Технологію слід підлаштовувати під конкретне поле і конкретний час, а не навпаки

Перехід від енергонасиченої технології глибокого обробітку ґрунту до мінімального та ресурсозберігаючого не був для нас одномоментним рішенням. До цього підштовхнули насамперед зміни клімату, які проявляються частими і затяжними посухами та спекою, особливо в період сівби озимого ріпаку.

Раніше ми працювали за класичною схемою: під ріпак проводили здебільшого оранку, потім використовували шлейфові борони, котки, аби розбити груду й отримати якісно підготовлений ґрунт, за необхідністю проводили культивацію і з цими операціями втрачали багато вологи. Бували роки, коли замість оранки ми застосовували дискування, чим зменшували кількість операцій щодо коткування та боронування, іноді мали змогу сіяти відразу після дисків. Але поступово стало зрозуміло, що за нестабільної погоди така технологія не завжди ефективна, адже на сьогодні головне – не просто якісно обробити ґрунт, а й зберегти вологу, яка дедалі частіше в дефіциті.

Однією з ключових умов переходу на нову технологію стала якість розподілення пожнивних решток по полю, адже за посушливих умов вони стають важливим інструментом збереження вологи. Рівномірний розподіл пожнивних решток по поверхні поля забезпечує штригельна борона. Іноді за потреби ми їх додатково подрібнюємо. Це дає змогу максимально використати зимові запаси вологи й захистити ґрунт від надмірного випаровування та нагрівання.

При цьому ми не відмовилися від оранки та глибокого розпушування категорично. Застосовуємо їх за ситуацією. Якщо є волога і велика маса пожнивних решток, намагаємося їх заорати або розпушити поле, де є шкідливе глибоке ущільнення. Якщо ж посуха і кількість решток дозволяє обійтися поверхневим обробітком або взагалі залишити їх на поверхні, рівномірно розподіливши по полю, робимо так – все по ситуації на полі.

Тобто шаблонного підходу сьогодні вже немає. Кожен рік індивідуальний, і навіть кожен тиждень весни може кардинально скоригувати технологію та спосіб обробітку і систему захисту. Більше того, протягом одного тижня різкі зміни погоди, перепади температури та нестабільність опадів можуть дуже серйозно вплинути на рішення агронома. Тому, на мою думку, господарство повинно мати широкий набір техніки й технологічних можливостей, щоб реагувати на різні сценарії.

Минулий сезон дуже добре це продемонстрував, адже погодні умови були особливо складними. Ми мали дуже велику посуху, затяжну і ранню спеку, різкі весняні перепади температур – від холоду до спеки, потім знову до холоду і знову до спеки. Після цього спека вже трималася тривалий час, а опадів практично не було. Якщо враховувати період із травня до жовтня, то навіть близько 120 мм продуктивних опадів для нас були б дуже хорошим показником. Але таких опадів на своїх полях ми не отримали.

Тому довелося коригувати технологію: максимально мінімізувати обробіток, залишати пожнивні рештки, працювати на збереження зимових запасів вологи. Цього року, наприклад, соняшник сіяли переважно після проходу штригельної борони, яка до того ж і провокує ранні сходи бур’янів та падалиці. Після їх появи працюємо гербіцидами суцільної дії. За нашими спостереженнями, цього року такий підхід дав набагато кращий результат, ніж той, який ми отримували за глибокого обробітку.

Важливо й те, що мінімізація технології дає змогу скорочувати кількість проходів техніки. Особливо це відчутно під час підготовки до сівби озимого ріпаку після зернових, коли на полі залишається велика кількість пожнивних решток. Якщо їх якісно розподілити, можна заощадити один-два проходи дисковими знаряддями та відмовитися від оранки з подальшою культивацією. Для сівби використовуємо посівний комплекс John Deere, маємо сівалку бунтерного типу з котушковим посівним апаратом міжряддям 19 та 38 см.

Ми не ставимо перед собою завдання будь-якою ціною відмовитися від глибокого обробітку. Наше завдання – використовувати його лише тоді, коли він справді потрібен. Те саме стосується й мінімального обробітку. Якщо умови дозволяють, не потрібно робити зайву операцію лише тому, що вона передбачена технологічною картою. У цьому й полягає головна зміна нашого підходу: технологія має підлаштовуватися під поле та погодні умови, а не поле – під технологію.

Цього року такий наш підхід дав дуже добрі результати. Ми посіяли всі культури у вологий ґрунт і зробили це вчасно. Там, де було дискування, могли раніше заїжджати із сівбою. Там, де залишалася більша кількість пожнивних решток, сіяли трохи пізніше. Тобто знову ж таки – не намагалися однаково працювати на всіх полях, а підлаштовувалися під конкретні умови.

І сьогодні маємо досить непоганий стан рослин. Це видно і за тургором, і за листковим апаратом, і за регенеративними органами – за кошиками соняшнику та початками кукурудзи. Поки що спостерігаємо дуже хороші результати й загалом маємо хорошу картину по посівах.