Агрономія

Обираючи гербіцид слід зважати на його здатність максимально вплинути на шкідливий об’єкт

Гербіцидні схеми

Гербіцидні схеми
Весною посходові гербіциди можна вносити на ріпаку до фази відкритих бутонів

Обираючи гербіцид, слід зважати на його здатність максимально вплинути на шкідливий об’єкт і мінімально — на ріпак і довкілля 

Ріпак — найпоширеніша культура з родини капустяних, яка посідає третє місце у світі серед олійних щодо вирощування і валового виробництва продукції. Подальше зростання й стабілізація виробництва продукції ріпаківництва істотно залежить від підвищення культури землеробства, з тим важливим є контроль забур’яненості посівів. 

Шкодочинність бур’янів 

Бур’яни є найбільш обмежувальним чинником у вирощуванні ріпаку — адже вони конкурують із культурною рослиною за світло, водозабезпечення, поживні речовини. Осіннє забур’янення призводить до слабшого розвитку кореневої системи, надмірного виносу точки росту над поверхнею ґрунту, впливає на нагромадження цукрів, що погіршує зимостійкість і продуктивність рослин ріпаку озимого. 

Завдаючи пряму шкоду посівам упродовж вегетації, бур’яни є кормовою базою в ланці трофічних зв’язків низки шкідників, сприяють поширенню хвороб, утруднюють обробіток ґрунту, ускладнюють збирання врожаю та його доробку, погіршують якість продукції. Від комплексу бур’янів, що пригнічують рослини ріпаку озимого у ранні фази вегетації, зниження врожаю насіння становить 20–25%, а за сильної забур’яненості й більше. 

Загалом за рік бур’яни виносять із ґрунту 5,7 млн тонн поживних речовин, а світові втрати рослинницької продукції від бур’янів оцінюють у 75 млрд доларів за аналогічний період. 

На території України налічується близько 700 видів бур’янів, але найшкідливіші 250–300. Видовий склад бур’янів у посівах ріпаку щороку залежить від зони вирощування, а також погодних умов. Він також змінюється залежно від стратегії захисту, спектра гербіцидів, які застосовували на попередніх культурах, сівозміни, способу обробітку ґрунту тощо. Поширення бур’янів також залежить від ареалу окремих культур, до яких вони пристосовані. 

У посівах ріпаку озимого найбільшу конкуренцію створюють зимуючі бур’яни (вероніка, волосняк розсічений, волошка синя, незабудка польова, підмаренник чіпкий, празелень звичайна, роман польовий, ромашка непахуча, талабан польовий, фіалка польова). Крім того, в осінній гербокритичний період (30–40 днів після сівби) долучаються ярі бур’яни (гірчаки, гірчиця польова, жабрій, лобода, редька дика), з озимих — метлюг звичайний, а з ефемерів — зірочник середній (мокрець). Особливу увагу треба приділяти багаторічникам (березка польова, осот рожевий, хвощ польовий, пирій повзучий). 

Основне забур’янення посівів ріпаку озимого формується протягом осіннього періоду. Сприяє цьому також зміна клімату, що призводить до подовження осіннього безморозного періоду на два — три тижні. За цей час на площах із недостатнім живленням для рослин або на зріджених посівах без гербіцидного захисту можуть бути відчутні втрати врожаю, а відповідно і грошового прибутку. 

Таблиця 1. Шкала кількісної оцінки забур’яненості посівів

Для визначення рівня забур’янення посівів у сучасній практиці застосовують кількісно-ваговий метод обліку бур’янів (табл. 1). На посівах ріпаку свіжа маса бур’янів, що здатна знизити продуктивність культури на рівні господарського (5%) порогу, перебуває в межах 80–280 г/м.. Вадою цього методу є його трудомісткість і низька продуктивність. З огляду на це нині ширше послуговуються методом візуального оцінювання забур’яненості посівів за покриттям поля листям бур’янів (табл. 2)

Таблиця 2. Шкала оцінки забур’янення посівів за покриттям

Щоб запобігти шкодочинності бур’янів у посівах ріпаку, потрібно проводити відповідні заходи, враховуючи такі економічні пороги шкідливості: малорічні низькорослі >16 шт./м.; малорічні високостеблові >6 шт./м.; багаторічні коренепаросткові >1 шт./м.; підмаренник чіпкий >0,1 шт./м.. 

З одного боку, ріпак за сприятливих умов вирощування є однією з найбільш конкурентоспроможних до бур’янів сільськогосподарською__  культурою, а з іншого — на її конкурентоспроможність впливає, в першу чергу, культура землеробства (якісна підготовка ґрунту, оптимальний строк сівби, густота продуктивного стеблостою), а також час появи сходів ріпаку та бур’янів та і видовий склад. 

Захист від бур’янів тільки агрономічними заходами не завжди забезпечує чистоту посіву ріпаку. Тому за потреби найефективнішим засобом боротьби з бур’янами є хімічний метод — застосування гербіцидів. Сьогодні на ринку є достатньо хімічних препаратів різноманітної дії й терміну застосування. 

Гербіцидний захист 

Систему захисту від сегетальної рослинності слід вибирати з огляду на потенційне забур’янення поля. За наявності багаторічних бур’янів одразу після збирання попередника доцільно проводити лущення або неглибоке дискування для провокації проростання пирію повзучого, осоту рожевого й інших багаторічників. У фазу утворення розетки в осоту, досягнення висоти 10–12 см пирію, а також інших пророслих бур’янів і падалиці попередника ефективне застосування гербіцидів суцільної дії на основі ізопропіл-амінної або калійної солі гліфосату. 

У разі загрози забур’янення посівів ріпаку озимого малорічними дводольними та злаковими бур’янами найефективнішим заходом є застосування ґрунтових гербіцидів. Згідно з «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні» на ріпаку озимому можна застосовувати препарати зареєстрованих торгових марок із діючими речовинами: кломазон, метазахлор, S-метолахлор, трифлурамін, а також діючі речовини квінмерак, диметенамід-П, які входять до складу комбінованих гербіцидів. З практичного погляду застосування гербіцидів з однією діючою речовиною не сприяє бажаному результату, а в разі внесення препаратів на основі трифлураліну призводить до додаткових витрат на загортання в ґрунт, оскільки ці гербіциди є леткими. Тому нині оптимальним варіантом ґрунтового застосування гербіцидів є внесення комбінованих препаратів (метазахлор + квінмерак, метазахлор + диметенамід-П + квінмерак) або сумісне застосування метазахлору і кломазону. 

Ефективність дії ґрунтових гербіцидів залежить від структури ґрунту, яка має бути дрібногрудкуватою, наявності у верхньому шарі стерні й інших пожнивних решток. 

Найвагоміший вплив на препарати цієї групи має термін застосування і вологість ґрунту. Оптимальним є внесення ґрунтових гербіцидів до трьох днів після сівби, а ще краще — одразу після неї. За сухого верхнього шару ґрунту протягом двох-трьох тижнів після внесення препаратів знижується їхня ефективність, а якщо ґрунт перезволожений, можливий прояв фітотоксичності. 

У посівах ріпаку озимого залежно від погодних умов, що складаються до початку оптимальних строків сівби, може змінюватися видовий склад забур’яненості. Тому нині багато товаровиробників ріпаку переходять на застосування діючих речовин гербіцидів посходової дії. Аргументом цьому є наявна сегетальна рослинність, оптимальні температурні умови для ефективності дії препаратів. Наявні препарати знищують або пригнічують бур’яни, на які не діють ґрунтові гербіциди. Зокрема, етаметсульфуронметил ефективно контролює в посіві ріпаку капустяні бур’яни (гірчицю польову, грицики звичайні, талабан польовий, кучерявець Софії), пригнічує редьку дику, а також є ефективним проти волосянки (герані), зірочника і деяких інших бур’янів. Високий рівень біологічної ефективності досягається на ранніх стадіях розвитку бур’янів (сім’ядолі — перша пара справжніх листків). 

Препарати з основною діючою речовиною клопіралід мають особливу дію на осоти, знищуючи як надземну частину, так і корені цих бур’янів. Широкий спектр дії на основні зимуючі й інші дводольні бур’яни забезпечують комплексні препарати з діючими речовинами клопіралід + піклорам + амінопіралід. 

Уже зареєстровано до застосування на посівах ріпаку нові препарати з діючими речовинами галауксифен-метил + піклорам (для осіннього внесення, термін застосування — фаза 3–4 справжніх листки в культури) і галауксифенметил + клопіралід (для весняного внесення, термін застосування — до фази відкритих бутонів). 

Гербіциди на основі названих вище діючих речовин знижують видовий склад сегетальної рослинності в агроценозі ріпаку на 90–95%. 

Препарати, що застосовують по вегетуючих рослинах ріпаку, не запобігають розповсюдженню злакових бур’янів. Для подолання злакового компонента в посіві ріпаку в робочі розчини посходових гербіцидів слід додавати селективні грамініциди на основі хізалофопП-етилу, хізалофоп-П-тефурилу, флуази фоп-П-бутилу або самостійно застосовувати препарати з діючими речовинами клетодим і тепралоксидим. 

Інші статті в цьому журналі

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ