Агроном — це людина, яка може зробити власника господарства міліонером… або пустити його з торбою.
Ноу-тілл в українському степу — це не лише тема дисертації Максима Байдюка, а й справжнє його захоплення. Шлях до розуміння цієї технології проліг і через практичне її вивчення (кілька років Максим відпрацював керівником сільгосппідприємства на Харківщині), і через теоретичне — під час викладацької роботи. Нині Максим Байдюк — головний агроном ТОВ «Агрофьюл Україна» , в управлінні якого 50 тис. га ріллі. Поєднання науки та практики в одній агрономічній одиниці — так коротко можна охарактеризувати цього фахівця. Оскільки компанія, в якій працює Максим, може похвалитися значними здобутками в запровадженні енергоощадних технологій, я вирішила розпитати Максима про деякі премудрості цієї справи.
Запланувавши перехід на мінімальний (або й нульовий) обробіток, на які моменти насамперед має зважати агроном?
– Плануючи ту чи іншу систему обробітку ґрунту, агроном має керуватися деякими правилами.
Перше, з чого слід починати, — це з рівноважної щільності ґрунту: якщо його залишити в спокої, він осідає й приймає свою природну щільність (її можна виміряти). Далі дуже просто: якщо щільність підходить для культури, то нам не потрібно обробляти ґрунт! Якщо ж щільності ґрунту й культури не збігаються, то має проводитись необхідний обробіток.
Друге — волога. Її можна зберегти двома способами. Перший — обірвати під час боронування або культивації ґрунтовий капіляр. Тоді ми не втрачатимемо вологу, оскільки вода, що є у ґрунті, не зможе підніматися вгору й випаруватися. Капіляри можна обірвати будь-яким механічним обробітком, головне, щоб на глибині висівання насіння потрапляло у вологий ґрунт. Другий метод — накрити ґрунт мульчею. Для цього необхідно мати пожнивні рештки.
Третє. Поживні речовини слід внести в ґрунт на певну глибину. Щодо глибини внесення існують різні думки. Одні фахівці наполягають, що вистачить і 10 см, інші — що потрібно не менше ніж 20 см. Але це — тонкощі. Єдине, що є обов’язковим, — заорювання органічних добрив (якщо це гній). Те саме можна сказати й про солому — її краще загортати якнайглибше. Ідеальне знаряддя для цього — плуг, але можна застосувати й дискування. Якщо ж застосовується правдива нульова технологія, то на поверхні ґрунту є багато мульчі, і для її розкладання потрібно внести додатковий азот.
Також не слід забувати й про температурний режим ґрунту, зміни видового складу бур’янів, збільшення шкідників (зокрема й гризунів) тощо.
Які типові помилки під час запровадження мінімалістських видів обробітку ґрунту?
– Нульова технологія (ноу-тілл) — це вищий пілотаж роботи з ґрунту. Це чудова технологія, але вона є складною. І помилок у ній припускають чимало. На наших теренах застосування нульового та мінімального обробітків має одну велику проблему, а саме: агрономи протиставляють нульовий обробіток традиційному. Коли я свого часу спілкувався з аргентинським гуру ноу-тіллу Нестором Дарвічем, він зауважив: «У нас немає табу. Якщо ми бачимо, що нам вигідно зробити 5-сантиметрове дискування, ми його робимо, хоч який би там нульовий обробіток декларували та застосовували! Якщо восени нам потрібно внести органіку, ми її вносимо оранкою на глибину 30 см. Якщо мені вигідно щось зробити, я це роблю!». В Аргентині немає розділення на мінімальний та традиційний обробіток, немає нашого догматизму: мовляв, традиційник не має права замість оранки дискувати ґрунт, а мінімальник замість розкидання гною по поверхні загортати його в ґрунт. Це щось схоже на жанри в музиці, коли між ними немає чіткої межі — один жанр перетікає в інший. Полярності в способах обробітку ґрунту не повинно бути!
Запровадити в господарстві справжній ноу-тілл чи придбати розрекламовану сівалку — не одне й те саме. Придбавати потрібно технологію в комплексі: сівалку, знаряддя, що підготують ґрунт до переходу на нульовий обробіток, консультації, які триватимуть аж доки господарство не вийде на необхідний рівень системи обробітку. Надміру прислуховуватись до маркетологів, які обіцяють, що, придбавши сівалку, ви тим самим запровадите нульовий обробіток, — помилка. Це те саме, що починати будівництво з даху. За порадами, консультаціями треба йти до вчених, а не до продавців сівалок.
Проблемою є й те, що агроном не завжди може сформувати процес обробітку ґрунту відповідно до своїх переконань. Якщо ґрунтообробну техніку, надто дорогу та сучасну, придбано до його приходу в господарство, то він мусить працювати з тим, що є.
Окрім стратегічних помилок запровадження в нас мінімального обробітку має й технологічні складнощі. От приклад із мульчею — без неї нульова технологія неможлива. Але коли мульча є, особливо після кукурудзи, то виникає проблема з температурним режимом — ґрунт прогрівається пізніше, а отже, ми не можемо посіяти ранні ярі культури. Тобто посіємо, ґрунт не прогріється й насіння згниє. А якщо посіємо, коли ґрунт прогріється, то оптимальний строк сівби буде проґавлено, і запланованого врожаю не отримаємо.
Яким є портрет сучасного українського агронома?
– За кордоном основною рушійною силою агрономічної практики є консалтинг. Агрономів у нашому розумінні там немає — там є агрономічні працівники, виконавці інструкцій. У Європі — ще півбіди, й агрономічні працівники більш-менш кваліфіковані. А от у Південній Америці — гірше. Якби я був аргентинським фермером і наставав би час сівби, то мені зателефонували б з агрономічної служби і сказали: «Вам час сіяти». На що я відповів би: «Гроші за посівну перерахував!». Після того в господарство приїхали б фахівці із заправленими насінням сівалками й провели посів. Через деякий час мені знову зателефонували б і сказали: «Містер Байдюк, вам треба провести обприскування», і я знову перерахував би гроші, і т.д., крок за кроком.
Ми ж маємо дещо інше. У нас не було консалтингової служби в принципі — у нас були наукові інститути. З одного боку ці наукові установи були далекі від агрономів, а з другого — агрономи, які хотіли розвиватися, читали велику кількість фахової літератури та, раз по раз, із власної ініціативи зверталися до науковців. У нас після отримання диплому агрономи продовжували вчитися, але вже самостійно, і такий підхід до навчання та формування цих фахівців залишився й нині.
Однак не всі перешкоди агрономові корисні. Ситуація сьогодні така, що гарно навчений агроном на 80% втрачає свої навички — він перетворюється з агронома на організатора. Замість того, щоб виїхати в поле та поспостерігати, чи не починається розвиток якоїсь із хвороб, він мусить працювати логістом, постачальником, а також адміністратором. Агроном не повинен бути обмеженим у засобах захисту рослин, добривах, техніці. Технічні засоби мають відповідати термінам виконання робіт. Якщо потрібно відсіятися за 10 днів — агроном повинен мати достатньо техніки, щоб це виконати.
Агрономія, на жаль (а може — на щастя), — на 70% організація і лише на 30% — спеціальні знання. Можна не мати знань, а тільки старанно занотувати інструкцію «сію кукурудзу з 20 квітня по 1 травня, вношу 300 кг селітри та по 50 кг фосфору й калію, у фазі трьох листків і фазі семи листків застосовую гербіцид». От я вам це сказав, і ви можете брати землю й вирощувати кукурудзу. Проте не все так просто. Оті 30% спеціальних знань і дозволяють не втратити, зберегти врожай в екстремальних умовах. Тобто спеціальні знання — це те, що зменшує ризики агровиробництва й наближує його до виробництва промислового, сталого та малозалежного від погодних умов.
Агроном — це людина, яка може зробити власника господарства міліонером… або пустити його з торбою.
Багато аграрних компаній закладають власні дослідні ділянки. Наскільки інформація, отримана внаслідок дослідів, є цінною?
– Інформація, отримана господарствами, — цікава. Вони хочуть перевірити врожайність: добрий урожай — залишили сорт, поганий — вивели сорт чи гібрид із ужитку. Це не ті фундаментальні досліди, що їх виконують науковці. Ще одна проблема: не маючи наукової освіти, люди не можуть правильно поставити досліди, а також працюють на цих ділянках за залишковим принципом. Наприклад: господарство має ідеально закладені досліди з перевірки врожайності різних сортів сої. Настає час збирати врожай. Щоб зібрати його з дослідних ділянок, треба зняти комбайни з товарних посівів. Або за три дні комбайн обмолочує 100 га товарних посівів, або три комбайни три дні збирають урожай на 10 га, розбитих на вузесенькі дослідні ділянки. Зрозуміло, що дослідними посівами пожертвують.
Наша наука не має коштів. Такі науковці, як Мєдвєдєв та Малієнко все життя серйозно працювали й нагромадили величезний матеріал. Сьогодні вони вже на пенсії й пишуть свої найкращі роботи — вони володіють потрібною інформацією і мають час для її аналізу, з того й виходять дуже цікаві напрацювання. Але таких прикладів мало. Наші науковці часто відірвані від практики. Але якщо їм поставити конкретне завдання, вони його виконають. Наука, зокрема й наша, — це потужний інструмент, яким потрібно користуватися.
Багато нового в нашу агрономію приходить із-за кордону — там держави виділяють кошти на наукові дослідження. Наші агрономи, хто розумніший, їдуть за кордон і дивляться, навчаються, переймають досвід. Хто дурніший — слухають маркетологів та копіюють те, що ті кажуть.
Леся Каделя
журнал “The Ukrainian Farmer” червень, 2013 року
Усі авторські права на інформацію розміщену в журналі “The Ukrainian Farmer” та інтернет сторінці журналу за адресою https://agrotimes.ua/magazines належать виключно видавничому дому АГП Медіа та авторам публікацій, згідно Закону України “Про авторське право та суміжні права”.
При використання інформації з подальшим будь-яким відтворенням, републікацією, поширенням, переробкою, перекладом, включенням її частин до інших творів обов’язкове посилання на журнал “The Ukrainian Farmer” з гіперлінком https://agrotimes.ua/magazines . Використання інформації дозволяється тільки після отримання письмової згоди від видавничого дому “АГП Медіа” .
The Ukrainian Farmer
