Криза для тепличного бізнесу може стати стимулом для впровадження енергоощадних технологій, що дасть змогу знизити собівартість і підвищити конкурентоспроможність продукції.
Газові лещата
Найуразливіше місце в тепличному господарстві — його залежність від енергоносіїв, з якими, як відомо, повна халепа останнім часом. Перший дзвоник пролунав ще під час попередньої кризи, у 2009-му, коли через різке подорожчання газу майже 70% тепличних господарств стали збитковими. Тоді й прийшло до аграріїв усвідомлення: щоби зменшити собівартість і підвищити рентабельність, терміново потрібно шукати шляхи енергоефективності виробництва тепличних овочів. Будівництво нових або реконструкція наявних теплиць, звичайно, потребує значних капіталовкладень, які можуть собі дозволити не всі підприємства. Експерти ринку зазначають, що на сьогодні в Україні опалюється 68% теплиць, з яких близько 60% використовують застарілі технології, що вимагають великих обсягів газу. Так, тепличний сектор щороку споживає приблизно 0,36 млрд кубометрів газу. Відповідно, у собівартості кінцевої продукції велика частка належить енергоресурсам. У тих, хто не вживав заходів із модернізації тепличних комплексів, частка витрат на газ у собівартості становить 50% і більше, у модернізованих — 30%, до речі, в Нідерландах цей показник становить 20–25%, у Канаді — 16%, Туреччині — 9%.
Звичайно, одного бажання змін у тепличному бізнесі замало. На заваді стоїть не просто брак фінансових ресурсів, а їх повна відсутність. Нинішня економічна криза знищила в тепличників навіть примарні сподівання на модернізацію бізнесу. Якщо брати до уваги, що ціна на газ стабільна, принаймні на рівні 590 дол./1000 м³, то термін окупності проектів із підвищення енергоефективності становитиме 1–2 роки. Однак стабільної ціни, зважаючи на ситуацію, нам, імовірно, не бачити як власних вух. А собівартість потрібно знижувати, оскільки втрачається сенс бізнесу як такого. Яким же чином можна її знизити? Як варіант — відмовитися від газу та перейти на торф’яні, вугільні, дров’яні, електричні котельні, адже 1 Гкал з альтернативного джерела енергії у 2–2,5 раза дешевше, ніж із газового. Приміром, якщо тепличний комбінат виконає енергоефективну модернізацію та залишиться на газовому опаленні, він зможе заощаджувати до 40%, у разі ж переходу на альтернативні види палива досяжна економія енерговитрат сягатиме 80%.
Так і вчинили в тепличному комплексі «ДЦ Київ», що у Вишгородському районі Київщини. Його директор Олександр Малігон згадує, як п’ять років тому вони вирішили відмовитися від газу й установили в теплицях твердопаливний котел Коростенського заводу. На моє запитання, що спонукало їх до такого рішення, пан Олександр відповів: «Звичайно, тоді ще не було такої високої ціни на газ, як нині. Однак блакитне паливо потрібно було резервувати, наперед оплачувати, а його вартість уже почала стрімко збільшуватися. Різниця, яку ми прораховували, свідчила про чималі можливості економії коштів. Так, для добової роботи одного котла нам потрібно приблизно 10 кубометрів дров (залежно від температури), які ми купляємо в місцевого лісового господарства по 300 грн за один кубометр із доставкою. Якщо порівняти із ціною газу, яка доходить майже до 8 тис. грн, — переваги беззаперечні».
Слабкості внутрішнього ринку
У 2013–2014 МР в Україні тепличні комбінати використовували 403 га закритого ґрунту, на яких вирощували огірок (277,5 га), томат (121 га) і перець (4,5 га). Економічна криза та нестабільна політична ситуація, зокрема відомі події в Криму та на сході країни, змінили ситуацію. У 2014–2015 МР тепличники обробляють уже 275,2 га (по культурах це має такий вигляд: огірки — 152,1 га, томат — 113,1 га, перець 10 га). Пішли з ринку Крим (39 га) і Донбас (34 га), а також із різних причин припинили роботу теплиці, що мали в обробітку 54,8 га закритого ґрунту. На сьогодні в Україні працюють 78 тепличних комбінатів. Найбільші з них:
– ПАТ «Комбінат «Тепличний», 45 га (Київська обл.);
– ПОСП «Уманський тепличний комбінат», 38 га (Черкаська обл.);
– Тепличний комплекс DFAgro, 40 га (Тернопільська обл.);
– ЗАТ «Зміївська овочева фабрика», 47 га (Харківська обл.);
– ЗАТ «Агроконцерн», 8,3 га (Рівненська обл.);
– ПОСП «Долинський теплично-овочевий комбінат», 8 га (Івано-Франківська обл.).
Про активний розвиток тепличного бізнесу, на жаль, говорити не доводиться. Чинників, які стримують цей процес, доволі багато.
Наступною після газу проблемою тепличників цього сезону стане обмеженість внутрішнього ринку. По-перше, купівельна спроможність населення стрімко знижується. По-друге, через анексію Криму та військові дії на сході країни значно зменшився внутрішній ринок споживання. І третім чинником, котрий впливатиме на ситуацію, учасники ринку називають посилення тиску з боку невеликих тепличних господарств, які попри невеликий розмір на професійному рівні вирощують овочі. Так, Станіслав Овчарик із компанії «Рійк Цваан Україна», каже, що на сьогодні такі підприємства обробляють близько 8 тис. га закритого ґрунту. «До 20% із них обладнано опаленням і мають можливість більш ранньої посадки та відповідно реалізації. Різниця між комбінатами й цими господарствами у виведенні продукції на ринок на сьогодні становитиме 1,5 місяця. Крім того, приблизно 40% вони також експортували в Росію. Тепер їхня продукція надходитиме на внутрішній ринок», — зауважує експерт.
Агрономічних проблем, які також, своєю чергою, з року в рік впливають на ситуацію, також чимало. Порушення технологічних вимог, слабка адаптивність сортів і гібридів до умов закритого ґрунту й недостатній асортимент насіння, зокрема томатів й огірків, спричинюють низьку врожайність і бідну пропозицію тепличних овочів на вітчизняному ринку.
Негативний вплив справляє й потужна конкуренція з боку імпортних тепличних овочів (на сьогодні їх присутність експерти ринку оцінюють на рівні 40%), яка попри знецінення гривні все ще доволі активна. Імпортні виробники пропонують почасти більший вибір овочів і ягід, вирощених у теплицях, які можуть виграти і за ціною, і за якістю. Адже витрати на вирощування вітчизняного продукту тепер ідентичні за ціною до закупівлі імпортного, а якщо продавати дешевше, тоді втрачається сенс виробництва власного продукту.
Для повноцінної роботи на ринку вітчизняним тепличникам слід ще налагодити систему холодної логістики, а також прибрати зайвих посередників, наявність яких впливає на її кінцеву вартість продукції.
Скромніші можливості експорту
До недавнього часу тепличний сектор працював переважно на експорт. Майже 90% вирощеної продукції вивозили за межі країни, зокрема в Росію. Якщо комбінати Західної України вирощували тепличну продукцію для внутрішнього ринку, то Східна майже все вирощене відправляла в Росію. Як відомо, нещодавно почала діяти заборона на ввезення у цю країну українських тепличних овочів, тож виробникам терміново потрібно ухвалювати кардинальні рішення, аби знайти нові шляхи експорту вирощеної продукції.
Завдяки здешевленню гривні українські тепличні овочі матимуть конкурентну ціну, приміром, на європейському ринку. Логістика з України почасти дешевша, ніж, наприклад, з Іспанії: доставка вантажним автомобілем обійдеться приблизно на 1500–2000 євро дешевше. Також не слід забувати про високу купівельну спроможність населення європейської спільноти.
Однак є одне але. І воно, мабуть, найважливіше й обов’язкове до виконання в питаннях експорту. Майже всі країни вимагають сертифікацію за GlobalGAP (система належної сільськогосподарської практики), відповідно до якої контролюється якість вирощеної продукції, зокрема, технологія виробництва, ґрунт, умови охорони праці, тобто все, із чим пов’язане виробництво. У Росії, Казахстані, Білорусі, країнах Балтії та Польщі поки що такий сертифікат не обов’язковий. У решті країн Європи, Америці, Канаді без цього документа неможливо продати ані кілограма продукції. Відтак, процес сертифікації вітчизняних підприємств треба терміново розпочинати, якщо ми хочемо торгувати з Європою.
Крім обов’язкової сертифікації, є безліч ринкових нюансів, які потрібно знати виробникам тепличної продукції, якщо вони мають намір реалізовувати свою продукцію до ЄС. По-перше, часовий період присутності на ринку. Влітку та на початку осені, коли впливові гравці ринку, зокрема Марокко, Туреччина, Іспанія й Ізраїль, не виявляють активності, українська продукція може бути конкурентною. Щоправда, у цей час на ринку присутня Польща, яка останнім часом нарощує виробництво, але нам цілком під силу з нею конкурувати.
По-друге, вибір правильного продукту для продажу в конкретну країну. Наприклад, у Казахстан доцільно продавати перець, томат (екзотика), у Білорусь — перець, баклажани, томати (усі типи) й огірок, у Прибалтиці, Польщі та інших країнах ЄС потенційно мають попит перець, томати (екзотика) і баклажани. Іншими словами, для Європи слід вирощувати тільки ті продукти, до яких призвичаїлися тамтешні споживачі. Там, на відміну від Росії, куди поставляли переважно крупноплідній біф-томат, мають попит екзотичні види томатів, так звані спеціалітети, приміром черрі. І в цьому сегменті Україна цілком може конкурувати.
По-третє, принципово важливе значення має правильне позиціонування продукції. Пильну увагу слід приділяти оформленню бренду й упаковці.
Наостанку зауважимо, що нинішні кризові умови крім негативних наслідків можуть мати й позитивний вплив на тепличні господарства України. З одного боку, невизначеність з економічною та політичною ситуацією в країні утруднюють залучення інвестицій, потрібних для модернізації та розширення виробничих потужностей, а постійне дорожчання енергоресурсів й інших засобів виробництва знижує рентабельність підприємств. Проте, з другого боку, знецінення гривні робить імпортні продукти харчування неконкурентоспроможними, тим самими звільняючи частку внутрішнього ринку для вітчизняних виробників і роблячи їхню продукцію привабливішою на зовнішніх ринках. Також нинішня ситуація є стимулом для оптимізації виробничих витрат, упровадження енергоощадних технологій і використання альтернативних джерел енергії, що дозволяють знизити собівартість і підвищити конкурентоспроможність продукції. У тепличного бізнесу на сьогодні є тільки два шляхи: або зупинити виробництво, або щось робити…
Говорять експерти
Євгеній Чернишенко, президент асоціації «Теплиці України»
Незважаючи на велику частку імпортної продукції на ринку, українці надають перевагу вітчизняній продукції. Це дає шанс місцевим виробникам утримати свої позиції на ринку. Цього року не працюватиме велика частина тепличних комплексів у Донецькій і Луганській областях, що призведе до дефіциту свіжої овочевої продукції. Це дасть змогу українським виробникам, які вчасно застосували енергоефективні технології, отримати вигідну ціну.
Звичайно, українські виробники сподіваються на підтримку держави і в стабілізації ціни на газ, і в переведенні теплиць на альтернативні види опалення — біогаз, торф, вугілля, дрова, пелети. Колись запровадили програму, за якою передбачалося відшкодування 50% витрат на будівництво теплиць з енергоощадними технологіями, але вона жодного дня не працювала й не запрацює, зважаючи на ситуацію в країні.
Станіслав Овчарик, «Рійк Цваан Україна»
Постійне зростання собівартості виробництва тепличних овочів, обмеження експорту в Росію, висока конкуренція з боку виробників овочів у плівкових теплицях і відкритому ґрунті потребують дієвих і рішучих кроків від тепличних господарств. Маючи велику перевагу — можливість виробляти продукцію в зимовий період, теплиці мають шляхом упровадження енергоощадних технологій знизити витрати на енергоресурси. Потреби ринку та довіра споживача до української продукції надають можливості українським господарствам збільшити виробництво продукції преміум сегмента й рідкісних сортів для подальшого заміщення імпортних позицій. Пошук нових, відмінних від Росії, ринків збуту неможливий без виробництва сертифікованої продукції високої якості та широкого асортименту.
Вікторія Розова
журнал “Плантатор”, травень 2015 року
Усі авторські права на інформацію розміщену у журналі “Плантатор” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/journals належать виключно видавничому дому «АГП Медіа» та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому «АГП Медіа».
Плантатор
