Перебудова садівництва

 Голова вінницької асоціації садівників Сергій Бойчук — про сезонні втрати, зроблені висновки й оптимістичні перспективи головного яблуневого регіону країни.  

Ринкові експерти «Садівництва по-українськи» дають середні втрати врожаю по головному яблуневому регіону країни — Вінницькому — до 30%. Сергій Бойчук, голова асоціації «Вінницясадвинпром», уточнює з урахуванням уже зібраного врожаю яблук: загальна цифра навіть більша за 50%. 

Наприклад, суттєво постраждало через весняні приморозки фермерське господарство «Перлина Поділля» в селі Попівці Барського району, де температура знижувалася до –7 °C, що спричинило недобір урожаю понад 60%. В інших районах Вінниччини приморозки були меншими та й застосування захисних заходів дало непоганий результат. Так, у господарстві «Фрут Сад» втрати становили до 20%. 

«Цифри недобору коливаються: західніше і південніше врожай слабший, а ближче до півночі — кращий, там були менші приморозки, — каже Бойчук. — Так, ми цей рік не добрали врожай, але трохи більша ціна. Я думаю, вона частково компенсує людям втрати». 

Голова асоціації «Вінницясадвинпром» розповів «Садівництву по-українськи», яких висновків господарства регіону дійшли з найважчого за останні роки сезону, які напрями садівництва розвиває область і на які проблеми наражаються фермери, крім кліматичних. 

— Пане Сергію, як пройшло збирання ранніх сортів яблук і як перебігає збиральна компанія сьогодні? 

— Перш ніж почнемо діалог, дозвольте передати безмежну вдячність Збройним силам України від садівників Вінниччини за можливість працювати на українській землі та запевнити, що зробимо все від нас залежне для Перемоги над ворогом. 

Сьогодні основна проблема — брак трудових ресурсів, адже багато людей виїхало, багато — на війні, особливо механізаторів. Поготів господарства ресурси находять, та й зменшення врожаю теж покращило цю ситуацію. Оптимально вони вписуються в терміни збирання. Погодні умови також сприяють процесу — осінь тепла. 

— Що можна сказати за результатами сезону кісточкових культур у Вінницькій області? 

— Вони також трохи постраждали весною, але не такою мірою, як яблука, адже на їхнє цвітіння припали не такі сильні приморозки. Загалом кісточкове садівництво останні роки у Вінницькій області серйозно розвивається. Площі садів щорічно збільшуються, в основному черешнею та вишнею. І ми бачимо за цими культурами велику перспективу. Наприклад, у господарствах ПСП «Промінь» (с. Трибусівка Тульчинського району), ФГ «РІА» з того самого району (с. Рахни Лісові) та ТОВ «Федорівське» (с. Федорівка Жмеринського району). Останні завозили польський посадковий матеріал. 

Хоча в основному до нас ідуть італійські саджанці. До речі, основний стримувальний чинник для розвитку кісточкових — відсутність вітчизняного якісного посадкового матеріалу через бюрократичні перепони: складність атестації та сертифікації. Коли попит на кісточкові знижувався, розсадники припинили виробляти саджанці. Тому нині переважно матеріал завозять з-за кордону. По-друге, наші плодорозсадники сьогодні відстають  в новаторському сенсі від розсадництва у європейських країнах, що стосується і сортового складу, і якості посадкового матеріалу тощо. 

Є розвиток й інших кісточкових культур, зокрема сливи. Її цього року садили вже згадані ТОВ «Федорівське» й ФГ «РІА» та ПП «Водолій». Наші господарства сьогодні орієнтуються в основному на сорти пізнього терміну дозрівання — Анджеліна, Топенд Плюс, уже традиційний для нас Стенлей. 

— Сьогодні також підвищується інтерес до груші. Чи цікавляться нею на Вінниччині? 

— Так, груші у нас садять багато, зокрема цю культуру багато вирощує ФОП Василя Кобзаря та СФГ Пастуха. Разом із цим, на жаль, розвитку цього напряму заважає, знову ж таки, дефіцит якісного садивного матеріалу. Плюс немає хороших зимових сортів, пристосованих до нашої кліматичної зони, зокрема, посушливого повітря. Основний сорт груші, який у нас майже скрізь вирощують, — Ноябрьська, як у Європі — Конференція. Закладення нових насаджень груші стримує той факт, що у нас її дуже сильно уражає медяниця та деякі хвороби. 

— До речі, які шкідники та хвороби найбільше дошкуляли садам Вінниччини цього сезону? 

— Це кров’яна попелиця, східна плодожерка — це відносно нові для нашого регіону шкідники, з якими поки що не відпрацьовано ефективну боротьбу. Раніше це була проблема тільки Півдня України — нині з потеплінням клімату вона гуляє і тут, на Вінниччині. До того ж через спеку багато яблук постраждало від сонячних опіків. Ми розуміємо, що клімат буде мінятись і надалі, тому треба переходити на нові методи захисту, підбирати стійкі сорти, змінювати технології догляду за садами, посилювати системи поливу, без якого взагалі сьогодні неможливо розвивати садівництво. 

— Чому водопостачання сьогодні стає такою серйозною проблемою та як її розв’язати? 

— Питання забезпечення галузі водою ми нині ініціюємо на державному рівні. Насамперед потрібні зміни в законодавстві щодо використання водних об’єктів — сьогодні воно дуже складне і зарегульоване. Нині, щоб зробити штучну водойму, треба пройти дуже багато бюрократичних процедур й установ, крім того — вкласти великі кошти в екологічну та земельну експертизи, пройти слухання в ОТГ. Маленькому фермерові це практично не до снаги. Всі ці процеси мають бути спрощені. Крім того, державі треба вкладати кошти в необхідні заходи — чистити й поглиблювати русла річок і ставків. Без цього не буде прогресу в аграрній галузі. Ви ж бачите, що через зміни клімату в нас зменшується виробництво і зернових, й інших культур, відповідно, знижується виробництво харчових продуктів. Тобто це має бути національна програма, розрахована на 10 років із залученням учених та екологів. Розораність прибережних смуг — ще одна проблема. Законодавство це має регулювати, але ж біля річок та озер скрізь усе забудовано, розоране… А землі треба не розорювати, а заліснювати, щоб зберегти ту воду, яка ще є в нас. 

З басейнів рік забирати воду — також дуже складна й затратна процедура для підприємств, наприклад, протягнути магістраль 3–5 км. Садівництво сьогодні топчеться на місці через те, що багато підприємців не мають доступу до джерел води. 

Навіть зробити свердловину сьогодні — дуже дороге задоволення. Потрібно взяти дозволи, оформити проєктно-кошторисну документацію, зробити експертизу. Та й свердловина сьогодні може стати тільки тимчасовим рішенням — з кожним роком рівень ґрунтових вод падає. Тобто свердловина може попрацювати рік-два і вичерпати свої можливості. Тут також треба залучати науковців. До речі, Німеччина має дуже позитивний досвід у розв’язанні цієї проблеми, напрацьований за 20 років, там дуже серйозний екологічний підхід до збереження водних і земельних ресурсів — вони й русла річок чистять, і береги укріплюють, засаджують землі. Треба взяти це за приклад, адже у нас все навпаки роблять. 

— Це саме стосується й стану ґрунтів? 

— Так, адже тваринництва у нас практично немає, ми не вносимо перегній, і рівень гумусу падає, зокрема у садівництві, ґрунти дуже закислені. Колись працювала державна програма з підвищення родючості землі, її розкислювали. Тепер вона не працює. Такими темпами ми дуже швидко перетворимось з експортерів на імпортерів харчових продуктів. 

— Як багато у Вінницькій області прикладів, коли поля з-під зернових переводили під сади? 

— Навпаки, у нас більше сади викорчовують і переводять на зернові, особливо під олійні культури — соняшник і ріпак. Це відбувається масово, і ніхто ніяких сівозмін не дотримується. Люди прагнуть усе вижати з площ швидко й по максимуму, а в сад треба вкладатись і довго чекати віддачі. На соняшник ціна підвищується щодня, а затрат на нього мінімум, зокрема трудових ресурсів. 

— Сьогодні є велика зацікавленість у фермерів вирощувати ягідні культури — малину, суниці, лохину, смородину. Як Ви оцінюєте цей тренд для Вінницької області? 

— Дуже активно насаджують малину, останні рік-два є зацікавленість у суницях — тобто є більш-менш рентабельна ціна на цю продукцію. Відроджують виробництво смородини. Стримувальні чинники тут все ті самі — вода та робочі руки. Посадковий матеріал використовують переважно імпортний, хоча в Україні вже працюють підприємства доволі високого рівня з виробництва розсади ягідних, зокрема у Вінницькій області компанія «ФруТек». Вони — лідери, передовики у цьому сенсі, мають дуже якісний ліцензований сертифікований садивний матеріал ягідних культур. 

— Як цього року розвивалися державні грантові програми у Вінницькій області? 

— Нині діє грантова програма для переробної галузі (постанова Кабінету Міністрів України від 24.06.2022 №739), але в ній технічно не можуть взяти участь садівничі підприємства. По суті вона мала б доповнювати 738-му постанову, що стосується грантів на нові сади. Випадає з цієї програми саме доробка садівничої продукції, а саме — сортування, калібрування, охолодження (наприклад, гідрокулери для черешні, ягід), пакування — всі ці операції потрібні сьогодні, щоб належно підготувати продукцію до продажу, довести до внутрішнього споживача й особливо на експорт. Обладнання для цього садівники не можуть встановити на грантові кошти. А я вважаю, що саме від цієї програми, якби в неї додали садівників, був би набагато більший ефект, ніж від дрібних крупорушок, на яких солідної переробки не зробиш. Доробка садівничої продукції матиме й вищу окупність коштів, і це якісна продукція для населення, й успішний експорт, і, як результат — збільшення додаткової вартості та податків до бюджету. Ми із цим зверталися і до Міністерства економіки, і до аграрного комітету Верховної Ради. Депутати нас зрозуміли, ми спільно написали багато листів, але змін поки що немає. 

— А як просувається основна грантова програма на закладання садів? 

— Нам спільно з Міністерством аграрної політики влітку вдалося внести зміни до програми щодо обов’язкової кількості найманого персоналу. На сьогодні вона становить для садів від 5 до 10 постійних і 125–425 сезонних працівників. Попередні обмеження в програмі стримували розвиток нових насаджень, сьогодні їх зняли. Сподіваюся, що тепер навесні люди будуть садити більше садів за кошти гранту. 

— З якими ще проблемами звертались до Асоціації фермери та як їх розв’язують? 

— Деякий час садівничі господарства нашого регіону купували або брали в оренду гідроспоруди й власними силами відновлювали занедбані ставки в різних населених пунктах, використовуючи їх для поливу садів. А сьогодні раптом «з’являються» господарі цих гідроспоруд в особі ОТГ, які через суди повертають ці об’єкти нібито громадам. Це, так би мовити, благородна мета — наповнити бюджети ОТГ, а насправді вони просто знову передають той ставок у користування фермеру, тільки вже за гроші. Така трохи рейдерська ситуація. Не бачу в цьому користі ні для держави, ні для підприємств, які вклали великі кошти у відновлення цих гідроспоруд. Адже полив сьогодні встає під загрозу. Вважаю, що держава сьогодні має актуальніші справи, ніж відбирати у фермерів водні об’єкти. 

— Чи вирішено питання енергозабезпечення сховищ на зиму в господарствах? 

— Поки що нам ніхто не може гарантувати безперебійне живлення сховищ — тут уже кожний власник розв’язує цю проблему, хто як може. Років два тому нам держава обіцяла потужні дизель-генератори для підтримання життєдіяльності об’єктів, але далі справа не пішла. Сьогодні ФАО щось обіцяє — але ми не знаємо, кому достануться ці генератори. Якщо зернові сховища взимку можуть обійтись без генераторів, то садівнича продукція буде знищена. Ті підприємства, що сильніші, укладуть договори на постачання імпортної електроенергії — це, звісно, дорожче, але обіцяють, що не буде перебоїв її постачання. Щодо сонячних панелей, то вони теж можуть стати хорошою альтернативою централізованому енергопостачанню, проте влітку — для живлення насосів систем зрошення. Утім, це дуже дороге задоволення сьогодні, якщо держава не зменшить мито та ПДВ на них. 

— Які сьогодні складаються відпускні ціни в регіоні та від чого залежатиме їх подальша динаміка? 

— Ринок, звісно, всі процеси регулює. Нині відчувається дефіцит плодів, відповідно, ціни підвищились, особливо на продукцію для наших переробних підприємств. Я вважаю, що ціна сьогодні більш-менш об’єктивна. Цьому сприяє і підвищення світової ціни на яблучний концентрат. А ми свого часу викорчували багато промислових садів, які б сьогодні могли постачати сировину на заводи, через те, що тоді не було ціни на таку продукцію. До того ж це були продуктивні сади, які могли б працювати ще десятки років. 

— Яку стратегію обирають господарства щодо реалізації яблук? 

— Збувають у незначних обсягах, адже попиту великого ще немає на яблука, а в основному закладають на зберігання, та й у багатьох просто немає часу займатися продажами через збиральну компанію. Щодо експорту є зацікавленість із боку виробників, але, на жаль, через погодні умови яблук експортної якості цього сезону буде десь на третину менше. До того ж сьогодні непоганий попит на яблука і на внутрішньому ринку, а логістика за кордон ускладнюється й дорожчає, особливо на Близький Схід та в Азію. Все це впливає на експорт. Хоча тією чи іншою мірою певні обсяги наші підприємства постачають, зокрема, господарства «Перлина Поділля», «Федорівське», «Фрут Сад», «Аграна Фрут Лука» й інші. 

Окрема проблема — перетин митних переходів. Наприклад, нашим виробникам було б дуже вигідно везти продукцію, й не тільки яблука, через пункт пропуску Могилів-Подільський, але Молдова досі не може встановити там карантинну службу. Тому нам доводиться везти довгими шляхами — через Чернівецьку область. Хоча шлях через Могилів-Подільський і коротший, і безпечніший. 

— Які Ваші прогнози щодо цін на яблука до кінця року і далі? 

— Знижуватись вони не будуть, адже і нині закупівельні ціни супермаркетів — 18–20 грн/кг — я вважаю не дуже високими, хоча в самому магазині вони високі, і нас це не дуже влаштовує. Якщо врахувати витрати на сортування, пакування, доставку, то ця відпускна ціна пропорційно виходить навіть нижче до тієї, за яку заводи беруть яблука безпосередньо з господарства — 12–13 грн/кг без ПДВ. Тут логіки немає — ціна на супермаркети має бути вищою. 

— Чи плануються нові цікаві проєкти в садівництві на кінець цього року та на 2025 рік? 

— Ми хочемо на базі наших підприємств провести досліди, щоб напрацювати певну нову концепцію перебудови нашого садівництва, про що я вже казав вище, щоб ефективно вести бізнес в умовах змін клімату (весняні приморозки, спека). У цьому ми співпрацюємо з консалтинговими компаніями. Крім того, сподіваємось у новому сезоні до області зайде великий ягідний проєкт із голландськими інвестиціями. Вони будуть постачати посадковий матеріал, супроводжувати консалтингом підприємства, надавати послуги з доробки продукції (заморожування) та закупляти готову продукцію. Зробити ланцюжок — від закладання до споживача. 

— На Вашу думку, які питання цікаві садівникам доцільно порушити й розкрити на форумі з інтенсивного садівництва? 

— На мій погляд, тема номер один для нашого регіону — це водозабезпечення. Також важливе питання — забезпечення якісними засобами захисту рослин і гармонізація цього процесу з нормами Євросоюзу, особливо щодо заборонених там ЗЗР, які застосовують у нас. Нас дуже цікавлять елементи органічного садівництва — ми хочемо розвивати його в себе, адже у Європі воно дуже популярне. На жаль, у нас ще мало серйозних технологій. Плюс нас дуже цікавить переробка плодово-ягідної продукції й доведення її до кінцевого споживача. Хочеться, щоб у нас працювало якомога більше логістичних центрів, кластерів, кооперативів. На жаль, поки що цей процес гальмується через брак необхідних інвестицій в області.