ТОВ «Крамагросвіт» — єдине велике молочне господарство, що лишилося у Слов’янському районі Донеччини.
|
|
Сергій Курінний, директор ТОВ «Крамагросвіт» і ТОВ «КЗТС Машинінг» |
Уже понад три роки на східній Україні відбуваються воєнні дії. Дісталося й місцевим виробникам молока. Однак попри труднощі, є ті, хто невпинно працює й розвиває тваринництво на рідній землі. Нам випала нагода відвідати ТОВ «Крамагросвіт», головний офіс якого розташовано в селі Дмитрівка Слов’янського району Донецької області. Про те, як вдається утримувати господарство «на плаву», заробляти гроші, та з якими проблемами доводиться стикатися щодня, ми поговорили з директором підприємства Сергієм Курінним.
– Сергію Івановичу, розкажіть трохи про підприємство.
– Почну з того, що я директор двох залежних підприємств: ТОВ «Крамагросвіт» і ТОВ «КЗТС Машинінг». Перше — тваринницьке, друге — рослинницьке. ООО «КЗТС Машинінг» засновано у травні 2012 року, а у 2014 році було створено ТОВ «Крамагросвіт» на базі колишніх філіалів агрофірми «Шахтар». Як рослинники ми обробляємо 14 029 гектарів землі. У 2017 році посіяли пшениці — 5675 гектарів, ячменю — 1013, гороху — 1212, соняшнику — 4250. Усе перелічене ми намагаємося максимально збувати на експорт, і в нас це виходить! Крім того, для внутрішніх потреб тваринництва посіяли люцерну, кукурудзу, сорго й інші культури відповідно до карти раціонів.
– Цікаво, чому саме вирішили підгодовувати худобу сорго?
– Чесно кажучи, коли ми тільки почали працювати, сорго нас врятувало. Ми придбали бізнес пізно як для сезону сівби — у травні. Тобто худоба була, а годувати її не було чим: землі не оброблені, поля не засіяні. До того ж погодні умови того року були не з кращих, і ми ледь отримали кукурудзу на силос, а ось сорго зібрали по 234 центнери з гектара, тож ним і прогодували тварин. Нині в нас уже налагоджено однотипну систему годівлі (фото 1), і станом на осінь ми тільки догодовуємо силос 2016 року. Щодо зелених кормів — вони становлять 5% поживного раціону (з 1 травня по 30 вересня — прим. ред.). Щодо вирощування рослин на корми, то хотілося б також зазначити, що з кожним роком відчувається тенденція до зменшення врожаїв через брак опадів. От, наприклад, торік ми заготовили 4000 тонн сіна — випало 620 мм опадів за рік. Цьогоріч станом на 1 жовтня — 310 мм, тож сіна заготовлено 1500 тонн. Ми спостерігаємо, що місцевий клімат дуже змінився за останніх двадцять років, наближається до напівпустельного, поля потребують більшого зрошення. Сьогодні в нас 391 гектар зрошувальних земель, плануємо наступного року розширювати їх площу. А поки що однотипна система годівлі — це спосіб забезпечити тварин збалансованим раціоном протягом усього року.
– Ви ввели в експлуатацію лінію грануляції, чи виправданим є цей крок?
– Так, лінія почала працювати у жовтні. Вже вироблено перші партії гранул із люцерни, пелети із соломи та мікс соломи з подрібненими стеблами соняшнику. Плануємо розширити площі посівів люцерни на зрошенні для переробки на гранули для продажу за кордон. Тим більше, що попит на це є. І, за скромними підрахунками, прибуток буде як від продажу соняшнику, тільки так ми ще й залишаємо органічні речовини у ґрунті — до 20 тонн на гектар. У такий спосіб ми плануємо розв’язати проблему з органічними добривами й поліпшити фінансовий стан підприємств. Пробну партію плануємо от-от випустити й обрахувати всі переваги й недоліки. Крім того, плануємо наступного року випускати пелети із соняшникових стебел й очерету, саме працюємо над технологією. Хочемо також закупити паливні котли для підприємства, можливо, наші пайовики захочуть скористатися нагодою, бо ж і вугілля, і газ дуже дорогі. А це, я вам скажу, проблема для селян!
 |
– До Донецька звідси 100 км, чи наражалися ви на перешкоди через воєнні дії?
– Можна сказати, що ні. Точніше не так, як сусіди. Важко було, коли 2014 року тут була сіра зона. Однак корови як давали молоко, так і дають. І якщо раніше ми здавали молоко на ЗАТ «Горлівський молокозавод», то тепер 90% продукції відправляємо на молокозаводи у Куп’янськ і Харків.
– А як із логістикою? Дороги, м’яко кажучи, не дуже облаштовані…
– З логістикою теж проблем немає. Молоковози забирають молоко раз на добу. Єдиний напрямок, де ми відчуваємо специфіку Донеччини, це — техніка. Ми не можемо купити техніку для забезпечення власних потреб ані в лізинг, ані в кредит. Проте ми знайшли фірму, що повірила в нас: це компанія «Полетехніка» із Запоріжжя. Купуємо в них техніку на виплат — 20% одразу, а 80% — восени. Таким чином ми придбали два комбайни New Holland CX 8.80, самохідний обприскувач Tracker від Berthoud, сівалку Horsch Maestro 24 SW й інше. Утім, не можна сказати, що ми повністю забезпечили технічний парк, бо, наприклад, сіно заготовляємо 19-річними пресами, є ще старі комбайни, мріємо про навантажувач Manitou… Та з часом усе буде.
– А як щодо людського чинника — чи вистачає працівників?
– Останнім часом я спостерігаю тенденцію до зменшення конкуренції за робочі місця. Принаймні в нас так. Майже рік тому, коли я прийшов працювати на посаду директора у ТОВ «Крамагросвіт», ми підібрали колектив, закрили всі позиції. Зіграло свою роль, думаю, забезпечення робітників господарства пристойною зарплатнею. Проте резерву кадрів немає: якщо хтось піде на пенсію чи в декрет — буде важко. Взагалі нині молодь не йде працювати в сільське господарство, мабуть, більшість бачать себе біля комп’ютерів у кабінетах.
– Чи зберіглася ще у вас на фермах професія доярок?
– Так, хоч і спосіб доїння автоматизований, тобто молоко за допомогою доїльного апарата по молокопроводах надходить у танки, де швидко охолоджується. Доярки доглядають за тваринами, водять на доїння, спостерігають за тваринами, аби в разі чого швидко повідомити ветеринарного лікаря.
– Що можете сказати про своє молочне поголів’я?
– Основна порода — симентали (фото 2). Ферма збудована у 2003 році, тоді й завезли 300 голів сименталів селекції 1965 року з Черкаської й Сумської областей. Порода добре акліматизувалася, та й за показниками конституції видно, що умови утримання тваринам підходять. Дійного стада на сьогодні маємо 1030 голів і близько 950 голів нетелей. Крім сименталів є 200 голів червоної степової: наша доярка Шаламова надоює 5600–5650 кілограмів із голови, що таки серйозний показник для цієї породи! А взагалі надій на фуражну корову цього року становить 6160 кілограмів, тоді як торік було 5300. Отож маємо значний прогрес. Крім того, ми завезли сперму австрійського симентала, осіменяємо з липня цього року, тобто через 2–3 роки отримаємо продуктивніших корів. А поки що використовуємо інші резерви збільшення надоїв: краще балансуємо корм, наприклад.
Чисельність стада поступово нарощуємо: за останній рік додали 50 голів сименталів. І якщо навесні народжувалися в основному «дівчатка», то тепер в наших «яслах» здебільшого «хлопчики». Згідно зі схемою, випоюємо молодняку до п’яти днів молозиво, а потім незбиране молоко, доки не переводимо в наступну групу за вісім тижнів (фото 3). Теличок не продаємо взагалі — залишаємо собі. А ось бичків — завжди йдемо на поступки місцевим жителям. Однак і самі вирощуємо їх на м’ясо — нині на відгодівлі 70 голів. Хочемо довести до 100 голів і спробувати продати їх на експорт. Якщо все вийде, то потужності дозволяють нам вирощувати по 200 голів. Подивимося, чи зможемо отримати прибуток, адже щоб тримати бичків, потрібно ремонтувати приміщення й закладати оборотні кошти на поточні витрати.
– На господарстві надої непогані, однак чи прибуткова справа загалом?
– Ні! Навіть із такими показниками ми працюємо у збиток. Нещодавно наше обласне управління агропромислового розвитку проводило зустріч із виробниками з приводу розробки програми розвитку сільського господарства на 2018–2020 роки. Там я намагався донести до чиновників ідею того, що тваринницьку галузь слід підтримувати.
Раніше, в 1990 році, тут, у Слов’янському районі, загалом вироблялося 52 тис. тонн молока на рік. А сьогодні з молоковиробників тут залишилися тільки ми — 6,2 тис. тонн на рік. В нас є молочний цех, де ми переробляємо 590 тонн на рік: пастеризоване молоко й вершкове масло продаємо в місцеві маркети через оптового дистрибутора «Караван-сарай». Також, як я вже казав, продаємо молоко для спецхарчування на заводи Краматорська. Однак не можемо отримати дозвіл на продаж пакетованого молока для власної виїзної торгівлі. Така торгівля заборонена, проте неперевіреним молоком на ринках торгують повним ходом. Ми й хочемо реалізовувати свою продукцію для місцевих, але влада не йде нам назустріч, тому 90% натурального молока відправляємо на Харківщину.
На зустрічі також порушували питання чесності виробників перед пайовиками й один перед одним. Усі повинні працювати «по білому» та за законами. Ми, наприклад, сплачуємо податки, відкриті для своїх пайовиків, допомагаємо їм чим можемо. А по факту виходить, що пайовики хочуть йти до «чорних» фермерів, котрі не відраховують податки в бюджет і можуть платити більше за паї. Взяти, наприклад, Слов’янський район: 20% земель обробляють «чорні» фермери, всі це знають, а заходів ніхто не вживає. А ті й раді — працюють на себе, з боку держави жодних претензій. Зате претензії завжди є до тих, хто працює легально.
Дотації й відшкодування ПДВ забрали, таке враження, що державні мужі роблять усе, аби тваринництво не розвивалося. Так ВРХ невдовзі можна буде заносити у Червону книгу України.
– Сьогодні все йде до того, що ринок землі відкриється. Чи зможе це врегулювати проблему з «чорними» фермерами?
– Звісно, що краще обробляти свою землю. Однак, де взяти гроші, щоб ту землю купити? Хто зможе собі це дозволити? ТОВ «Крамагросвіт» наразі працює у збиток, і це ще ми маємо корми за мінімальними цінами, бо рухаємося в одній упряжці з «КЗТС Машинінг». А що вже казати про інших виробників молока?!
– Сергію Івановичу, дякуємо за дружню розмову й бажаємо господарству процвітання.
Марина Терещенко
журнал “The Ukrainian Farmer”, грудень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
