На якість сінажу можна впливати шляхом вибору оптимальних термінів скошування зеленої маси, а також застосуванням мікробіологічних препаратів.
В останні роки стрімке настання весни та різке підвищення температури повітря вже наприкінці квітня — на початку травня зумовлюють специфічність вегетації кормових рослин озимого та ранньовесняного висіву. Ця специфічність полягає в тому, що рослини не встигають набрати велику кількість вегетативної маси, швидко проходять фазу бутонізації (бобові) та прапорцевого листка (злаки) й починають активне цвітіння. В результаті зменшується обсяг накопичення листостеблової маси, швидко збільшується кількість клітковини та пришвидшується процес її лігніфікації (загрубіння). За таких погодних умов у фазу цвітіння та викидання колоса концентрація сирого протеїну в рослині хоч і зростає, проте загальна поживність маси не збільшується, а ще й може знижуватись через зменшення перетравності сухої речовини внаслідок поганої доступності клітковини.
Вплинути на перебіг погодних умов людство, на жаль, не може, але пристосовуватися до них ми повинні для одержання корму високої якості. Керувати ситуацією частково можна шляхом зміщення строків початку скошування трав на силос і сінаж у більш ранню фазу та регуляції висоти скошування. Однак це допомагає лише частково.
Раннє скошування зеленої маси злакових й особливо бобових зумовлює збирання маси за вологості 75–85%. За такої вологості рослини накопичують мінімум клітковини, а перетравність її й далі є максимальною. Проте у цьому разі ми можемо спостерігати найменший вихід сухої речовини з 1 га, а отже, й мінімум виходу енергії й протеїну з одиниці площі. Прив’ялювання занадто вологої маси в полі зумовлює значні її втрати та спричиняє зменшення продуктивної кормової врожайності до мінімуму.
Пряме скошування ранніх трав на силос вологістю понад 80% призводить до закладання у траншею маси із занадто змішаним типом бродіння. Висока доступність протеїну та вуглеводів буде потужним активатором усіх форм епіфітної мікрофлори маси, що закладається у сховище. Не секрет, що такі обставини спричиняють появу в консервованій масі не лише бажаної молочної кислоти, а паралельно ще й оцтової, масляної та низки інших кислот. За змішаного типу бродіння консервована маса швидко нагрівається до температури +50 °С та вище. На тлі цього маса швидко змінює органолептику в гірший бік, швидко темнішає, виділяє гази й має рН нижчий за 3,8. Такий корм споживається тваринами неохоче й продуктивна дія його мінімальна.
Керування висотою скошування рослин, які швидко вегетують, у перехідний до літа період також не дає оптимального результату. Адже, по-перше, ми отримуємо те саме значне зменшення врожайності з одиниці площі й, по-друге, вегетативна маса верхніх частин рослин — це найвологіша частина з максимальним ступенем усушки.
Отже, керуючись виключно фазою вегетації та висотою скошування рослин, одержати якісний корм із мінімальною втратою поживних речовин практично неможливо. Проте в умовах «непередбачуваних» останнім часом погодних умов таке стає вкрай корисним і технологічно виправданим. У цьому разі недобір поживних речовин і маси першого укосу значно компенсується повноцінним і швидко сформованим другим укосом.
Вирішальним чинником одержання якісного консервованого корму з ранніх трав, що скошені в оптимальну фазу вегетації, є контрольоване керування процесом бродіння (консервування) під час закладання маси у сховище. Для цього мікробіологічна промисловість пропонує багато різноманітних заквасок для консервування зерна, соковитих кормів і відходів рослинництва. Кожен із таких препаратів містить одну або кілька культур мікроорганізмів, які, потрапляючи в середовище, що багате на поживні речовини, починають розмножуватися, виділяти певний продукт своєї життєдіяльності й, таким чином, викликають ефект консервування сировини. Проте слід зазначити, що не кожна культура бактерій виділяє потрібну консервувальну речовину, незважаючи на те, що рослинній сировині потрібно їх не так і багато.
Для перебігу процесу консервування силосу, сінажу, вологого чи подрібненого зерна потрібно лише дві органічних кислоти — молочна та меншою мірою оцтова. Лише ці кислоти в комплексі є запорукою правильного спрямованого молочнокислого бродіння. Зазвичай їх виробляють молочнокислі бактерії та стрептококи — культури, що знайшли широке застосування в харчовій промисловості (кисломолочні продукти) і які поступово підкорюють галузь сільськогосподарського виробництва. Решта мікроорганізмів виділяють різноманітні продукти життєдіяльності, які «консервують» сировину лише тим, що в їхній присутності не можуть розвиватися ніякі інші мікроорганізми, зокрема й патогенні.
Підбираючи консерванти для закладання сінажу та силосу на зберігання, слід звертати увагу на таке:
• Складові препарату. Обов’язково це мають бути гомоферментативні культури лактобацил. Дуже бажано, щоб ці мікроорганізми були представниками нормофлори травного тракту тварин і епіфітних лактобацил для забезпечення не лише направленого процесу консервування корму, а й подальшої їх роботи у травному тракті як пробіотиків;
• Допоміжні речовини. Останнім часом практика довела, що наявність у силосних заквасках ферментів значно поліпшує ефект консервування корму. Ферменти розщеплюють рослинну клітковину та її похідні до простих вуглеводів, що легко засвоюються лактобацилами і є для них додатковим джерелом поживи. За достатньої кількості вільних вуглеводів складові заквасок швидше розмножуються й виробляють молочну кислоту. Найпоширенішими ферментами, що застосовуються у заквасках, є целюлази, пектинази та бета-глюканази;
• Концентрація мікроорганізмів є одним із визначних чинників у виборі консервантів. Науково доведено, що для оптимального перебігу процесу консервування на 1 т силосної маси має припадати не менше як 100 млрд живих корисних мікроорганізмів. На 1 т сінажу ця кількість має становити від 200 млрд і вище. Відповідно, в 1 г силосної маси повинно міститися не менше як 100 тис. мікроорганізмів, а в 1 кг сінажної — мінімум 200 тис.;
• Форма препарату (термін й умови зберігання, простота застосування). Зазвичай виробники намагаються випускати порошкоподібні закваски. Це набагато спрощує процес приготування робочого розчину, зберігання препарату. Адже суха форма не потребує спеціальних умов зберігання продукту (холодильна камера), бактерії в сухій формі перебувають у сплячому стані, й щойно вони потрапляють у сприятливі умови, оживають і відразу включаються в роботу. Порошкові форми можуть зберігатися тривалий час (від 6 до 9 місяців) у звичайних складських умовах (кімнатна температура), не потребують спеціальних режимів вологості повітря тощо. Препарат у формі порошку досить легко дозувати, відважувати.
Рідкі форми хоч і швидше розчиняються у воді, але потребують спеціальних умов зберігання та мають досить обмежений термін придатності, оскільки бактерії в ньому перебувають в активному стані й за недостатнього рівня поживних речовин можуть швидко гинути. Відповідно кількість живих клітин доволі швидко зменшується. Це є умовою швидкого використання препарату (погодні умови часто стають цьому на заваді). Тому сільгоспвиробники поступово відмовляються від рідких форм заквасок;
• Дозування. Один із важливих показників у виборі заквасок. Чим менша доза препарату на тонну зеленої маси, тим більша концентрація у ньому живих лактобацил. Зазвичай доза заквасок на 1 т маси не має перевищувати 4–5 г;
Співвідношення якості та ціни. Консервант не має бути занадто дешевим або захмарно дорогим. Оптимальна вартість найпопулярніших ефективних в Україні консервантів станом на 2016–2017 рр. — 9–15 грн/т сінажу або вологого зерна та 2–10 грн/т силосу.
Марко Прибузький
журнал “The Ukrainian Farmer”, червень 2017 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
