Командна робота

 Успішна голштинізація та планомірна селекційна робота дали змогу ТОВ «Понори» отримати статус племрепродуктора. 

Попри війну та спричинені нею проблеми в економічному секторі, зокрема енергетичному, молочне скотарство, швидко зреагувавши на виклики зернового експорту, набирає обертів. Разом із виробництвом товарного молока свій шанс на розвиток отримала й вітчизняна племінна справа. Успіхи ТОВ «Понори», що на Чернігівщині, тому підтвердження. Як вдалося досягнути бажаного результату й долати сучасні виклики в роботі, розповів директор господарства Володимир Сиса. 

— Пане Володимире, яким був шлях вашого господарства до отримання статусу племрепродуктора? 

— Підприємство йшло до цього 12 років. На той час основною породою корів була симентальська. Коли змінився власник господарства, ухвалили рішення не завозити з-за кордону дорогу худобу для оновлення стада, яка до того ж була не адаптована до наших умов, а йти шляхом голштинізації. Як відомо, чимало господарств завозять нетелей з Європи, Америки, але більшість отримує зворотний ефект саме з цієї причини. Як наслідок — кількість вибракуваних імпортованих нетелей сягала навіть до 50% ще до початку доїння. 

Основні причини пов’язані з транспортуванням і соціальною адаптацією тварин. У корів є своя ієрархія, тож представники різних груп можуть її встановлювати, опинившись на новому місці. Тривала дорога — це стрес, наслідки якого проявляються на тваринах, що прибули в нове господарство. Я за фахом лікар ветеринарної медицини й переконаний: щоб корова добре доїлася, вона повинна якнайменше стресувати. І саме у цьому контексті вибір української нетелі — найоптимальніший варіант, адже під час транспортування, — а це порівняно короткі дистанції, — вона не встигає відчути значного дискомфорту. Ще й тому, що зазвичай транспортується група тварин з одного підприємства, у яких соціальна ієрархія вже вибудувана. Відтак вибракування вітчизняних нетелей незначне. 

Повертаючись до вашого питання, зазначу, що голштинізація стада — робота багатьох спеціалістів: зоотехніків, техніків, ветлікарів господарства, які системно працювали над відбором найкращих тварин. Спершу корівсименталів із добрими виробничими показниками, яких осіменяли голштином, а потім — народжених теличок, яких відбирали для поновлення стада. 

Це також співпраця з компанією — постачальницею сім’япродукції, спе ціалісти якої підбирають для нашої селекційної роботи найкращих биків за класифікацією Interbull. І не тільки за продуктивністю, адже голштин — найпродуктивніша порода у світі. Оскільки ще маємо в стаді рештки симентала, підбираємо биків, за допомогою яких можна викорінити цей генотип. Наприклад, це стосується конституції — розміри корови, вага, форма вимені, яка має підходити для машинного доїння, стійкість до хвороб. Щороку спеціалісти оцінюють стадо за певними параметрами, а ми ставимо перед ними завдання, що ми хочемо отримати. Наприклад, кілька років тому взяли курс на зменшення ваги корів, бо досі мали великих корів вагою 700–800 кг, що є значним навантаженням на ноги, особливо за прив’язного утримання, в результаті чого виникають проблеми із суглобами, копитами. Нині формуємо стадо з корів вагою 600–700 кг зі збереженням продуктивності та стійкістю до хвороб. 

Слід зауважити, що генетика — така наука, яка дає змогу побачити результат у довгостроковій перспективі. Тому часто міняти селекційні компанії не можна, вони повинні бути перевірені, мати системний підхід, адже результат їхньої роботи видно на поколіннях тварин, яке народжується. 

Нині маємо на 98% голштинізоване стадо і вже перших нетелей, адаптованих до умов різних регіонів України, яких можна оглянути й оцінити в нашому господарстві. Для нас важливо, щоб розвивалася вітчизняна племінна справа. Нашою роботою ми намагаємося розвіяти міф, що імпортні нетелі кращі. 

Окрім того, з кожним роком ми не лише поліпшували генетику, а й умови утримання корів, корми, менеджмент. Без цього якісних тварин не отримати. 

— За вашими спостереженнями, наскільки гострою за теперішніх умов є потреба ринку в нових племрепродукторах? 

— Останнім часом я бачу, що на Чернігівщині, та й в інших областях, — а я багато їжджу, — молочні підприємства розвиваються. Після повномасштабного вторгнення росії, особливо на Чернігівщині, іншого шляху вони не бачать, окрім розвивати молочне скотарство, бо реалізувати продукцію рослинництва важко і нерідко невигідно, зважаючи на дорогу логістику та енергоносії. Краще зерно пропустити через корову й отримати молоко — продукт із доданою вартістю. Господарства будують потужні комплекси із сучасними доїльними залами й наповнюють їх поголів’ям. Тож потреба у якісному племінному молодняку велика. 

— На сайті вашого підприємства наведено статистику, згідно з якою протягом п’яти років валовий надій молока зріс із 6,5 до 17 т на добу. Це результат голштинізації? 

— Тут комплекс чинників. Насамперед дуже багато залежить від людей — тих, що керують процесами, й від обслуговчого персоналу. Перші повинні бути розумними, прогресивними, не боятися впроваджувати щось нове, ділитися досвідом із колегами й водночас навчатися в них. Другі — відповідальними, добросовісними, якісно виконувати свою роботу, дотримуватися протоколів профілактики, доїння тощо. 

Друга складова — генетика, генетичний потенціал продуктивності голштинів. Окрім того, після голштинізації у нас змен шився відсоток вибраковування корів з 40 до 13–18%. А це показник поліпшення здоров’я поголів’я. Основними причинами вибуття є травми суглобів, проблеми відтворення й мастити. Здебільшого хвороби кінцівок спричиняє неякісне підлогове покриття. У нас на безприв’язі солом’яна підстилка, на прив’язі 100 голів перебувають на німецьких матах, 300 голів — на дерев’яній підлозі. Саме дерев’яна підлога є причиною виникнення проблеми з кінцівками, адже не завжди вистачає підстилки — оскільки маємо небагато землі, бракує соломи. Водночас якість підлогового покриття й мікроклімат впливають на відтворення та мастити. Ці чинники — головна профілактика хвороб. 

Третє — корми, які допомагають розкрити потенціал продуктивності, закладений генетиками. У голштина він на рівні 50 л молока/доба, ми з нашою кормовою базою в середньому отримуємо 40–45 л. У нас агроном і зоотехнік працюють як одне ціле, спільно підбирають гібриди кукурудзи, озимого жита тощо. Далі завдання агронома — виростити якісний корм, а зоотехніка — закласти його в силосну яму, зберегти й подати на кормовий стіл якісним. З допомогою максимально збалансованого раціону корови ми прагнемо не лише отримати високі надої, а й підтримати її здоров’я. 

Окрім того, на кількість надоїв сильно впливають умови утримання корів — освітлення, вентиляція, гноєвидалення, кваліфікований відповідальний персонал коло них, що позбавляє тварину стресу. От ми маємо дві ферми — безприв’язного утримання на 100 голів і прив’язного на 400 голів, де надої становлять 40–42 та 35–37 л на добу відповідно. Різниця в 5 л тільки через дещо кращі умови утримання на безприв’язі, бо раціони — однакові, люди — одні й ті самі працюють, на обох фермах є вентиляція, щоправда, різного типу. Тому комфорт корови — один із чотирьох чинників, без яких неможливий успіх у молочному скотарстві. Корова повинна вийти з доїльної зали, попити води, поїсти свіжих кормів з кормового столу і лягти відпочивати. Адже корова виробляє молоко, коли лежить. 

— Ви зазначили, що поліпшили умови утримання на безприв’язній фермі. Що саме зробили? 

— Ми реконструюємо старі радянські корівники, які нам дісталися в спадок. На безприв’язній фермі встановили тунельну вентиляцію, дуже популярну в Америці. З одного боку стоять вентилятори, з другого — спеціальні панелі з паперовими касетами (рad cooling), якими протікає холодна вода й охолоджує повітря, яке вентилятори протягують через увесь корівник. Таким чином, у приміщенні завжди чисте повітря, охолоджене на 7–10 градусів, як порівняти з вуличним. Корови за такого мікроклімату набагато краще почуваються. 

На прив’язній фермі простіший тип вентиляції, яку встановила компанія «Прогресивні агротехнології», — протягнуті над рядом корів рукави з отворами, через які охолоджене повітря подається на корову та на кормовий стіл — коли вона їсть, надходить свіже повітря, яке створює над тваринами зону комфорту. 

От два типи вентиляції, а різниця в надоях у середньому становить 5 л/доба. У грошовому еквіваленті вигода від комфортнішого утримання корів очевидна: 5 л х 400 голів = 2 т молока/ доба. Якщо помножити на ціну молока і мінімум на п’ять місяців спеки, отримаємо окупність вентиляції. 

Чимало підприємств в Україні мають такі системи вентиляції. Просто її треба вчасно ставити. Якщо це робити влітку, сезон втрачено. На жаль, наша ментальність така, що доки прохолодно, всіх влаштовують надої, як настає спека — починають установлювати вентиляцію. Треба вчасно створити максимально можливі комфортні умови для корови. 

Окрім того, для безперебійного забезпечення корів на прив’язі питною водою встановили нові напувалки, які видають не менше як 12 л води на хвилину. Для цього встановили підкачувальну станцію й постійно контролюємо на напувалках тиск води — щоб корова пила достатньо води, що особливо важливо у спеку. 

За день до повномасштабного вторгнення ми придбали занедбану ферму — планували її реконструювати, розширити. Розробили проєкт, 23 лютого уклали договір, а наступного дня — війна. Фактично рік нічого не робили, хіба що територію приводили до ладу. Потім придбали доїльну залу типу «ялинка» 2 х 8 із невеликим напрацюванням і потроху почали реконструкцію ферми. В основному власними силами. За час повномасштабного вторгнення створили понад 20 робочих місць для місцевих жителів, які виконують будівельні роботи. 

Переваг доїльної зали чимало: зменшення кількості персоналу, що за теперішніх умов дуже важливо, а для корів — комфорт. Вони почуваються природно під час доїння. Наслідок — краща якість молока. Тут і технічний аспект важливий, адже молоко, яке проходить через 200 м молокопроводу, піддається фізичному впливу, чого не відбувається, якщо холодильник стоїть за 5 м від доїльної зали. Тому доїльна зала — дуже потужний інструмент для збільшення продуктивності корів і роботи людей. 

Здоров’я тварин моніторимо за допомогою сучасних технологій: датчики на коровах моніторять їхню активність, процес румінацїі тощо. Далі програма аналізує дані й відправляє інформацію на мобільний телефон (застосунок) зоотехніка чи ветлікаря, сигналізує про проблеми. Найголовніше — лікар вчасно огляне проблемну корову й усуне причину. 

— Нині одна з головних проблем у сільському господарстві — брак робочих рук через мобілізацію та міграцію людей за кордон. Як ви вирішуєте кадрове питання? 

— У нашому господарстві війна також відірвала людей від роботи. Тому в нас лікар ветеринарної медицини одночасно і завідувач ферми, і технік штучного запліднення. Агроном — і системний адміністратор, і головний інженер. На щастя, до нас повернувся технолог / зоотехнік, демобілізований із лав ЗСУ за станом здоров’я. 

Щоб розв’язати кадрову проблему, намагаємося навчати наявний персонал. Я кожен день починаю з кадрового питання й закінчую кадровим питанням. Бо тваринництво — це особлива філософія. От люди приходять, цікавляться зарплатою, я розповідаю. І людина загорілася — «Хочу бути дояркою!», не сприймаючи моїх засторог, що вона може не потягнути таку роботу. Бо на фермі специфічний запах, на прив’язному доїнні до кожної корови доярка повинна нахилитися п’ять разів за одне доїння, а корів у неї 50 — ось 250 разів треба вклонитися коровам, щоб дали молока. Доярка повинна прокидатися о 3-й ночі, щоб її забрали на ферму вранці, а привезуть додому об 11-й вечора. До цього режиму повинна звикнути не лише доярка, а й її сім’я. У результаті за день-два людина зникає і високі зарплати її не утримають. 

Тому на фермі повинні працювати особливі люди. Я прийшов на це підприємство 2017 року і був вимушений частково замінити персонал. Я вдячний усім, хто нині працює поруч, досягає високих результатів, попри труднощі воєнного часу. Командна робота дає добрий результат. 

ГОВОРИТЬ ЕКСПЕРТ  

Геннадій Пасічник, директор ТОВ «Прогресивні агротехнології» 

— Один із напрямів діяльності компанії «Прогресивні агротехнології» — організація систем вентиляції на молочних фермах. Трубні вентиляційні системи для будівель типу «клюшечник» успішно зарекомендували себе в Україні, зокрема в ТОВ «Понори», де ця система була встановлена 2019 року. 

Така вентиляція поєднує оптимальне співвідношення вартості та мінімальні експлуатаційні витрати. Свіже, попередньо охолоджене зовні повітря подається безпосередньо до корів, не створюючи зон з аміачними та метановими газами. Відпрацьоване повітря з аміаком ефективно виводиться назовні через відкриті отвори приміщення.

Трубна вентиляція споживає втричі менше електроенергії, як порівняти з альтернативними системами, а рівень шуму більш ніж у 10 разів нижчий всередині приміщення. Вона оснащена контролером, датчиками температури та вологості, які автоматично регулюють її роботу, забезпечуючи постійне надходження свіжого повітря.