Експерти SAATBAU PROBSTDORFER поділилися досвідом вирощування озимого ріпаку
У вирощуванні озимого ріпаку врожайність є дуже важливим, але не єдиним фактором прибутковості. Однак саме у випадку озимого ріпаку як культури з інтенсивним способом вирощування та високими закупівельними цінами на нього рентабельність залежить саме від урожаю.
Ріпак має надзвичайний потенціал урожайності — тож давайте скористаємося цим! Для вирощування ріпаку у 2020 році склалися не зовсім сприятливі умови. Відсутність вологи на момент сівби, ґрунтова посуха й отримання неповноцінних сходів змусили багато господарств переглянути структуру посівних площ. Проте відмовлятися взагалі від озимого ріпаку українські аграрії не планують. Адже це цікава експортна культура, для якої практично немає таких коливань ціни, як для тієї ж пшениці, наприклад. Ріпак — це перші обігові кошти, які отримує господарство, адже збирають його зазвичай раніше, ніж озимі зернові. До того ж за правильної технології та сприятливих умов перезимівлі є можливість отримати до 5 т/га врожаю, а це, враховуючи ціну, таки досить приваблива перспектива.
Завдяки м’якій зимі, слаборозвинені посіви не вимерзли, а, навпаки, добре розвинулися.
Зима характеризувалася відносно теплою погодою зі значними опадами у вигляді дощу та мокрого снігу в лютому-березні. Середньодобові температури повітря були вищими за норму на 2,5–11,0 °C і становили від 5 °C морозу до 7 °C тепла. Максимальна температура повітря на більшій частині території країни підвищувалася до плюсових значень і знаходилися у межах від 2 до 14 °C тепла, мінімальна — знижувалася до 4–14 °C морозу. Опади різної інтенсивності у вигляді дощу, мокрого снігу та снігу спостерігалися майже на всій території країни. Наявність снігового покриву при зниженні температури сприяла хорошій перезимівлі.
Отже, передумови для розвитку озимого ріпаку 2021 року, з огляду на розвиток посівів, є дуже хорошими. Тому, щоб досягнути високого рівня врожайності, потрібно своєчасно планувати старт та оптимізувати застосування виробничих засобів!
ВНЕСЕННЯ АЗОТУ ТА МІКРОЕЛЕМЕНТІВ
Важливим заходом залишається своєчасне внесення азотних добрив. Що ближче момент внесення добрив зсувається до початку відновлення вегетації (у зв’язку з поганими умовами виходу в поле), то більшою має бути частка нітратного азоту у загальній дозі добрив.
Потреба озимого ріпаку в азоті становить 50 кг діючої речовини на тонну очікуваного врожаю. Ця потреба в сумі має бути забезпечена за рахунок засвоєння азоту з ґрунту і внесеного азоту у вигляді мінеральних чи органічних добрив. Загальна норма добрив має бути розподілена, залежно від фази розвитку посівів, на перше внесення — до початку вегетації і друге внесення — у фазу галуження. Під посіви, що вийшли із зими добре розвиненими, доза азоту у перше внесення повинна становити 40% загальної потреби і 60% на друге внесення у фазу галуження. Для слабо розвинених посівів дозування таке: 60% — на перше внесення і 40% — на друге внесення. Перше внесення добрив до початку відновлення вегетації потрібно провести по мерзлоталому ґрунті. Оскільки поглинання азоту завершується у кінці цвітіння, додаткове внесення у фазу цвітіння на посіви, що потерпають від посухи, не дасть жодної прибавки в урожайності.
Важливим елементом в технології вирощування озимого ріпаку є сірка. У рослині азот і сірка виконують функцію невід’ємних структурних елементів білків. Дефіцит сірки суттєво знизить ефективне використання азоту та обмежить синтез білка. Норма внесення сірки повинна становити приблизно четверту частину від норми азотних добрив.
Бор є одним з найважливіших мікроелементів у вирощуванні ріпаку. Потрібно пам’ятати, що бор може зв’язуватися в ґрунті насамперед за посушливих умов або високих показників рівня рН. З цієї причини ми рекомендуємо вносити його одноразово восени в кількості 150 г/га і навесні від одного до двох разів разом з інсектицидами у кількості 150–300 г/га. Також слід зважати на те, що через вплив деяких борних добрив можливе підвищення рівня рН робочого розчину, що може суттєво зменшити ефективність деяких інсектицидів. Щоб цього уникнути, у таких випадках слід знижувати рівень рН (наприклад, додаванням лимонної кислоти).
Значно нижчою від рівня потреби в борі є потреба в молібдені. Молібден як суттєвий поживний елемент рослин бере участь у важливих обмінних процесах і займає особливу позицію серед інших мікроелементів. Його поглинання рослинами надзвичайно низьке і становить лише близько 5–12 г/га. На відміну від бору, міді, марганцю і цинку його доступність зростає зі збільшенням рівня рН. У рослині ріпаку молібден відіграє важливу роль у засвоєнні азоту й бере участь у синтезі білка. Його дефіцит може призвести до накопичення нітратів і деформації листків. Бор і молібден також впливають на утворення і фертильність пилкових зерен, тому дефіцит може викликати порушення запліднення. Якщо на весну заплановано позакореневе підживлення молібденом, здійснювати його слід до того, як ріпак засвоїть більшу кількість нітратного азоту.
ШКІДНИКИ РІПАКУ
Поширення шкідників залежить від природних умов певної кліматичної зони та насиченості сівозміни ріпаком. Із середини лютого, але не пізніше настання перших сонячних днів із температурами 10 °C і вище слід встановлювати жовті чашки-пастки (накриті зверху сіткою) або стежити за попереджувальними оповіщеннями, щоб не пропустити появу великого ріпакового та плямистого капустяного прихованохоботників.
Починаючи з температур, вищих за 12 °C, перші комахи великого ріпакового прихованохоботника починають злітатися з площ, зайнятих під ріпаком минулого року, і після короткого періоду додаткового харчування жука (іноді від двох до трьох днів) починають відкладати яйця. Незадовго після того або разом із тим (залежно від погодних умов) починають злітатися комахи плямистого капустяного прихованохоботника, які зимують у захисних лісосмугах або на краю лісів. Тривалість відкладання яєць становить 5–10 днів.
Поріг шкодочинності для стеблового прихованохоботника становить 5 жуків/ приманку із сіткою та 10 жуків/приманку із сіткою за три доби для капустяного прихованохоботника. Шкодять личинки, які просвердлюють стебло і живляться його серцевиною.
Біологічні особливості різних видів прихованохоботників досить подібні, а відтак, тривалість яйцекладки, поява личинок, лялечок та імаго у хрестоцвітого, великого ріпакового та капустяного стеблового прихованохоботників практично збігається, а різниця між деякими стадіями їх розвитку становить лише декілька днів. Після заселення буде 3–5 днів до початку яйцекладки у стебло, при висоті рослини навіть 1–5 см. Цей період є найефективнішим у боротьбі зі шкідником.
Далі на посівах з’являються ріпаковий квіткоїд та капустяний стручковий прихованохоботник. Після цвітіння в стручках розвиваються і шкодять личинки прихованохоботника, також ріпаковий комарик (галиця), попелиці та ріпаковий листоїд, гусениці якого також з’являються навесні. Тобто, як бачимо, посіви ріпаку озимого фактично впродовж всього вегетаційного періоду пошкоджуються різними шкідниками.
Для боротьби зі шкідниками на посівах озимого ріпаку доцільно застосовувати інсектициди, які поєднують в собі контактну та системну дію для забезпечення тривалого захисного періоду.
При проведенні всіх обробок у пріоритеті має бути захист бджіл.
ФІЗІОЛОГІЧНЕ В’ЯНЕННЯ БУТОНІВ І ПОШКОДЖЕННЯ ПІЗНІМИ ЗАМОРОЗКАМИ
Фізіологічне в’янення бутонів трапляється, перш за все, за інтенсивного росту після низьких температур: деякі бутони втрачають колір, відстають у рості й опадають. Також бутони ріпаку пошкоджуються внаслідок пізніх заморозків. Фермер не в змозі уникнути пошкоджень, зумовлених пізніми заморозками на посівах у фазу цвітіння, а також фізіологічним в’яненням бутонів.
Проте, таких пошкоджень цілком можливо запобігти шляхом оптимального забезпечення поживними елементами (N, S, K, B, Mg і Mo) та своєчасним контролем шкідників.
БОРОТЬБА З БУР’ЯНАМИ НАВЕСНІ
Найважливішим фактором контролю небажаних бур’янів поряд із внесенням гербіцидів восени є посіви з добре розвиненими рослинами, що вкривають ґрунт. Усі заходи, які сприяють безперервному розвитку посівів, зменшують конкуренцію бур’янів. Якщо на посівах озимого ріпаку виникає необхідність весняної обробки проти бур’янів, то важливо зважати на те, щоб вона була проведена вчасно. Квіткові бруньки, щоб запобігти пошкодженням, мають бути захищені від робочого розчину, тобто ще щільно закриті верхніми листочками. Разом із цим вже не повинно бути нічних заморозків. Цей період дуже короткий, зокрема, в роки з дуже інтенсивним весняним ростом рослин. Проти падалиці зернових і злакових бур’янів потрібно застосувати дозволені засоби, а сприятлива погода і додавання відповідних ад’ювантів посилять ефект.
ХВОРОБИ Й РЕГУЛЯТОРИ РОСТУ
Унаслідок переважно посушливої осені, зокрема, на тих полях, де для регулювання росту застосовували діючі речовини з фунгіцидним ефектом можна розраховувати на менше інфікування посівів фомозом. Вихідний потенціал навесні у поєднанні зі стійкими до фомозу гібридами повинен бути низьким, однак все одно не слід залишати цю хворобу поза увагою. Слід запобігати зараженню, які залежно від погодних умов можуть проявлятися на стеблі у вигляді морозобоїн чи ростових тріщин. Шляхом застосування відповідних фунгіцидів з рістрегулюючою дією (одноразово або в кілька заходів залежно від запасу вологи в ґрунті) у комбінації з інсектицидним захистом можна захистити посіви як від фомозу, так і від вилягання. При виборі препаратів і їх дозування слід орієнтувати на ступінь зараження і запас вологи в ґрунті у певному регіоні, щоб уникнути стресу, зумовленого високими дозами регуляторів росту.
Передумови для високого врожаю ріпаку закладено, колектив ЗААТБАУ ПРОБСТДОРФЕР УКРАЇНА бажає агровиробникам успіху в реалізації запланованих заходів і завжди відкритий для Ваших запитань!
Агрослужба компанії ЗААТБАУ ПРОБСТДОРФЕР УКРАЇНА