Агромаркет

або Як забезпечити успішний інклюзивний розвиток агросектору та сільських територій

До найкращого балансу

До найкращого балансу

або Як забезпечити успішний інклюзивний розвиток агросектору та сільських територій.

Сільське господарство є невід’ємною частиною інклюзивного розвитку, оскільки в 2-4 рази ефективніше у скороченні бідності порівняно з іншими секторами, заснованими на тому ж рівні інвестицій. Економічний вимір інклюзивного сільського розвитку охоплює забезпечення як спроможності, так і можливостей для усіх, особливо бідних і малозабезпечених сільських домогосподарств, отримувати вигоди від економічного зростання в аграрному секторі та поза аграрній діяльності у сільській місцевості.

Актуалізація проблем нерівномірного розвитку, справедливого розподілу ресурсів та нагромадження матеріальних благ і створених нематеріальних активів стала підґрунтям виникнення концепції інклюзивного розвитку. Особливим чином це стосується й інклюзивного сільського розвитку, результатом якого є гарантування та створення сільським жителям умов для адекватного розподілу результатів економічного зростання в сільському господарстві та інших галузях сільської економіки; розвитку, який веде до скорочення бідності, подолання економічного, соціального та політичного вилучення людей, як і мешкають у сільській місцевості.

На чому базується інклюзія

Рушійними силами інклюзивного сільського розвитку є:

  • високий рівень економічного зростання, поєднаного з рівними можливостями громадян брати в ньому участь і доступу до його результатів;
  • ринок земель сільськогосподарського призначення, зорієнтований на реалізацію суспільної функції земельної власності;
  • належний рівень та інклюзивна спрямованість розвитку сільської інфраструктури;
  • ефективні сільські інститути та інституції;
  • фінансова інклюзія – забезпечення не лише доступу селян до фінансових послуг, але й можливості та спроможності користуватись ними;
  • збалансована аграрна структура – раціональне поєднання та підтримка суспільно необхідних пропорцій між капіталістичним, підприємницьким та селянським типами господарювання у сільському господарстві;
  • несільськогосподарська діяльність на селі на засадах інклюзії;
  • бюджетна підтримка аграрного і сільського розвитку.

Засади інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення інклюзивного розвитку сільського господарства слід формувати на основі положень теорії економічного зростання, концепції сталого розвитку та соціальної інклюзії, теорії людського і соціального капіталу.

Запропонована Концептуальна схема інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення інклюзивної моделі розвитку аграрного сектору економіки та сільських територій включає такі складові − інвесторів (банки, інвестиційні компанії, приватні інвестори, державу); виробництво та переробку на базі сучасних технологій; фінансові ресурси (фондовий ринок, банки, страхові компанії, небанківські фінансові установи); екологію; ринки матеріально-технічних та земельних ресурсів і соціальну сферу у сільській місцевості, рис. 1.

Мікрорівень інвестпроцесу

Аналітичними дослідженнями виявлено 16 найважливіших ознак, які характеризують інвестиційний процес у сільському господарстві на макрорівні. Мова, зокрема, про безперервність, сталість, ритмічність (циклічність), рівень активності, зміну масштабу й інтенсивності, тип відтворення капіталу, структурні зрушення, інноваційність, інвестиційну привабливість, інвестиційну спрямованість сільськогосподарської політики, розвиненість інвестиційної інфраструктури, місце і роль суб’єктів малого і середнього агробізнесу, доступність до інвестиційних ресурсів, збалансованість економічних відносин, відповідність природоохоронним та екологічним вимогам, соціальна результативність і місце у світовому інвестиційному процесі. Виходячи з цього запропоновано здійснювати оцінку інвестиційного забезпечення за такими найважливішими класифікаційними ознаками, як джерела інвестицій; структура капіталу; напрями інвестування; об’єкти інвестування; інвестиції в інновації. Важливим також є встановлення диспропорцій у розвитку регіонів, пов’язаних із рівнем інвестиційного забезпечення.

З’ясовано, що сформувати належне інвестиційне забезпечення аграрного сектору економіки та сільських територій можливо лише на засадах інклюзивності, модель якої в аграрній сфері України вирізняється багатоукладністю, а отже й багатосуб’єктність учасників інвестиційних проектів. Тому інклюзивність в інвестиційному забезпеченні може досягатися лише шляхом формування збалансованих економічних взаємовідносин між усіма учасниками інвестиційного процесу. Основою такого розвитку має бути відповідна законодавчо-нормативна база, з визначеними засадами, механізмами та інструментами державної сільськогосподарської політики та розвитку сільських територій. Цю політику в Україні доцільно проводити за прикладом країн Організації економічного співробітництва і розвитку. Згідно з цим прикладом і з урахуванням національних особливостей для слід передбачати комплекс заходів щодо: бюджетної та іншої підтримки інвестицій на розвиток аграрного сектору економіки, забезпечення пріоритетності інноваційно-інвестиційного розвитку агропромислового виробництва в системі національної економіки і окремих його пріоритетних напрямів, використання бюджетних коштів на підтримку інвестиційних проектів малих агровиробників, створення сприятливого інвестиційного клімату в агропромисловому виробництві та сільській місцевості, організаційної підтримки інноваційно-інвестиційної діяльності товаровиробників за рахунок власних та залучених коштів, сприяння залученню зовнішніх інвестицій, створення умов для рівного доступу різних інвесторів до кредитних та інших інвестиційних ресурсів, захисту прав і капіталу інвесторів, розвитку інноваційної інфраструктури, інвестиційної підтримки розвитку сільських територій і визначення пріоритетів інноваційно-інвестиційного розвитку сільського господарства і сільської місцевості у відповідних бюджетних програмах.

Оскільки багатосуб’єктність участі в інвестиційних процесах у сільському господарстві об’єктивно зумовлює різний рівень дохідності, інклюзивність розвитку має включати механізми індикативного саморегулювання учасниками конкретних інвестиційних проектів рівнів їх доходів від економічної діяльності шляхом ранжування показників норми прибутку на капітал. З’ясовано, що найвищий рівень норми прибутку учасників інвестиційного проекту доцільно забезпечувати на людський капітал, а порівняно нижчий – земельний, рівень ризиків по якому найнижчий.

На внутрішніх джерелах

Важливою умовою розвитку аграрного сектору економіки є відповідний рівень інвестиційного забезпечення. Інвестиції відіграють провідну роль у технічній і технологічній модернізації сільськогосподарських підприємств та підвищенні їхньої конкурентоспроможності. Інвестиції є важливою передумовою інноваційного зростання.

Інвестиційна діяльність у виробництві продукції сільського господарства у 2020-му й у січні-червні 2021-го досягла дна кризового стану і розпочала активізуватися до кінця року (рис. 2). Капітальні інвестиції у сільське господарство у січні-червні 2021-го порівняно з відповідним періодом 2020 року зросли на 17,9 %. Проте досягнутий рівень інвестиційного забезпечення сільськогосподарських підприємств поки що залишається недостатнім для їхнього ефективного функціонування та розвитку. Основним джерелом фінансування в аграрному секторі економіки протягом тривалого періоду часу залишаються власні кошти. За останні роки  цей показник перевищує 90%. Кредити банків та інші позики у структурі джерел фінансування капітальних інвестицій становили менше 10 % від їх загального обсягу. Підвищення рівня інвестиційної привабливості сільського господарства зумовлено переважно розпочатим зростанням цін на сільськогосподарську продукцію.

У переважної більшості малих і середніх аграрних підприємств внутрішні джерела фінансування інвестицій, основними з яких є прибуток і амортизаційні відрахування, недостатні для забезпечення розширеного відтворення капіталу. Залучення із зовнішніх джерел інвестицій, збільшення обсягів позичкового капіталу є проблематичним через обмежений доступ до кредитів і високі кредитні ставки, що підвищує фінансові ризики та зменшує прибутковість сукупних активів через виплати відсотків.

Бюджетні кошти на підтримку агровиробників розподіляються не на користь малого та середнього агробізнесу і лише посилює лобіювання інтересів і монополізм великого бізнесу та корупцію. Недостатня забезпеченість інвестиційними ресурсами малого та середнього агробізнесу та їхні неоднакові можливості у доступі до зовнішніх джерел фінансування інвестицій порівняно з великими підприємствами спричиняють економічну нерівність організаційно-правових форм в сільському господарстві, унеможливлюють інклюзивний розвиток сільської економіки, загострюють проблеми на ринку праці в сільській місцевості, посилюють міграційні процеси та обезлюднення сільських територій.

Чого потребує інклюзивна модель

Перехід аграрного сектору економіки та сільських територій до моделі інклюзивного розвитку щонайперше потребує вирівнювання умов економічної діяльності усіх суб’єктів господарювання, пріоритетне використання бюджетних коштів на підтримку малого та середнього агробізнесу, зменшення безробіття та забезпечення продуктивної зайнятості в сільській місцевості, підвищення доходів сільського населення.

Під час формування сільськогосподарської інвестиційної політики на засадах інклюзивності доцільно орієнтуватися на такі стратегічні індикатори як: підвищення рівня забезпечення виробництва продукції сільського господарства капітальними інвестиціями на період до 2025 року, залежно від варіантів розвитку, в розмірі 160–230 дол/га сільськогосподарських угідь; зростання інвестиційних можливостей товаровиробників та досягнення оптимального співвідношення між власним та залученим капіталом відповідно як 2:1; формування дієвого механізму підтримки інвестицій малого агробізнесу, який би забезпечував потреби особистих і фермерських господарств у залучених джерелах фінансування інвестицій на 65 %, а в 2025 р. – на 100 %; забезпечення сталої динаміки капітальних інвестицій у виробництво продукції сільського господарства у період до 2025 р.; доведенням їх обсягів за реалістичним сценарієм у 2025 р. не менше, ніж 75 млрд грн, а в 2030 р. – 97 млрд грн.

З метою інклюзивного розвитку сільських територій слід передбачати: забезпечення потреб жителів села в об’єктах соціальної інфраструктури за рахунок коштів місцевих бюджетів та інших джерел фінансування; надання на такі цілі місцевим бюджетам нижчого рівня субвенції з державного і регіональних бюджетів; розширення практики реалізації інвестиційних проєктів у соціальній сфері села на засадах державно-приватного партнерства; створення дієвого механізму компенсації частини витрат на спорудження сільськогосподарськими виробниками соціальних об’єктів у складі їх виробничих потужностей; забезпечення будівництва житла для працівників бюджетної сфери, які уклали довгострокові контракти працювати в сільській місцевості; орієнтування суб’єктів підприємницької діяльності в сільській місцевості на добровільну участь у створенні об’єктів соціальної інфраструктури села; формування дієвих механізмів інвестиційного забезпечення розвитку соціальної сфери сіл, які входять до об’єднаних територіальних громад; розроблення і реалізації у кожному адміністративному районі Дорожньої інвестиційної карти розвитку, здійснення інвестиційних проектів з охорони довкілля у сільській місцевості за рахунок коштів товаровиробників, державного і місцевих бюджетів. Особливо важливим стратегічним завданням формування інклюзивної моделі розвитку має бути забезпечення потреб сільських жителів, суб’єктів економічної діяльності, установ та організацій у сільській місцевості якісними автомобільними дорогами, об’єктами дорожньої інфраструктури, транспортними та іншими послугами.

На чому базується успіх

Успішний інклюзивний розвиток малого агробізнесу можливий лише на основі реалізації ним ефективних інвестиційних проектів і рішень. Оскільки ефективність інвестицій формується переважно на етапі їх планування і проектування, керування цією ефективністю потребує застосування фермерами і селянськими господарствами науково обґрунтованих методичних підходів до оцінок варіантів інвестиційних рішень і вибору найкращих із них. Згідно з ієрархією складових стратегічного вибору цілей розвитку, управління ефективністю інвестицій малого агробізнесу має включати оцінки і вибір їх варіантів по: загальних стратегічних цілях його розвитку; функціональних стратегіях − операційній, фінансовій, інвестиційній, інноваційній та інших; інвестиційній політиці; інвестиційних програмах і наступних за звітним поточному плану. Найвищий рівень обґрунтованості вибору стратегічних інвестиційних цілей досягається за методологією проектного аналізу, поширення якої в середовищі фермерських і селянських господарств потребує відповідного наукового і дорадчого забезпечення.

Принципи інклюзивності в інвестиційному забезпеченні розвитку сільського господарств і сільських територій обумовлюють необхідність збалансування економічних та інших інтересів власників і учасників інвестиційних проектів на основі методологій проектного аналізу, оцінок ефективності капіталу і діяльності інвестиційного менеджменту, макроекономічних оцінок ефективності виробництва продукції сільського господарства, оцінок результативності соціальних екологічних та інших заходів.

Інклюзивна модель розвитку сільського господарства і сільських територій можлива лише за добровільної участі самих інвесторів і учасників інвестиційних проектів у формуванні збалансованих економічних відносин. В оцінках ефективності інвестиційного менеджменту сільськогосподарського підприємства залежно від конкретних умов і визначених стратегічних завдань слід обирати один з показників ефективності, що характеризується співвідношенням приросту валового прибутку на 1 грн валових інвестицій, розміром приросту прибутку на 1 грн чистих інвестицій, а за великих обсягів капітального будівництва – на 1 грн сумарного приросту основних і оборотних засобів. У підприємствах з капіталомістким виробництвом та значними сумами амортизації ефективність менеджменту краще використовувати показник приросту грошового потоку на одиницю вкладень. Якщо ж ставиться завдання наростити капітал та формувати активну дивідендну політику, ефективність доцільно визначати за показником приростом капіталу. За фінансової санації підприємства краще обирати показник приросту грошового потоку на 1 грн інвестицій.

В макроекономічних оцінках ефективності інвестицій у сільське господарство доцільно визначати узагальнюючий показник приросту валової доданої вартості у звітному періоді порівняно з базовим на 1 грн чистих інвестицій або приросту авансованого в агробізнес капіталу. Ці показники відповідають «підходу інвестора», а тому їх можна також використовувати в оцінках інвестиційної привабливості аграрного виробництва на рівні регіону і держави. Показник макроекономічної ефективності, визначений з урахуванням функціонуючого капіталу, придатніший для використання в макроекономічних оцінках при виборі напрямів врегулювання міжгалузевих економічних відносин на основі норми прибутку на капітал.

***

Економічне зростання може набувати таких рис головним чином внаслідок цілеспрямованих заходів політики уряду країни, які включили б такі цілі до свого політичного порядку денного. Крім того, для забезпечення всеосяжності та стійкості потрібні довгострокові стратегічні зусилля як у плані розробки та здійснення широкого кола економічних стратегій, так і щодо інституційної підтримки реалізації такого політичного порядку денного (у деяких випадках при створенні нових інститутів). Базою обґрунтування теоретичних засад, розроблення  методичних підходів до інвестиційного та матеріально-технічного забезпечення інклюзивного розвитку аграрного сектору економіки та сільських територій є реальний стан та тенденції змін в динаміці цих напрямків аграрного сектору економіки.

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ