Уникнути токсикації навколишнього середовища неможливо – лише зменшити

Сільськогосподарська діяльність у рослинництві осучаснюється швидкими темпами. Впроваджуються й модернізуються інтенсивні технології вирощування зернових, олійних, зернобобових та овочевих культур.

На жаль, за збільшенням урожайності продукції й росту прибутків виникає зростання негативного впливу на природне середовище. Доводиться констатувати, що за проведення заходів контролю в посівах польових культур над бур’янами, шкідниками й хворобами, використання фізіологічно активних хімічних речовин 3–4 класу токсичності для теплокровних по ВООЗ, відбувається негативний вплив на навколишнє середовище.

Для наочності гостроти проблеми слід звернути увагу на окремі факти. Розораність земель у південностеповій зоні по різних районах становить від 75 до 90% до загальної площі. Якщо взяти до уваги, що посіви впродовж вегетаційного періоду відповідно до технології підлягають обробці пестицидами, зокрема, пшениці озимої 2–3 рази, ріпаку й гірчиці — 3–4, гороху та сої — 3–4, соняшнику — 1–2, ячменю — 1–2 рази, то землі зазнають значної токсикації. І хоча згідно з технікою безпеки після обробки посівів препаратами людям забороняється заходити на поле протягом 3–4 днів, для захисту здоров’я людей, що живуть поблизу поля, таких заходів не достатньо.

Здебільшого населені пункти в сільській місцевості під час обприскування посівів пестицидами попадають під вплив токсичних випаровувань з усіма негативними наслідками. Агрохімікати або їх метаболіти, що мають тривалий час дії, з опадами чи талими водами потрапляють у відкриті водоймища, частина з них під час надмірного зволоження ґрунту промивається гравітаційними водами у верхній водоносний шар ґрунту, забруднюючи воду криниць і колодязів.

Орний шар ґрунту — це надскладна суміш мінеральних, органічних речовин і води, а також угрупувань живих організмів (гриби, водорості, комахи, коренева система рослин і їх насіння й інші складові), що перебувають у постійних динамічних зв’язках. Потрапляння в ґрунт гербіцидів, як правило, пригнічує певну групу організмів і таким чином порушує природну гармонію розвитку ґрунтів, що призводить до їх деградації.

Чи є шляхи уникнути такої небезпеки? Повною мірою — неможливо, бо не має дієвого рецепту зупинити технократний шлях розвитку людства. Однак зменшити токсикацію навколишнього середовища можливо й, безперечно, це потрібно робити. Один із радикальних напрямів рішення такого характеру суперечок у розвинених країнах проходить через збільшення площ земельних ресурсів під паркові, заповідні зони та впровадження біологічного землеробства у вирощуванні сільськогосподарських культур. Держава Україна може собі дозволити частину ріллі перевести в природно-паркові заповідники та зелені захисні зони без ризику порушити продовольчу безпеку країни та суттєвого зниження експортного потенціалу сільгосппродукції.

Отже, забур’яненість в агроценозах — це багатогранна та складна проблема. І розв’язувати її у вирощуванні конкретної польової культури потрібно тільки з урахуванням домінантного складу бур’янів і передбачення потенційної рясності їх зростання в посівах, оптимального поєднання агротехнічних і хімічних заходів. Це дасть можливість досягти економічно обґрунтованого контролю над забур’яненістю і знизити до мінімуму негативний вплив на природне середовище.

Дізнатися більше про збереження ґрунтів можна під час конференції «День агронома: прибуткова агрономія».