Створення захисних зон з багаторічного травостою дозволить скоротити витрати на щорічний контроль бур’янів та сприятиме оздоровленню довкілля.
Щороку внаслідок шкодочинної дії бур’янів у господарствах України втрачаються мільйони тонн рослинної продукції. Особливу небезпеку для посівів становить карантинний бур’ян амброзія полинолиста. Цей вид в останні роки поширився практично на всій території України.
Розвиваючи потужну кореневу систему, маючи високу плодючість та пряме розгалужене стебло, амброзія з неймовірною швидкістю й агресивністю заселяє неорні угіддя та витісняє місцеві види рослин. Особливо активно бур’ян поширюється на неорних землях з порушеним природним рослинним покривом. Те саме можна сказати і про посіви просапних культур, де наявність 3—5 рослин амброзії на 1 кв. м знижує врожайність майже на 40%. Крім цього, амброзія викликає алергійні захворювання в людей.
Поширення амброзії
Враховуючи той факт, що в більшості областей України амброзія поки що відсутня на полях або лише починає своє вторгнення, варто застосувати екологічно чистий та економічно вигідний метод, що дозволить призупинити її поширення в агроекосистемах. Проведені нами дослідження дозволили встановити, що природна багаторічна трав’яниста рослинність (луки, степи, узлісся) стійка до вторгнення однорічних видів і не дозволяє поселитися амброзії полинолистій. Ці дані були використані для розробки екокаркасів для полів.
Нами було встановлено, що здебільшого заселення нових місць бур’ян починає вздовж доріг. Звідси він мігрує на закрайки полів, витісняючи місцеві види бур’янів і культурні рослини та загрожуючи подальшим вторгненням на поля. У результаті поле опиняється у своєрідній «рамці» з амброзії полинолистої та інших чужинних. Іноді засмічення починається лише у вигляді «бордюру» з одного боку поля, найчастіше — від магістральних шляхів. Причина проста: на узбіччях шляхів дуже часто знищена природна багаторічна трав’яниста рослинність, яка слугувала природним бар’єром, що не дозволяв би поселитися амброзії і звідти проникати на поля.
Як працює екокаркас
Екокаркас — це створення штучного трав’янистого покриву з багаторічних видів на закрайках полів та узбіччях прилеглих доріг. Він є частиною методу фітоценотичного контролю амброзії полинолистої. Зауважимо, що останній доречний на дуже засмічених полях. Його застосування дозволить замість «бордюру» чи «рамки» з амброзії створити надійний бар’єр для полів. Це екологічно обґрунтований та економічно вигідний прийом, який допоможе запобігти проникненню амброзії на поля і тим самим зекономити значні кошти. Фітоценотичний контроль дає змогу практично обмежити поширення амброзії полинолистої, пригнічуючи її за певних умов уже в перший рік вегетації. Він дешевий, оперативний, а тому дуже цінний в захисті полів від злісного карантинного бур’яну. Цей метод також сприяє оздоровленню навколишнього середовища (зокрема — зниження пилку амброзії в повітрі), а також дозволяє раціональніше використовувати природні ресурси. Крім того, на відновлених природних травостоях поселяються корисні види комах: дикі бджоли, джмелі, хижі комахи: оси, мухи-дзижчалки (сирфіди), богомоли, наїзники, сонечка, ктирі та інші, які знищують шкідників сільгоспкультур.
Для створення захисного екокаркасу навколо полів треба визначити ширину засміченого амброзією закрайку поля завчасно із запасом приблизно 1—2 м завширшки (залежно від щільності засмічення) і запланувати цю ділянку під захисну смугу з осені. Найчастіше достатня ширина дорівнює одному проходу сівалки (3,6 м). Способи обробітку ґрунту ті самі, що застосовуються на цьому полі. Головне — провести зяблеву оранку під захисну смугу, щоб перепріли грубі стебла амброзії. Навесні висівають злаково-бобову травосумішку, зважаючи на рекомендовані для зони травосумішки, під покрив ячменю. Останній важливий як затінююча культура, що пригнічуватиме амброзію полинолисту в перший же рік. Найефективніше таким чином стимулюється дружне проростання насіння амброзії. Пізніше проростки відмирають під затіненням злаково-бобової травосумішки, яка включає люцерну синьогібридну. Таким чиномґрунт на закрайках полів буде очищатися від насіння цього бур’яну. Більше того, засмічений амброзією закрайок поля, що ніяк не використовується, перетвориться на джерело придатного на корм сіна.
Отже, цей метод ґрунтується на властивостях багаторічних трав пригнічувати чисельність, ріст та розвиток рослинамброзії до невідчутних для виробництва меж. Згідно з нашими даними, найперспективнішими є сумішки багаторічних злакових трав з бобовими, які протягом 2—3 років, розростаючись, практично повністю пригнічують бур’ян. Причому вони є більш продуктивними і стійкими як до несприятливих умов, так і до вторгнення бур’янів, ніж чисті одновидові посіви. Травосумішки утворюють щільніший за горизонтальним і вертикальним профілями травостій, який, активно розростаючись, успішно витісняє бур’ян. Крім того, бобові — джерело азоту, потрібного для нормального розвитку інших рослин. Зрештою, і в кормовому відношенні вони є більш повноцінними, ніж чисті посіви злакових трав. У ці посіви підселяються багаторічні види природної флори, які є додатковою кормовою базою для корисних ентомофагів та комах-запилювачів.
Обробіток ґрунту
Створення екокаркасу починається з попереднього зяблевого або напівпарового обробітку ґрунту, щоб перепріли грубі стебла амброзії та для забезпечення рівномірнішого розсіву і вкорінення багаторічних трав. Глибина оранки на луках і рівнинних ділянках — 22—25 см (за глибоких гумусових горизонтів), а на пологих схилах, смугах відчуження доріг — 18—20 см (за неглибоких гумусових горизонтів). Перед посівом проводиться культивація з боронуванням і прикочуванням. На схилах, де гумусовий горизонт внаслідок змиву неглибокий, доцільно проводити лише фрезерування (фрезами ФАС-0,7, ФБН-1,5, ФБН-2,0, ФБК-2).
У заплавах, де часто поселяється амброзія, обробіток ґрунту можна проводити лише після спаду води, щоб уникнути його знесення. На схилах ґрунт потрібно обробляти впоперек схилу й безпосередньо перед сівбою. Останній проводиться рано навесні або восени. Після сухого літа й сухої осені посів краще перенести на весну, щоб забезпечити рослини достатньою кількістю вологи.
Сівба трав та налаштування сівалок
Висівання великонасінних багаторічних трав проводять на глибину 3—4 см (еспарцет, стоколос безостий, пирій безкореневищний), середньонасінних — на глибину 1—2 см (люцерна, житняк, костриця лучна), дрібнонасінних — на 0,5—1см (лисохвіст, тимофіївка, костриця червона або овеча). Тонконіг висівають без закладення насіння в ґрунт. Оскільки насіння трав різне за розміром, дрібне осідає на низ висівного ящика. Тому при сівбі звичайними зерновими сівалками насіння в ящику сівалки треба під час сівби постійно перемішувати. Для сівби травосумішок добре використовувати зернотукотрав’яну сівалку СЗТ-3,6А. Використовують зерно-трав’яні сівалки зі спеціальними ящиками для висівання трав — СЗТ-3,6; СЛТ-3,6. Цими сівалками можна сіяти розкидно-рядковим способом. При цьому велике і середнє насіння висівають через дискові сошники в рядки, а дрібне — через насіннєпроводи, вийняті із сошників, тобто в розкид у міжряддя. За такої сівби польова схожість підвищується на 20—25%, зростає врожайність трав. Інакше при розкидній сівбі значна кількість проростків великонасінних видів трав гине, а при рядковій, навпаки, — більше гине дрібнонасінних видів.
Велике насіння засипають у великий ящик сіялки, а дрібне — вмалий. Передні дискові сошники, через які висівають велике насіння, встановлюють на глибину 3—4 см (або іншу, залежно від ґрунту й виду насіння). З другого ряду сошників (кілеподібних, анкерних) виймають насіннєпроводи; вони вільно гойдаються при русі сівалки й викидають у міжряддя дрібне насіння. Якщо ж висівають суміш злакових трав з бобовими, то кожен вид слід вносити в окремий рядок шляхом встановлення в ящику сівалки поперечних перегородок. Розкидно-рядкова сівба забезпечує для кожного виду оптимальні умови та сприяє якнайшвидшому утворенню суцільного покриву, що має важливе значення в боротьбі з амброзією.
Існує можливість пригнічення амброзії полинолистої і в перший рік життя травосумішки. Для цього трави висівають під покрив ячменю або пшениці. Для кращого проростання насіння слід використовувати легку борону з котком. Такий спосіб сівби прийнятний на великих площах.
Сумішки трав для різних кліматичних зон
Оскільки амброзія більше поширена в південних областях країни, насамперед мова піде про види і сумішки для степової зони.
У степовій зоні норми висіву трав слід підвищити, враховуючи несприятливі умови. Для чистих посівів придатні: стоколос безостий (25 кг/га), житняк гребінчастий (28 кг/га), пирій безкореневищний (28 кг/га), лисохвіст здутий (20 кг/га). Травосумішки варто застосовувати такі:
1) житняк гребінчастий (22 кг/га) + люцерна синьогібридна (10 кг/га);
2) пирій безкореневищний або сизий (10 кг/га) + стоколос безостий або береговий (12 кг/га) + люцерна синьогібридна (10 кг/га) + еспарцет виколистий чи піщаний (30 кг/га);
3) стоколос безостий (12 кг/га) + житняк гребінчастий (10 кг/га) + люцерна синьогібридна (10 кг/га);
4) пирій безкореневищний (12кг/га) + стоколос безостий (10 кг/га) + костриця червона (6 кг/га) + люцерна синьогібридна (10 кг/га).
Для Криму годяться ці самі суміші, однак зі злаків бажанішими є: житняк гребінчастий, лисохвіст здутий, пирій сизий, стоколос береговий як більш посухо- й солестійкі види.
Дослідження показали також, що стоколос безостий в сумішці з еспарцетом взаємно пригнічуються, травостій зріджується й засмічується амброзією. Тому в таку травосумішку корисно включати третій, злаковий, компонент. Наведені травосумішки найуспішніше пригнічують амброзію в умовах Степу; проте можливі й інші комбінації: слід лише враховувати, що не можна комбінувати в одній травосумішці житняк і кострицю червону, оскільки ці види взаємно пригнічуються.
У Лісостеповій зоні клімат м’якший, тому можливості висіву різних травосумішок тут ширші: крім рекомендованих вище можна висівати й інші.
Для понижених ділянокрекомендуємо такі травосумішки:
1) костриця лучна (6—8 кг/га) + стоколос безостий (8—10 кг/га)+пасовищний райграс (6—8 кг/га) + конюшина біла (5-6 кг/га);
2) тонконіг лучний або болотний (4—5 кг/га) або грястиця збірна (8—10 кг/га) + пасовищний райграс (5—6 кг/га) + буркун білий (20—22 кг/га);
3) стоколос безостий (12 кг/га) + костриця червона (10—12 кг/га) + тонконіг лучний (5 кг/га) + люцерна синьогібридна або жовта (4—5 кг/га) + лядвенець рогатий (4—5 кг/га).
Для схилів асортимент травосумішок надзвичайно широкий. Це пов’язано з тим, що на схилах північної та південної експозиції мікроклімат значною мірою відрізняється. Це помітно навіть на фрагментах дикорослої рослинності: угруповання південних схилів більш посухостійкі, тому тут доцільніше сіяти види й травосумішки, що застосовуються в Степу. Тоді як північні схили краще зволожені, тут пізніше тане сніг, і на цих схилах краще застосовувати травосумішки з більш вологолюбних видів.
Рекомендовані травосумішки:
Схили північної експозиції.
1) стоколос безостий (10—12 кг/га) + костриця лучна (10—12 кг/га) + конюшина червона (5—6 кг/га) + люцерна синьогібридна (5—6 кг/га);
2) стоколос безостий (12 кг/га) + пасовищний райграс (8 кг/га) + райграс високий (12-14 кг/га) + конюшина червона (5 кг/га) + люцерна синьогібридна або жовта (10—12 кг/га).
Схили південної експозиції.
1) стоколос безостий (12 кг/га) + житняк гребінчастий (12—14 кг/га) + райграс високий (12—14 кг/га) + люцерна синьогібридна або жовта (10—12 кг/га);
2) стоколос безостий (12 кг/га) + житняк гребінчастий (12—14 кг/га) + еспарцет піщаний (30—40 кг/га).
Для створення екокаркасів у рівнинних умовах підходять всі травосумішки з урахуванням, звичайно, умов зволоження.
У зоні Полісся амброзія полинолиста поки що не дуже поширена, за винятком Закарпатської і Чернігівської областей, де виявлено певне зростання площ, але з метою профілактики поширення бур’яну на поля тут можна створювати екокаркаси навколо полів. Особливе значення мають землі, що прилягають до транспортних шляхів, річок, різних складів і баз. На таких ділянках трав’яний покрив часто буває порушений, і тут може швидко поширюватися амброзія. Орієнтовні норми висіву трав для екокаркасів зони полісся:
Для понижених місць
1) стоколос безостий або грястиця збірна (10—12 кг/га) + тимофіївка лучна (5 кг/га) + тонконіг лучний або костриця лучна (5 кг/га) + конюшина біла або рожева (6 кг/га);
2) костриця очеретоподібна (6 кг/га) + канаркова трава очеретоподібна або бекманія звичайна (5 кг/га) + стоколос безостий (10—12 кг/га) + лядвенець рогатий (4-5 кг/га) + конюшина червона або рожева (6 кг/га).
Для суходолу
1) костриця лучна (10—12 кг/га) + стоколос безостий (10 кг/га) + мітлиця (польовиця) гігантська (5—6 кг/га) + конюшина червона або рожева (5—6 кг/га);
2) стоколос безостий або грястиця збірна (10 кг/га) + тонконіг лучний (5 кг/га) + пасовищний райграс (8—10 кг/га) + люцерна синьогібридна (10 кг/га).
При безпокривному висіві на неорних угіддях у перший рік травостій ще слабо розвинений, і ділянка, як і раніше,залишається засміченою, але на другому році травостій змикається і амброзія починає випадати. Тому в рік сівби треба провести скошування амброзії, але не раніше ніж в фазу її бутонізації (з другої половини липня, коли з’являться чоловічі колосовидні суцвіття). До цього часу ґрунт трохи ущільниться. Більш раннє скошування може пошкодити молоді рослини багаторічних трав, які ще не зміцніли. Для гарантованого контролю амброзії в екокаркасах слід регулярно скошувати травостій: в перший рік не раніше ніж у фазу початку колосіння ячменю, в наступні — перед цвітінням трав;засіяні ділянки не потрібно розпушувати — дискувати або проводити культивацію, щоб не пошкодити травостій. Цей метод дозволить скоротити витрати на щорічний контроль амброзії, оскільки багаторічний травостій служить багато років.
Валентина Мар’юшкіна, доктор с.-г. наук, провідний науковий співробітник
Любов Ярошенко, науковий співробітник
Інститут захисту рослин НААН України
журнал “The Ukrainian Farmer”, січень 2011 року
The Ukrainian Farmer
