Садівники часто відносять черешню до рослин, які мало вибагливі до родючості ґрунту, причому їй приписують здатність успішно рости навіть на піщаних ґрунтах. Вважається, що ґрунт повинен бути відносно розпушеним, повітропроникним і все. У кращому разі вимоги до ґрунтів черешні ототожнюють із більш поширеною яблунею. Якщо остання може рости на них, то місце підійде і для черешні. Однак дуже часто черешневі сади, посаджені у місцях, на перший погляд, придатних для цієї культури, до десятирічного віку значно зріджуються або й зовсім гинуть. Насправді черешня дуже чутлива до ґрунтових умов, що пов’язано з її біологічними вимогами, які не завжди узгоджуються з реаліями.
Визначаючи місце для майбутнього черешневого саду, беруть до уваги багато чинників: особливості сорту та підщепи, небезпеку вимерзання в сурові зими, захист від весняних приморозків тощо. І лише про відповідність ґрунту біологічним вимогам рослини згадують майже в останню чергу.
Звісно, що до уваги береться наявність чи відсутність чинника, який кардинально впливає на можливість вирощування плодових дерев — близькість до поверхні підґрунтових вод, акумуляцій токсичних солей, неглибоке залягання непроникних для коренів порід або прошарків (гранітів, вапняків, глинистих сланців, ортзандів, ортштейнів тощо). На інші ґрунтові особливості зазвичай не звертається увага, тому що сформувалася думка — черешня мало вибаглива до ґрунтових умов.
ПАРАДОКСАЛЬНИЙ ПЛІД
Важко навіть уявити іншу плодову культуру, вирощування якої пов’язане з такими чисельними парадоксами. Історично черешня походить з лісостепових і передгірних територій, відносно добре забезпечених вологою. Але частіше її вирощують у південних регіонах, степових і сухо-степових, де страждає від дефіциту вологи. Вона витримує порівняно низьку суму активних температур, про що свідчить її вирощування далеко на півночі, до країн Балтії та Норвегії включно. В умовах України в окремі роки однорічні пагони можуть затягнути ріст і не визріти, що зумовлює їх підмерзання взимку. Як культура лісового походження, черешня комфортно себе почуває на опідзолених ґрунтах зі слабокислою реакцією ґрунтового розчину, проте її здебільшого вирощують на степових ґрунтах із нейтральною та лужною реакцією, де значно зростає ризик розвитку кореневого раку.
Це вологолюбна культура, яка негативно реагує навіть на короткочасне перезволоження ґрунту. Вона погано витримує сухість повітря, через що мало поширена у країнах із континентальним кліматом, проте дуже страждає від підвищеної його вологості, особливо у період достигання плодів. Найкращі умови зволоження для черешні створюються на ґрунтах у підніжжі схилів, але у цих місцях зростає небезпека підмерзання взимку і пошкодження весняними приморозками внаслідок стікання у знижені елементи рельєфу більш холодного повітря. Водночас на схилах, де кращий повітряний дренаж, ґрунти менш забезпечені вологою.
Черешня як багаторічна плодова культура з великим запасом деревини і щорічним чималим її приростом виносить з ґрунту значну кількість поживних речовин, але майже не реагує на внесення фосфорних добрив, навіть на легких за гранулометричним складом ґрунтах із незначним вмістом цього мікроелемента.
Список цих невідповідностей між умовами зростання і біологічними вимогами можна продовжувати й далі, а висновок один — ґрунти для черешні слід вибирати такі, щоб ці парадоксименше проявлялися.
КОПАЙТЕ ГЛИБШЕ
Слава мелітопольських черешень значною мірою зумовлена як успіхами селекціонерів та досвідом вирощування, так і ґрунтово-екологічною відповідністю умов вирощування біологічним особливостям черешні. У долині ріки Молочної значного поширення набули дернові зв’язно-піщані і супіщані ґрунти, на яких з успіхом вирощують черешню. На перший погляд, вони малородючі для інших культур — із низьким вмістом гумусу, недостатньою забезпеченістю поживними речовинами, мінімальною водоутримною здатністю. Саме з такими фактами успішного росту, продуктивності й довголіття черешень пов’язано міф про їх невибагливість до ґрунтових умов і про пристосованість цієї культури до піщаних ґрунтів. Насправді ці ґрунти на глибині 1–1,5 м часто підстилаються суглинками. Наявність останніх у підґрунті в зоні діяльності кореневих систем дерев забезпечує комфортність місцеположень. Верхній шар піщаного чи супіщаного ґрунту є своєрідною мульчею, яка захищає ґрунтову вологу від випаровування, сприяє проникненню вологи опадів углиб, зумовлює додаткове надходження вологи влітку за допомогою процесів конденсації. Водночас верхній піщаний шар не надто сприятливий для росту бур’янів, до яких особливо чутлива ця плодова культура. Прошарок суглинку у підґрунті є своєрідним резервуаром як поживних речовин, так і вологи без її застою, що забезпечує довголіття дерев.
Коренева система черешні, щепленої на сіянцях черешні або антипки, зосереджена у шарі 0–150 см, а окремі корені проникають значно глибше. Тому особливого значення набуває сприятливість не тільки ґрунтів, а й підґрунтя. Це правило чинне також для черешні, щепленої на вегетативно розмножуваних клонових підщепах. Останні відрізняються більш поверхневим поширення коренів, що зумовлює підвищену чутливість таких дерев до родючості ґрунту. На легких за гранулометричним складом ґрунтах без наявності суглинкових прошарків дерева передчасно старіють, а плоди — дрібнішають. У північних регіонах України все навпаки: підстилання ґрунтів водотривкими прошарками може зумовити застій вологи у підґрунті і, як наслідок, часткове відмирання кореневої системи і навіть загибель дерев. Вибір ґрунту і підґрунтя для черешні не повинен бути шаблонним, він має відповідати зонально-регіональним особливостям.
ПІШЛИ ВГОРУ
Вирощування черешні на ґрунтах схилів — поширений прийом, який дозволяє уникнути або мінімізувати пошкодження від весняних приморозків, особливо під час цвітіння. Можна натрапити на суперечливі твердження про те, на яких саме схилах, якої крутизни та експозиції краще розміщувати сад. Правильну відповідь дають ґрунти. Останні на картах часто виділяють як різного ступеня змитості — від слабого до сильного. Ерозійні процеси відбуваються на схилах, вони приурочені до мікрознижень рельєфу (папілярів стоку) як постійних маршрутів скидання поверхневого стоку. Проте для саду важливішими є питання вологозабезпечення, пов’язані з ксероморфністю (посушливістю) схилових місцеположень. Ксероморфність діагностується за короткопрофільністю ґрунтів, зниженням запасів гумусу як в орному шарі, так і профілі.
Ґрунти, аналогічні фоновим (поширеним на вододілах), зустрічаються здебільшого на західних, частково на північних і північно-західних схилах, а також на схилах різної експозиції увігнутої форми. Це найкращі ґрунти схилів для черешні завдяки поєднанню доброго вологозабезпечення і повітряного дренажу.
| Ґрунт | Потужність профілю | Уміст гумусу в орному шарі | Запас гумусу у профілі |
| Аналогічний фоновому | 100 | 100 | 100 |
| Слабоксероморфний | 75-90 | 75-90 | 60-90 |
| Середньоксероморфний | 50-75 | 65-75 | 40-60 |
| Сильноксероморфний | 30-50 | 50-65 | 20-40 |
| Підвищенозволожений | 110-130 | 105-115 | 110-130 |
Близькі за сприятливістю до вищезазначених ґрунтів і слабоксероморфні ґрунти. Середньоі сильноксероморфні ґрунти поширені переважно на опуклих верхніх частинах схилів «теплої» експозиції, де найбільші втрати вологи з поверхневим стоком і за рахунок підвищеної евапотранспірації. Крім того, на таких ґрунтах черешня може передчасно виходити зі стану спокою у холодний період року, що зумовлює можливість підмерзання при поверненні морозів. Для черешні такі ґрунти непридатні.
Підвищено зволожені ґрунти схилів поширені переважно у нижній, виположеній (пологій) їх частині. Завдяки цьому вони краще забезпечені вологою, проте там зростає ризик пошкодження насаджень приморозками, а влітку — грибними хворобами. Такі схили можуть бути придатні для вирощування черешні за умови підбору сортів, стійкіших до коливань температури і хвороб.
НЕ ТА ЗЕМЛЯ
До непридатних для черешні належить цілий спектр ґрунтів (крім вищенаведених середньоі сильноксероморфних на схилах):
• чорноземно-лучні, дернові оглеєні тощо з близьким до поверхні рівнем підґрунтових вод;
• скелетні щебенювато-кам’янисті ґрунти на щільних породах;
• солонцювато-засолені ґрунти із несприятливими агрофізичними властивостями і наявністю токсичних солей;
• ґрунти подів та осолоділі ґрунти западин, які спорадично перезволожуються водами поверхневого стоку;
• ґрунти на середніх і важких за гранулометрією глинах, особливо засолених; мочалисті ґрунти схилів;
• дерново-підзолисті глейові ґрунти;
• дернові опідзолені піщані і зв’язно-піщані без суглинкових прошарків у південних регіонах та , навпаки, з наявністю слабоводопроникних прошарків (ортзанди, ортштейни) з ознаками оглеєння над ними в північних регіонах.
ТА ЗЕМЛЯ
В Україні більшість ґрунтів відповідає біологічним вимогам черешні, проте є певна відмінність між ними в зональному аспекті, пов’язана з умовами зволоження.
У зоні Сухого Степу з посушливим кліматом за вирощування черешні без зрошення найбільш придатними є дернові зв’язно-піщані та супіщані ґрунти, підстелені суглинковими прошарками. Обмежено придатними (через сухість) є темно-каштанові легко-, середньо- та важкосуглинкові ґрунти. Поважчання гранулометричного складу покращує трофічний режим, що має особливе значення для сортів черешні середнього і пізнього термінів дозрівання.
У зоні Південного Степу, крім вищезазначених зв’язно-піщаних ґрунтів, підстелених суглинками, найкращі умови для черешні забезпечують чорноземи південні середньо і важко суглинкові, дещо гіршими є легкоглинисті південні чорноземи — через зменшення потужності зони вологообігу в ґрунті.
Для зони Степу Північного з абсолютним переважанням у ґрунтовому покриві чорноземів звичайних важкосуглинкових і легкоглинистих на лесах вибір найкращих ґрунтів зумовлений насамперед схиловими місцеположеннями — понад 40% цих ґрунтів поширені на схилах. Найкращими з них будуть аналогічні фону й слабоксероморфні ґрунти.
Лісостеп за ґрунтово-екологічними умовами загалом відповідає вимогам черешні. Сірі лісові, темно-сірі опідзолені ґрунти, чорноземи опідзолені й чорноземи типові придатні без особливих обмежень, потрібно передусім вибирати схилові місцеположення з урахуванням ксероморфності.
Садівництво по-українськи
