За короткий період господарство, що починало працювати з 24 га ріллі, стало одним із найпотужніших в області.
|
|
Микола Часник: «Я вважаю, що цікавішої культури, ніж соняшник, для України немає» |
ПАТ «АТП-15339» на аграрній мапі Полтавщини з’явилося лише п’ять років тому, але за такий короткий час підприємство швидко наростило земельний банк від 24 до 6,5 тис гектарів. Якісні показники не поступаються кількісним: усі культури, що в господарстві вирощують на орендованих землях, віддячують висококласними врожаями. Про шлях підприємства від аграрного новачка до лідера сільгоспвиробництва розповів головний агроном Микола Часник.
— Миколо Вікторовичу, звідки така дещо незвична назва для сільськогосподарського підприємства?
— Та все просто: ми раніше (та й тепер) працювали в пасажирських автоперевезеннях. П’ять років тому нашому директорові Андрію Удовиченку, який, до речі, родом із сусіднього з нашим Зіньковом села, запропонували взяти в оренду 24 гектари землі. Так розпочався наш сільськогосподарський бізнес.
Раніше в районі було як: за один пай орендарі давали селянам тонну зерна — не більше. Тобто фактично в людей землю забирали задарма. Натомість наш директор запропонував іншу схему: за пай даємо селянам три тонни зерна, надаємо різні послуги з обробітку земельних наділів, підприємство реалізує їм за пільговими цінами цукор, олію, мед тощо й навіть частково оплачує путівки в місцевий санаторій «Сосновий бір». На той час ці умови були для нашого регіону майже фантастичними.
Отак банк землі швидко зростав, і нині ми маємо понад 6 тис. гектарів ріллі.
— З чого починали роботу?
— Я в господарстві працюю головним агрономом від дня його заснування, а загальний досвід роботи в агрономії — з 1986 року. Коли починали роботу, жодної техніки, крім автобусів, не мали. Спершу придбали нову зернову сівалку «Червона зірка» та вживану «Кінзе», призначену для сівби сої, соняшнику й кукурудзи. Крім того, директор одразу купив два тюкопреси, щоб для людей заготовляти сіно, адже тоді в районі корів тримали багато. Це також був певний стимул для людей — здавати паї нам в оренду. Тепер компанія чимало коштів вкладає в нову техніку — третій рік підкуповуємо сівалки, комбайни, трактори. То набагато простіше стало працювати.
— У якому стані взяли в оренду поля? Якими культурами їх засівали?
— Часто землі нам віддають у не найкращому стані: буває, добираємо фактично пустирі з бур’янами. Землі прибувають постійно, причому часто буває так, що нові ділянки ми отримуємо навесні. Зазвичай, щоб підчистити поля гербіцидами, на цих ділянках сіємо сою. Проте на цілині вона родить не більше ніж 20 ц/га, тоді як на вже окультурених землях — дає за 30 ц/га.
А загалом ми окрім сої вирощуємо озиму пшеницю, ячмінь, горох, кукурудзу та соняшник. Тобто стандартний набір комерційних культур, що дають прибуток. Звісно, з дотриманням сівозміни й структури посівних площ. Нині збираємо стабільні, одні з найкращих урожаїв по району: соняшнику — по 32 ц/га, кукурудзи — 90, озимої пшениці — 50–60 ц/га.
Кукурудзу ми сіємо відомого транснаціонального виробника, обираємо посухостійкі гібриди. Соняшник сіємо також імпортної селекції, класичні гібриди й такі, що призначені для виробничої системи Clearfield. З минулого року сіємо високоолеїновий соняшник.
Як я вже сказав, пшениця в нас родить непогано. Раніше ми сіяли імпортні сорти, але цього року вони не виправдали себе — один сорт не зійшов. А от наші сорти проявили себе добре — дали по 50 ц/га і майже всі пішли на продаж другим класом.
Ячмінь в основному вирощуємо для того, щоб розрахуватися з пайовиками, також навесні даємо людям на насіння. Крім того, використовуємо ячмінь для годівлі худоби — маємо 900 голів ВРХ. Однак ставку в годівлі ВРХ зробили на сіно. Тепер надої зросли до 22 л на день на корову. І це те саме стадо, яке у 2015 році (коли ми його взяли) давало по 9–11 л. Для заготівлі кормів худобі вирощуємо багаторічні трави, в основному люцерну, також засіваємо поля еспарцетом, вирощуємо суданську траву, яка дуже посухостійка й у теперішніх посушливих умовах добре росте. Насіння суданської трави ми теж продаємо населенню — люди також її вирощують для годівлі корів.
Третій рік сіємо горох. Перший рік він уродив по 28,6 ц/га, наступного року — по 38,6, цього року, незважаючи на брак опадів, — по 31,4 ц/га. Я вважаю, що за горохом майбутнє, адже за рентабельністю він прирівнюється до сої, крім того, дуже добрий попередник під озимину.
Загалом наші поля доволі сильно розкидані по району, але ми намагаємося збирати їх докупи за принципом «одна сільська рада — одне поле». Для цього обмінюємося ділянками з іншими орендарями на умовах угоди про обмін паями. Землі, що є в нашому обробітку, належать семи сільським радам, у межах кожної ми намагаємося сіяти по одній культурі, щоб раціонально використовувати техніку.
— Яку систему обробітку ґрунту застосовуєте?
— В основному глибоке розпушення на глибину до 40 см — уже маємо для цього сучасні культиватори, які відразу котками прикочують верхній шар. З оранкою це не порівняти. Я взагалі вважаю, що краще мінімізувати втручання у ґрунт, але раз на три роки все-таки оремо.
Загалом політика нашого господарства — купувати нову перспективну техніку, і вона себе повністю виправдовує. От торік через те, що вчасно не прибрали кукурудзу, постало питання, як обробляти землю наприкінці грудня, коли випало багато снігу й земля промерзла на 15 см. То ми купили два потужних глибокорозпушувачі, які можуть розпушувати землю на глибину до 60 см, і працювали ними. В результаті навесні волога в ґрунті була. Проти поля, зораного з осені, різниці в розвитку соняшнику, яким ми засіяли обидва поля, не було жодної.
Окрім того, ця техніка дуже добре себе показує на схилах, де якісно виорати неможна, а в нас таких полів чимало. Та й плужну підошву цей розпушувач якісно зриває. Так що робота для цих агрегатів є.
— А як щодо агрохімічного стану ґрунту?
— У нас поки що із цим проблем немає. Регулярно робимо аналізи, всі показники високі — вміст гумусу становить 2,5–3,2%. І він не зменшується. А через те, що постійно вносимо добрива, зокрема нітроамофоску, то поживні речовини в ґрунті накопичуються, тобто стан ґрунту нових земель поліпшився після того, як ми їх узяли в оренду. Та й вигляд культур вказує на те, що їм живлення вистачає. Ми на добривах не заощаджуємо.
— Чи змінюєте щось у живленні рослин?
— Поступово починаємо переходити на рідкі добрива. От ми цього року вносили на пшениці 4 ц/га КАС 32, і все вирощене зерно пішло на продаж 2–3-м класом. Та й взагалі, цього року ми всі азотні добрива під весняне дискування давали у формі КАС, яке має пролонговану дію.
Скажу чесно: я обережно ставлюся до внесення добрив сівалкою. Адже ми їх уносимо доволі багато, наприклад, під пшеницю з осені 2 ц/га нітроамофоски. Якщо я покладу під час сівби цих 2 ц у рядок, то добриво у ґрунті не переміщатиметься, адже воно не водорозчинне. Тому ми внесення диференціюємо: спочатку даємо нітроамофоску лійками на весь горизонт й одразу задисковуємо, а тоді сіємо. А якщо ще сівалкою під час сівби озимини давати в рядок водорозчинного NPK 50 кг/га, цього буде достатньо для живлення рослини восени. Так ми й робитимемо.
— Нині зміни клімату сильно впливають на розвиток рослин і, відповідно, на врожайність. Чи міняєте щось у технології, аби пристосуватися до кліматичних змін?
— Брак вологи, високі температури — це для нас велика проблема. Кардинально вплинути на це ми не можемо: через відсутність джерела зрошення зробити в нашій зоні полив неможливо, як і зменшити сонячне випромінювання. Я вважаю, що нам лишається тільки виконувати вчасно технологічні операції.
От дехто каже, що за теперішніх високих температур варто раніше сіяти, щоб навесні ухопити ґрунтову вологу, дати можливість рослині відцвістися й сформувати урожай до настання літньої спеки. Проте, наприклад, цього року той, хто раніше посіяв сою, прогадав: вона посеред літа не росла та жовтіла. А ті, хто посіяв 19 травня, мають чудові посіви.
Взагалі американці довели, що за оптимальної вологості оптимальна температура ґрунту для сівби сої має становити 30 градусів. Тоді вона сходить за кілька днів, швидко росте й не хворіє. А якщо насіння довго пролежить у ґрунті, воно захолоне й далі рослина буде кволою. Як приклад можу навести такий випадок. Чотири роки тому я посіяв вітчизняне насіння сої. Коли соя ще не зійшла, випав холодний дощ із градом, який укрив землю 4-сантиметровим шаром. Із тиждень було холодно й соя просто зникла — її обсіла фузаріозна та кореневі гнилі. От вам вплив погодних умов.
Щодо кукурудзи, то ми сіємо найпізніші гібриди, які водночас є найбільш посухо- та жаростійкими. Крім того, для нас важливо, щоб кукурудза була стійкою до стеблового метелика.
— Чи бачите зміни у фітосанітарному стані культур — кількісному та видовому складі хвороб і шкідників тощо?
— Чотири роки тому, коли ми вже сіяли до 400 га сої, я першим побачив на ній чорну попелицю. До кого не телефонував, щоб проконсультуватися, ніхто мені не міг допомогти — такого ще не бачили. Кілька років поспіль сою масово уражає кліщ. А цього року фермери принесли мені червоний листок кукурудзи. Телефоную менеджерам насіннєвої компанії, з якою наше господарство співпрацює: вони кажуть, що то кліщ перемістився із сої на кукурудзу. Такого також ніколи не було.
— Ви зазначили, що вирощуєте найприбутковіші культури. Чи не плануєте вводити у сівозміну нові?
— Я вважаю, що цікавішої культури, ніж соняшник, для України немає. Ріпак нецікавий: ті самі хвороби, що й на соняшнику, а віддача менша. Крім того, ріпак — це інвестиції в чужу економіку, адже ми по ріпаку є сировинним придатком. А соняшник — це олія, яку ми експортуємо. Тому поки що наш набір культур для нас оптимальний. А там буде видно…
— На вашу думку, як агрономові слід організувати роботу, щоб добитися найкращого результату?
— Треба оптимізувати технологічний процес. Не потрібно гнатися за врожайністю за будь-яку ціну. Для розвитку витрати мають бути оптимально-мінімальними. Ми не можемо керувати трьома чинниками, що впливають на врожайність: температурним режимом, сонячною інсоляцією та вологістю. Останнім часом вони не є оптимальними, а максимальні витрати розраховані саме на оптимальні чинники. Тому, якщо ми вкладатимемо в поле по максимуму, то в результаті отримуємо збитки. Треба ставити за мету отримувати максимальний урожай за мінімальних витрат.
Людмила Морозова
журнал “The Ukrainian Farmer”, вересень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
