фермер не може придбати техніку, бо банк відмовляє йому в кредитуванні. І це коло, на жаль, кабмінівська програма не розірвала, вона виявилася чистісіньким популізмом: банки не заробили на відсотках, фермери не придбали потрібних їм тракторів. Ще й вітчизняний товаровиробник сільгосптехніки, як декларувалося, не отримав обігових коштів! Тобто повний провал державної підтримки фермерства!
Також у фермерів (хоча б через фермерські асоціації) урядовці навіть не поцікавилися, а яка техніка їм потрібна, нав’язали своє.
Не розумію, навіщо Кабміну винаходити новий велосипед, коли у світі вже все придумано, зокрема, й щодо реалізації державної підтримки певним галузям чи певній цільовій аудиторії. У Європі для цього, наприклад, створені такі державні структури, як платіжні агентства. Їхня діяльність, у тому числі й процедура отримання компенсацій, регламентована документами, розробленими Євросоюзом. Тамтешньому фермеру не потрібно, як нашому, кидати поле чи ферму на багато днів і збирати купу документів. Та й доки їх збереш, доки їх розглянуть різні комісії, то кілька місяців минає. А обігові кошти потрібні на початку сільськогосподарського року, а не у свинячий голос. По-друге, існує Український державний фонд підтримки фермерських господарств. До речі, я очолюю не лише обласну фермерську асоціацію, а й працюю директором Полтавського відділення цього фонду. У 2018 році на фінансову допомогу фермерам країни через нього виділено 43 млн гривень. Якщо розділити це на 35 тис. фермерських господарств країни, то вийде трохи більше за тисячу гривень! Для порівняння: в сусідній Молдові, яка налічує тільки 3,5 млн жителів, фермери отримали від держави 45 млн… євро.
Відділення фонду є в усіх областях, вони тісно співпрацюють з обласними асоціаціями фермерів. Процедура отримання допомоги через державний фонд відома фермерам. І якщо б фермерський мільярд держава спрямувала через державний фонд підтримки фермерських господарств, то вони б точно дійшли за адресою: фермери взяли б кошти в держави, придбали, що потрібно з 30–40% компенсацією, і державі повернули.
А то перший заступник міністра аграрної політики та продовольства України Максим Мартинюк замість того, щоб посипати голову попелом і вибачитися, тепер висловлюється «езоповою» мовою: «По фермерській програмі, як виявилось, уряд запропонував продукт, який не викликав великого інтересу». І обіцяє, що велика частина цих коштів буде розподілена так, щоб фермери змогли скористатися цією підтримкою. Та казав сліпий: «Побачимо!..»
Сергій Сушко, голова Асоціації фермерів і приватних землевласників Козельщинського району:
— Я — середній фермер, у мене 100 гектарів землі. Інших джерел доходів, окрім фермерського господарства, не маю. Наш Козельщинський і сусідній Кобеляцький райони — Південь Полтавщини, який уже два роки поспіль потерпає від посухи. За вегетативний період цього року в нашому районі випало заледве 40 міліметрів дощу. Через це тільки виходжу на «нуль». Ціни просто «добивають»: на збіжжя падають, на пальне, добрива й інше — стрімко ростуть. Посудіть самі.
Вирощую різні сільгоспкультури — пшеницю, кукурудзу, соняшник, сою. І ледве перекриваю собівартість. Кукурудза дала цього року 40–50 центнерів із гектара, коли в інших частинах області аграрії збирають по 80–100 ц/га. Ще влітку за тонну кукурудзи врожаю 2017 року давали 5500 гривень, а сьогодні — 4600–4650 гривень. Таку ціну по-білому дає «НІБУЛОН», він у наших краях — оптовий покупець. Однак це — не ціна, бо треба купити солярки, міндобрива, гербіциди, розрахуватися за паї.
За день, буває, й до десяти дзвінків від охочих купити зерно кукурудзи за готівку, але зовсім задешево: пропонують 3300 гривень за тонну. Це — тіньовий ринок. Промітні люди скуповують за безцінь, а потім експортують й отримують і добру ціну від закордонних покупців, і повернення ПДВ. Я принципово за чорний «нал» не продаю. Добре, що є свої зерносховища, де можна збіжжя потримати до ліпших часів, коли ціна підніметься. Така сама ситуація і з соняшником: улітку за тонну давали 10 800–10 900 гривень, а тепер тільки 9800 грн.
Водночас за останні півтора місяця вартість міндобрив підскочила в рази. Селітра була 8000 гривень за тонну, стала — 10 500; карбамід здорожчав із 8000 до 12 000 гривень за тонну; комплексні добрива НПК — з 7000 до 14 500 гривень за тонну. Я не розумію, куди дивиться держава, бо такі коливання ціни — щорічні. Ринкова економіка — добре, але в українському варіанті це — мафія, картельна змова виробників і посередників-продавців. Те саме і з пальним. Треба орати на зяб, молотити пізні зернові, треба закупити на весняну посівну кампанію, а ціна на дизпаливо скаконула за півтора-два місяці з 24 до 32 гривень за літр. Припускаю, що й це не межа… І хазяйнуй, як хочеш… А один день роботи трактора — це як мінімум 3000 гривень тільки на заправку.
На нас, дрібних фермерах, заробили всі: ті, хто продає «горючку», міндробрива, засоби захисту рослин. Тільки ми майже нічого не заробили…
Порушники мимоволі
Віктор Галич, голова фермерського господарства «Господар» (Миргородський р-н):
— На останньому засіданні обласної координаційної ради з питань розвитку фермерства голова Полтавської ОДА Валерій Головко звинуватив фермерів у масових випадках самозахоплення землі. Мовляв, обробляють землю, на яку не мають договорів оренди, на деяких навіть відкрито кримінальні провадження. А я б це назвав так: «З хворої голови — на здорову»…
Якби обласне начальство частіше спілкувалося з тими, хто їх утримує й годує, то знало б, чому фермери стають порушниками мимоволі. Адже в багатьох із них лежать стоси формальних відмов Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області щодо укладання або подовження договорів оренди землі, на якій вони працюють десятки років.
Дійшло до абсурду: торік кілька відмов із різною мотивацією щодо подовження договору оренди на 208 гектарів отримав від Держгеокадастру навіть голова Асоціації фермерів і приватних землевласників «Відродження Полтавщини» Василь Бурлака. Вся область спостерігала, хто ж переможе: головний фермер області Бурлака чи головний обласний земельник Вадим Чувпило? Василь Бурлака використав усі свої впливові знайомства — Асоціацію фермерів і приватних землевласників України, профільний комітет Верховної Ради й таки відвоював свої 208 гектарів. Однак для начальника Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області Вадима Чувпила це, на жаль, не стало уроком. І під різними формальними приводами він і далі відмовляє фермерам у подовженні договорів оренди. А винуваті, за логікою голови облдержадміністрації, — фермери…
Ці відмови, на думку багатьох фермерів, — просто знущання з норм закону, здорового глузду й моралі… Фермери і через пресу, і на різних нарадах і «круглих столах» роками розповідають, що за «оформлення» з них вимагають хабарі в розмірі від 300 до 500 доларів за гектар. І робиться це так відверто й нахабно, що тільки сліпий цього не бачить. Та швидше не хоче бачити…
Бо якщо керівництво області не бачить хабарників у себе під носом, то два варіанти — або повні нікчеми, або — «в долі»… До речі, полтавських керівних «кадастратів» за останні роки кілька разів ловили на великих хабарах. Навіть до суду доходило. Тільки до символічної відповідальності притягали пішаків…
Микола Кривич, голова фермерського господарства «Лан» (Диканьський р-н):
— Два з половиною роки тому голова Полтавської ОДА Валерій Головко своїм розпорядженням створив координаційну раду з питань розвитку фермерства. Ми й справді думали, що він хоче з перших вуст дізнаватися про наші проблеми й допомагати у їх розв’язанні. Проте не так сталося, як гадалося: мабуть, та рада швидше для звіту в Адміністрацію президента була створена.
Збиралися засідання ради не регулярно, бувало, що не бачили очільника області й по вісім місяців. Наші розповіді про «беспредел» чиновників явно дратували Валерія Головка. Ось і на останній координаційній раді, що відбулася у жовтні ц. р., він нас наче мокрим рядном накрив: «Чого приїхали? Якщо по землю, так це не моє питання!» Губернаторові парирував голова Хорольської районної Асоціації фермерів Микола Москалець: «Так земля — це ж першочергове! Як не буде у фермера землі, то навіщо йому техніка й кредити?!»
Коли перейшли до обговорення проблемних питань землекористування, то розпочали з найкричущішого — як цього року було знищено ФГ «М. В. Щедрий лан» у Карлівському районі. Фермер Вадим Москалець помер, а Держгеокадастр притьмом, порушуючи процедуру, роздав 50 фермерських гектарів АТОвцям (потім виявилося, що половина наділених двома гектарами не мають жодного відношення до АТО), хоча поруч було понад 3000 гектарів (!) вільних земель.
Голова Асоціації фермерів «Відродження Полтавщини» Василь Бурлака досить емоційно звинуватив у провокуванні штучних конфліктів між фермерами й АТОвцями обласний Держгеокадастр і назвав такі випадки свідомим знищенням фермерських господарств.
Це не сподобалося голові ОДА Валерію Головку («Що це ви тут кричите?»). Він просто піднявся й вийшов із зали засідань, грюкнувши дверима.
Деякий час усі мовчки сиділи, приголомшені демаршем очільника області. Навіть заступник Головка з аграрних питань Роман Товстий не відразу второпав, що далі він має вести захід.
Фермери, прийшовши до тями від такої зневаги губернатора, загомоніли: «Якщо влада нас не хоче слухати в кабінетах, то виходитимемо на площі з вилами, перекриватимемо тракторами дороги!»
І справді дивно: навіщо губернатору напередодні президентських виборів, де йому точно буде поставлено завдання забезпечити перемогу чинному президенту, сваритися з фермерами й зайвий раз налаштовувати їх проти влади, з якою в неї й так останніх чотири роки не дуже, м’яко кажучи, складаються відносини? Адже це середній клас на селі, й досить впливовий…
Уже вся фермерська спільнота Полтавщини знає про інцидент на координаційній раді. Було-було, кажуть, але такого ще не було! Та й сам Валерій Анатолійович ще й не так може підвищувати голос, розпікаючи підлеглих! І це ж не корпоратив із нагоди Дня фермера: вареники не сподобалися, піднявся й пішов. Це ж зібрання, яке ти сам скликав!
До речі, випадки, коли після смерті голови фермерського господарства в останнього забирають землю, на Полтавщині непоодинокі. А враховуючи те, що все більше в інший світ відходить тих, хто започатковував фермерський рух наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років, то вони можуть стати масовими.
Власне, проблеми, фігурантом яких незмінно є Держгеокадастр, озвучуються на засіданнях координаційної ради роками, але вони так і є актуальними. От і виходить, що ми будемо змушені виходити на протестні акції, щоб нас почула місцева влада.
Людмила Стельмах (Кучеренко)
журнал “The Ukrainian Farmer”, листопад 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
