Протягом століть свиня харчувалася на пасовищі й була знаряддям утилізації харчових (і не тільки) відходів. Завдяки цьому людство мало дешеве м’ясо.
Коли дивлюся на будь-яку сучасну лінію з годівлі свиней, мимоволі пригадую свою бабусю, яка цікаво розповідала, як у селі годували свиней років п’ятдесят тому. Про це вже давно всі забули, захопившись збалансованими кормами й оптимізованими умовами утримання, але згадати колишнє буде зовсім не зайвим.
Уважалося, що найліпший перший корм для поросят (звісно після свинячого молока) — це підвуглений ячмінь, деревне чорне вугілля, висохла червона глина, а то й бита цегла: малюки із задоволенням чухали об це свої зуби, нагулюючи апетит на вим’я. Поросят відлучали від свині майже у двомісячному віці, також уважалося, що чим більше свиноматка втратить вагу, тим кращі від неї поросята. Нерідко траплялося таке, що свиноматка до кінця лактації «світила ребрами».
Звісно, за тих часів свиней концентрованими кормами ніхто не годував. Пропарену сінну полову, змішану з натертим буряком чи кабаком, лише здобрювали жменею грубої дерті, сироваткою чи краплиною молока. Багато господарів робили ще простіше, кидаючи в загін цілі кабаки та буряки, качани кукурудзи, рясно стелили горохвяною соломою. Влітку ж свині радо годувалися городніми бур’янами — щирицею, лободою, кропивою. Тут головне — не втрачати пильності, бо свині легко могли нашкодити городині. Простішим варіантом було випасати свиней у затінках гаїв.
До нас дійшли правдиві факти, що в деяких європейських країнах у XVI ст. прибутки від вирощування свиней на жолудевому раціоні майже в 10 разів перевищували прибутки від заготівлі деревини. Такі показники трималися аж до ХХ ст. В Іспанії й на сьогодні жолуді додають у раціони свиней, з яких отримують найдорожчу шинку — хамон іберіко: свиней утримують виключно на жолудевій дієті. За Радянської доби раціон свиней було значно змінено. З одного боку, «колгоспних» свиней годували зерновідходами й бульбоплодами, що на папері забезпечувало високу продуктивність. Насправді ж свині потерпали від залишкового принципу забезпечення кормами та тотального несунства. Окремим видом відгодівлі свиней було згодовування відходів переробної промисловості й простроченої харчової продукції. Невеликі свиноферми облаштовували при заводських їдальнях, військових частинах, складах. Траплялися парадоксальні ситуації, коли свиням згодовували цукерки, рибу, випічку, якої не вистачало на прилавках магазинів.
У домашніх господарствах свиня була в особливій пошані через те, що їй можна було згодувати будь-які залишки харчів (помийки). Крім того, нерідко свиней годували потворно дешевим на той час хлібом. Хоча це постійно висміювали й таврували ганьбою сатиричні ЗМІ, метод був дуже спокусливий, доступний і прибутковий.
Та був, знов-таки зі слів моєї бабусі, більш екзотичний рецепт: замість полови давали свіжий кінський кізяк, і я це перевірив.
Якось я отримав у подарунок захарчоване порося. Важило воно кілограмів п’ять, не більше, брудне, кудлате, з гостреньким задком і надмірно округлим черевом, але з добрим апетитом. Якийсь час я годував його мішанкою з дерті, та побачив, що біля мого сільського подвір’я щодня проїжджали кінні підводи, залишаючи характерні рештки, то, зваживши всі за та проти, вирішив цим скористатися. Коли давав перший раз мішанку з кізяка, переживав за те, що порося може відмовитися від такої страви. Як виявилося, переживав марно — воно з апетитом спустошило корито. Єдине, що я додав в раціон, буквально ложку, — це білковий концентрат. Порося поїдало «кінську мішанку» з надзвичайним апетитом, проблем із травленням не викликало. Як не дивно, воно почало гарно набирати вагу, хоча й без установлення рекордів. Однак перед забоєм, послухавши «мудрих» людей, я перевів його на традиційну мішанку з гарбузів і дерті. На жаль, ця дієта не дала добрих результатів: через проносні та сечогінні властивості гарбузів кабанчик дещо схуднув.
Та згаданий рецепт годівлі не є найгидкішим із погляду сучасної людини. В країнах Східної Азії, звісно, через одвічний брак зернових, застосовували родинний метод відгодівлі свиней за допомогою так званих свинячих туалетів, що збереглося у віддалених куточках Індії та Китаю до сьогодні. Суть у тому, що свиней відгодовували людськими фекаліями. Ми б ніколи не дізналися про це явище, якби творчі азіати не залишили художніх пам’яток (картин, бронзових статуеток), з яких завдяки увазі художників до дрібниць стає зрозуміло, що це був дуже вдалий винахід.
Усі згадані системи відгодівлі були засновані на тому, щоб виростити свиней на найдешевших і доступних кормах, що не потребують спеціальних умов для застосування.
Сучасне свинарство не виникло на пустому місці й, використавши багатий попередній досвід, виробило особливий підхід до годівлі. Набули популярності концентровані самодостатні комбікорми. Це не просто мішанка зі злаків, у яку додають «жменьку» мінералів, — це складені з аптечною точністю за науково обґрунтованими рецептами високотехнологічні суміші, у яких ураховано не лише особливості певної породи, а й склад амінокислот і білка, енергія, рівень мінералів і вітамінів і правильне їх співвідношення. Головна мета такого корму — забезпечити добові потреби будь-якої з груп свиней усім необхідним у межах об’єму їхнього шлунку. Насамперед це має бути вигідно як за ціною складників, так і за отриманими коштами за реалізацію товарних свиней. Звісно, що свині в сучасних промислових системах утримання не знають смаку буряку, полови чи молочних відвійок, традиційними компонентами стали зернові продукти, соняшникова та соєва макуха. Важливим компонентом у кормовій суміші є сорбенти й підкислювачі, що здатні згладити фонову токсичність кормів.
Як не дивно, але крім кормів у сучасному свинарстві велику роль відіграє так званий кормовий стіл. Не зайвим буде нагадати, що навіть найкращі корми мають застосовуватися на тлі максимально комфортного для свиней мікроклімату та цілодобового доступу до водопою. Так, свиноматок годують дозовано, залежно від фізіологічного стану; інші ж свині (дорощування та відгодівля) повинні бути забезпечені цілодобовим доступом до корму. Це досягається за допомогою спеціальних годівниць, які підтримують корм на достатньому рівні й водночас перешкоджають тваринам вигортати корми. Значну роль відіграє транспортування корму з кормоцеху до годівниці, за якого використовуються кормолінії та бункери. На обладнання для годівлі свиней працює ціла індустрія, всередині якої підтримується здорова конкуренція, що сприяє постійному удосконаленню систем годівлі.
Звісно, що навіть невелике відхилення у якості компонентів чи їх співвідношенні може спричинити певні проблеми. Так, випадково підвищений білок у раціоні може призвести до загибелі свиней від набрякової хвороби, а занижений — до падіння приростів, а інколи й спалаху канібалізму.
Усе пізнається в порівнянні. Можливо, через деякий час нестримний прогрес запропонує свинарству радикальні зміни в системах годівлі та кормовиробництва, що дозволять отримувати кращі результати з меншими витратами, а сьогоднішні успіхи сприйматимуться лише як новий виток у розвитку.
Василь Усатенко, ветеринарний фахівець
журнал “The Ukrainian Farmer”, листопад 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
