На медоносній Полтавщині ініціюють укладення договорів фермерів із пасічниками з метою запобігання отруєнню бджіл.
Альберту Енштейну належить сумне пророцтво: якщо бджоли вимруть, то через чотири роки після цього вимруть і люди. Не всі погоджуються з такою категоричністю всесвітньо відомого вченого. Утім, беззаперечно, що ці комахи безпосередньо беруть участь у запиленні найпоширеніших на планеті культур їстівних рослин. Недарма ООН запровадила Всесвітній день бджіл, що відзначається щороку 20 травня.
Разом легше добувати мед
Останні кілька років на Полтавщині спостерігається прогрес у розвитку бджільництва. Нині в області налічується 165 тис. бджолосімей. Однак, за словами голови Полтавської обласної Спілки пасічників Наталії Сенчук, насправді їхня чисельність більша, адже не всі офіційно зареєстрували свої пасіки.
Причиною зростання кількості пасік й інтересу до професії бджоляра, зокрема з боку молоді, є відсутність роботи на селі, тож виживати доводиться завдяки самозайнятості, а бджолярство відносно швидко окуповує витрати й дає прибуток.
Також на Полтавщині зареєстровано перший медовий кластер «Меди межиріччя» на базі ПСП «Дружба» Семенівського району. Торік він налічував 4 тис. бджолосімей української степової породи, а цього року вже понад 10 тис. У кластера найбільша лінія в області з розпечатування сотів і викачування меду. У планах — експортувати бурштиновий продукт. А вже сьогодні він працює з вітчизняними кондитерськими фабриками. У Японії не одне десятиріччя школярі молодших класів щодня отримують ложку меду (в упаковці). Вчені стверджують, що це суттєво поліпшує розумові здібності дітей. Потужності медової галузі в Україні дозволяють реалізувати подібне й у нас, тільки ініціатора немає…
На Полтавщині розпочала діяти Програма з підтримки пасічників-початківців і створення обслуговуючих кооперативів із бджільництва, затверджена два роки тому Полтавською обласною радою. Двоє молодих пасічників із Полтавського району — випускників Гадяцького аграрного училища, вже отримали по 15 тис. гривень для започаткування своєї справи: по 10 тис. — на вулики, медогонки, і по 5 тис. — на племінних бджіл.
Кооператив у Кобеляцькому районі допомагає своїм членам в оптовому збуті продукції бджільництва. Хочуть закупити лінію фасування меду для подальшого продажу в торгових мережах, забезпечують матками української степової породи за дешевшими цінами. Також вони активно працюють за програмою «Ліси Полтавщини», засаджують невгіддя медоносними деревами й кущами, створюючи медоносну базу. У Карлівському районі новостворений кооператив уже має матковивідну пасіку, яка налічує понад 250 бджолосімей. У планах цього кооперативу придбання лінії з переробки воску й виробництва вощини для членів кооперативу. В Полтавському районі є кооператив, який опікується суто селекцією — відтворенням і розведенням української степової породи.
Нещодавно в Карлівському районі пройшла перевірка всіх бджолосімей на відповідність українській степовій породі, яка підтвердила, що вони на 95% відповідають стандартам породи. На базі цього кооперативу створюються елітники, батьківські сім’ї з його пасіки використовуються для запліднення маток новоствореного медового кластера в Семенівському районі.
Пасіки в Карлівському та Кобеляцькому районах визнані найкращими для подальшої селекційної роботи української степової породи, адже саме ця порода є аборигенною для центральної України й найкраще пристосована до наших кліматичних умов. Для інших регіонів України характерні карпатська й поліська породи.
До речі, взимку на Полтавщині відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція з питань збереження й утримання української степової породи, була навіть створена громадська організація з відтворення та розведення української степової породи під керівництвом Людмили Григорків, наукового співробітника Гадяцького відділення Інституту бджільництва ім. П. І. Прокоповича. Проте зусиль громадськості замало. Конче потрібна державна підтримка. Наука без фінансування вже так захиріла, що в тому самому Гадяцькому відділенні Інституту залишилися лише два відділи — селекції та кормової бази. А роботи — непочатий край. Наприклад, не вивчені коефіцієнти нектаровиділення багатьох медоносних рослин.
І соняшник не той, і поля отруєні
Існує чимало й інших проблем бджільницької галузі області. Наприклад, те, що в Україну масово завозять різні породи й гібриди бджіл, із часом може призвести до знищення місцевих порід, знизиться їхня опірність захворюванням, виникне злобливість, що, до речі, вже спостерігається на багатьох пасіках у країні.
Надія на те, що таки по-справжньому запрацює Закон України «Про породне районування бджіл». Бо поки що він нагадує табличку біля архітектурних, історичних або археологічних об’єктів з написом «Охороняється законом», яка абсолютно не захищає від вандалів, грабіжників чи чорних археологів. Не те, що в районах, а й в області, й навіть у Мінагрополітики немає жодного посадовця, який би відповідав за бджільництво. Тож де той чиновник, який контролюватиме, завозяться заборонені породи чи незареєстровані препарати для лікування бджіл?! Всеукраїнська Спілка пасічників порушує ці питання, але поки що без відчутного результату…
Також необхідно дослідити всі пасіки на захворювання. Для цього треба провести серед пасічників роз’яснювальну роботу, щоб вони дозволили обстежити їхні пасіки, і щоб це було для них безкоштовно, бо обстеження великих пасік влітає в копійку. А в разі виявлення хвороб бджіл не варто накладати карантин на пасіку, інакше вони протягом кількох років не зможуть реалізовувати свою продукцію за межами свого району. На проведення такої разової роботи потрібно виділити кошти з державного бюджету на Мінагрополітики, і спрямувати їх ветлабораторіям, які не тільки виявлятимуть хвороби комах, а й в разі потреби їх проліковуватимуть.
Ще й нехарактерні погодні умови «допомагають» бджолярам. Осінь і зима були теплими. Тож у вуликах було багато молодої бджоли, що з’явилася взимку. І, відповідно, кормів вони з’їли багатенько. А з настанням весни вдарили міцні морози зі снігопадами, і сильні сім’ї ослабли, а слабші загинули, особливо ті, що зимували надворі. Перепади температур вплинули дуже негативно. А ще закладені бджолами з осені корми. Вони йдуть із соняшнику. А соняшник тепер не той, що раніше. Соняшниковий мед швидко кристалізується суцільною масою, бджолам важко його розчинити, особливо під затяжну весну, вони опоношуються й гинуть.
Та найголовніше питання — збереження бджіл від отруєнь. Якщо дрібні фермери й бджолярі знаходять спільну мову, то з великими господарствами, агрохолдингами, які орендують великі площі на Полтавщині, нерідко виникають конфлікти через мор бджіл.
Був «золотий» період — із 2009-го по 2014 роки, коли в області не було зафіксовано жодного випадку потрави бджіл. А потім почалося: великим землевласникам байдуже, що сільські пасічники зазнають великих збитків у разі загибелі бджіл від отруєння на обробленому хімікатами полі. Це все одно, що селянин живе з корови, здаючи молоко, й раптом та корова гине. Якщо льотна бджола гине, то гине й молода бджола. Захолоняє й гине розплід-личинки, бо його нікому обігрівати.
Масовий мор бджіл на Буковині через те, що великі землевласники не попередили пасічників про обробку полів пестицидами, торік призвів до того, що в Івано-Франківській області бджолярі на знак протесту перекривали автодороги.
На Полтавщині до акцій громадянської непокори ще не дійшло, але, на жаль, про цивілізовані відносини сільгоспвиробників і бджолярів у цьому аспекті теж не доводиться говорити, хоча вони повинні б бути зацікавлені один в одному як партнери. В області чимало випадків, коли сільгоспвиробники-рільничники шкодять пасічникам, отруюючи бджіл. По-перше, це не по-людськи, а по-друге, вони знають, але нехтують вимогами ветеринарної інструкції Про порядок попередження пасічників про агрозаходи із захисту рослин, затвердженої наказом Мінагрополітики від 20.09.2000№184/82.
Якщо це робити завчасно, то бджолярі встигають закрити вулики, аби бджілки-трудівниці не полетіли на отруєне поле. Проте є агрофірми, газетні оголошення яких про обробку полів отрутохімікатами — чи то жарт, чи то знущання над здоровим глуздом: обприскуватимемо з квітня по серпень… То пасічник має п’ять місяців тримати бджоли закритими й не випускати їх за взятком?!
Заступник голови Полтавської районної ради Олексій Івженко розповів, що торік у районі в результаті потрави загинуло понад тисячу бджолосімей. Однак позаяк багато пасік не були офіційно паспортизованими, то в пасічників не було юридичних підстав стягувати з винних матеріальну шкоду. Утім, після «розбору польотів» виробники висновки зробили й відтепер попереджають пасічників про оброблення посівів отрутохімікатами.
Як зазначив директор Департаменту агропромислового розвитку Полтавської ОДА Сергій Фролов, цивілізовані відносини пасічників і товаровиробників дали б взаємну користь. Бджолярі могли б на прохання агрофірм вивезти в поля свої пасіки й від цього зросла б урожайність, а пасічники отримали б оплату 200–300 гривень за гектар і повні соти меду. В Польщі, наголосив він, кожен фермер обов’язково укладає угоду з пасічником, і це — державна політика.
І звичайно, дуже важливе питання — кормова база. Вона зменшується через масове вирубування акацієвих лісосмуг із дозволу обласної служби автодоріг, розорювання луків і пасовищ. Якби свідомість великих землекористувачів була на вищому рівні й не затьмарювалася гонитвою за прибутками, то вони б виділяли частину орних земель під гречку, еспарцет, фацелію, коріандр. Навіть якщо не мають тваринництва. Бо ті трави потім можна скосити, сіно продати пайовикам, у яких точно є вдома худоба. І для бджіл щось буде. І поля, що весь час зайняті технічними культурами, оздоровлюватимуться, та й урожайність зростатиме. За радянських часів нехай не повсюдно, але існувала практика, коли колгоспи запрошували пасічників вивозити свої пасіки на поля ще й доплачували за це, адже врожайність опиленого бджолами поля суттєво збільшувалася.
За словами Олени Гордєєвої, кандидата сільськогосподарських наук, старшого викладача кафедри землеробства і агрохімії ім. В. І. Сазанова Полтавської державної аграрної академії, експериментальні дослідження під час підготовки її докторської дисертації довели взаємну користь запилення ріпаку бджолами: його врожайність збільшується на 30%, а кожен гектар ріпаку дає 100–120 кг меду (озимий — більше). Однак є ризики: бджола летить на квітучий ріпак, а його у цей час треба обприскувати отрутою проти ріпакового квіткоїду. Тож науковці радять обробляти посіви ріпаку інсектицидами в період бутонізації, а не цвітіння. І якщо вивезти бджіл до поля з розрахунку 6 бджолосімей на 1 га, а не 3,5, чого достатньо для запилення, то тоді бджоли визбирають весь пилок і квіткоїд голодуватиме, а отже, слабо розмножуватиметься.
Є ще й така проблема, яку можуть розв’язати народні депутати. Адже чинне законодавство забороняє вивозити пасіки в заказники, хоч вони там нікому не заважають й ніякої шкоди не роблять, а мед був би екологічно чистим. Бо часто можна побачити пасіки й виїзні платформи з вуликами прямо на узбіччі автотрас, хоча вони мають розміщуватися не ближче як 500 м до доріг і не ближче як кілометр від тваринницьких приміщень.
Людмила Стельмах (Кучеренко)
журнал “The Ukrainian Farmer”, червень 2018 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
