Плужну оранку агроному варто не відкидати, а застосовувати як один з елементів диференційованої системи обробітку ґрунту.
Протягом останніх років активно дискутується питання доцільності глибокого зяблевого обробітку й обробітку ґрунту взагалі. Найбільшої критики набуло застосування оранки як найбільш енергоємного та небезпечного для родючості ґрунтів заходу основного обробітку ґрунту в технологіях вирощування культур. Однак аргументи щодо негативних наслідків її застосування викликають більше непорозумінь і здивувань, ніж поваги. Наприклад, пришвидшена втрата гумусу внаслідок підсилення процесів мінералізації після застосування оранки є швидше перебільшенням, ніж правдою. Нашими дослідженнями за 12 років не було визначено переваг жодного зі способів основного обробітку ґрунту за загальної тенденції до зниження вмісту гумусу на рівні 0,15–0,18% за рік. Можна констатувати факт, що за таких темпів втрати гумусу протягом сторіччя могли б сягнути лише близько 1%. До того ж технології в нашому досліді передбачали внесення лише мінімальної кількості мінеральних туків за відсутності органічних добрив і вирощування багаторічних трав.
Інтенсивніше втрати гумусу можуть відбуватися лише внаслідок посиленого розвитку ерозійних процесів, особливо в роки стихійних лих. Обертання ґрунту може посилювати процеси руйнування та перенесення ґрунтових агрегатів із поля, але ж тільки посилювати! Обробіток ґрунту серед багатьох завдань здійснює саме посилення дії інших складових частин системи землеробства: удобрення, захисту рослин, сівозміни, організації території. Саме через порушення останніх двох напрямів спостерігається загроза розвитку ерозійних процесів. Надмірна розораність території (понад 60% в Україні), необґрунтоване вирощування на переважній площі просапних культур, до того ж із значним скороченням або відсутністю органічних добрив, аж ніяк не дають підґрунтя для визначення оранки причиною всіх негараздів. Ще більш дивним є визначення полицевого обробітку однією з причин «глобального потепління» у світовому масштабі, начебто за надмірну емісію вуглекислого газу в атмосферу.
Історичний контекст
Розуміння оранки як обробітку ґрунту з обертанням його не менше як на 135˚ в історичному аспекті не зовсім справедливе. Адже протягом багатьох сторічь практично єдиним знаряддям для обробітку ґрунту було рало та його численні різновиди. Проводячи аналогію із сучасними заходами обробітку ґрунту, обробіток ралом можна порівняти з чизельним, що розпушує ґрунт локально й рядками. Рало могло тільки борознувати, розпушувати ґрунт переважно до глибини 10–12 см без обертання скиби. Якщо ж припустити, що терміни «оранка» й «орати» є спорідненими зі словом «рало», то можна стверджувати про невідповідність сучасного розуміння оранки як прийому, що передбачає обов’язкове обертання скиби.
Як вказують історичні дані, період застосування плужної оранки з обертанням оброблюваного шару значно поступається за тривалістю первісному прототипу безполицевого обробітку, яким був обробіток із застосуванням рала. Перша подоба плуга була у древніх греків, однак у найбільш наближеному вигляді до сучасних це знаряддя з’явилося лише наприкінці існування Римської імперії. Лише через тривалий період Середньовіччя в середині XVII ст. плуг із полицею був сконструйований у Бельгії та Нідерландах із подальшим удосконаленням у Великій Британії та Німеччині.
Таким чином, застосування справжнього полицевого обробітку в історії світового землеробства налічує період близько трьох століть, що в десятки разів менше від періоду розпушування ралом, до того ж не завжди маючи перевагу за обсягами застосування.
Як виявилося згодом, полицевий обробіток в сучасному його розумінні забезпечував новий агротехнічний ефект — сприяв підйому вологи з нижніх шарів у верхні, а також посиленню аерації ґрунту. З початком цього процесу пришвидшується й процес мінералізації органічних речовин у ґрунтах, формування гумусу, що було важливим для підвищення родючості ґрунтів. Крім того, плуг міг ефективно знищувати коріння трав, зокрема бур’янів, а також загортання органічного добрива — гною. Плужна оранка була глибшою, а борозни — широкими; не залишалися незораними проміжки. Саме всі ці позитивні якості плуга зумовлювали можливість упровадження в орний фонд нових земель — важких чорноземів, укритих травою з переплутаними корінцями й недоступних для обробітку ралом.
Орати чи розпушувати
Після проведення численних досліджень із порівняння різних способів обробітку ґрунту вже немає сумніву в перевагах оранки над різного роду розпушуваннями в контролюванні забур’яненості та створенні гомогенності орного шару за вмістом поживних елементів. Гостра критика цього заходу посилилася швидше з розвитком хімічної промисловості, що пов’язано із зацікавленістю виробників засобів захисту рослин у збуті своєї продукції.
Поряд із перебільшенням негативних наслідків щодо втрати родючості констатується й цілком об’єктивна причина відмови від оранки, а інколи й обробітку ґрунту взагалі. Такою причиною є високі енергетичні витрати на оранку, які особливо гостро відчуваються аграріями в осінній період, коли слід закладати основу майбутнього врожаю. Недалекозорим господарям здається, що найбільш енергоємний захід основного обробітку, особливо глибокий і з обертанням шару ґрунту, можна замінити на весняне хімічним контролювання забур’яненості посівів із мінімальним використанням механічного обробітку. Однак такі висновки є хибними як мінімум із двох позицій. По-перше, як відомо, з дешевої рибки погана юшка, бо ті самі експерименти вказують на перевагу глибокого й активного обробітку у вирощуванні більшості культур, особливо просапних. Заміна ж його на гербіциди нагадує косметичне лікування організму без визначення та ліквідації причин патології. По-друге, штучно створений диспаритет цін на енергоносії, сільгосппродукцію та засоби виробництва вказують на перспективу бути залежним від начебто дешевих способів розв’язання проблем фітосанітарного стану полів. Іншими словами, у такий спосіб можна заковтнути разом із наживкою й добрячий гачок.
Як приклад можна навести сучасне ставлення до основного обробітку ґрунту. Починаючи з 90-х років минулого сторіччя цей захід звівся переважно до дискового обробітку, ще небезпечнішого для структури ґрунту, ніж оранка. Для ліквідації ж проблем забур’янення посівів після цього обробітку доводиться підвищувати витрати на вже згадане хімічне контролювання або додаткові поверхневі обробітки. В останньому випадку ерозійні процеси набувають ще більшого розвитку й загрози.
Натомість варто зазначити, що високі витрати на основний обробіток ґрунту також є певним перебільшенням, оскільки питома вага в структурі загальних витрат на цей захід може сягнути до 13% у грошах і до 6,5% в енергетичних витратах лише за умови відсутності додаткових заходів контролювання забур’яненості й підвищених доз удобрення. До того ж отримання традиційно вищої врожайності після застосування оранки або чизельного обробітку відносно мінімальних технологій сприяють отриманню вищих показників ефективності виробництва.
Повернення рала
У зв’язку із цим останніми роками спостерігається тенденція до повернення глибокого основного обробітку ґрунту в складі диференційованих систем обробітку в сівозмінах. На підтвердження циклічності розвитку сфер діяльності людства в склад цієї системи все активніше входить обробіток чизельним плугом, що є удосконаленим варіантом історичного рала. Без додаткових робочих органів шевронного типу чизель практично є копією первинних знарядь орача. За обладнання так званою зрізаною полицею з обох боків долотоподібної лапи ефект його застосування залежатиме від глибини обробітку: в разі зниження глибини відбувається розпушення, кришіння та часткове обертання ґрунту, за більшої глибини — утворення борозен і частково розпушених гребенів над дном борозни. Це так званий безполицевий обробіток із недорізанням скиби.
Як свідчить аналіз застосування різних способів основного обробітку в зоні нестійкого та недостатнього зволоження Лівобережжя України, чизельний обробіток за останній час застосовується на 10–20% площ у господарствах великих і середніх землевласників. Його поширення може досягти половини оброблюваних площ (за рекомендаціями нашого університету) у вирощуванні зернових, зернобобових культур і соняшнику. Рекомендовано це знаряддя й за вирощування кукурудзи.
З другого боку, чизельний обробіток разом із вирішенням низки недоліків інших безполицевих обробітків призводить (порівняно з оранкою) до підвищення забур’яненості посівів культур у межах 10–15%. У зв’язку із цим, на наш погляд, в складі диференційованої системи обробітку ґрунту в сівозміні певна частка може належати полицевому обробітку. До того ж сучасні плуги за конструкцією та виробничими можливостями значно відрізняються від плугів минулого сторіччя, «піднімаючи» за зміну десятки гектарів без глибоких борозен і звальних гребенів. Оранку як основний обробіток ґрунту варто застосовувати насамперед, коли вносять органічні добрива, в разі підвищеної забур’яненості попередника та наявності великої кількості післяжнивних решток. Найвимогливішими до обертання ґрунту є коренеплоди та дрібнонасінні культури, у вирощуванні яких варто повернутися до напівпарового обробітку з вирівнюванням поверхні в осінній період.
Загалом, диференційована система обробітку ґрунту залежно від структури посівних площ і фітосанітарного стану полів на чорноземах може складатися з переважного використання чизельного обробітку, періодичної оранки через 3–4 роки, а також поверхневих обробітків або безпосередньої сівби в необроблений ґрунт у разі вирощування зернових культур.
Микола Шевченко, канд. с.-г. наук
Харківський національний аграрний університет ім. В. В. Докучаєва
журнал “The Ukrainian Farmer”, вересень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет-сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
The Ukrainian Farmer
