Елеватор є надто складним об’єктом, щоб сподіватись, що спроєктувати його можна без спеціальних знань і досвіду. Практика показує, що навіть досвід не завжди є запорукою успіху. На кожному етапі — від інжинірингу до введення в експлуатацію — трапляються помилки, які потім суттєво впливають на ефективність роботи. Отже, розберімось, які саме помилки є критичними, та як їх уникнути.
Із самого початку
Замовник насамперед повинен визначити, які функції має виконувати елеватор, яке зерно та скільки планується приймати на добу і на сезон, які плани на майбутнє. Також потрібно розуміти й тип елеватора, який потрібно будувати, — для власних потреб агровиробника, перевалочний чи трейдерський, або взагалі сировинний склад для переробного підприємства (насіннєвий або комбікормовий завод, млин тощо). Від цього залежить технологічна схема, характеристики обладнання й загальна сума інвестицій.
Проєктування це — основа
Часто власники або директори сподіваються, що найманий проєктант урахує всі аспекти роботи майбутнього елеватора і зробить ідеальний проєкт. Так будьте упевнені — не зробить! Розв’язати цю проблему можна тільки в процесі тісного діалогу керівника підприємства з проєктантом. Потрібно розуміти, що проєктант — не екстрасенс, і не може знати того, що знає керівник, головний інженер і головний агроном.
Незрідка елеватори починають проєктувати люди без достатньої кваліфікації або компанії, що спеціалізуються на будівництві інших промислових чи цивільних об’єктів. Це призводить до серйозних помилок, за які платить замовник. Іноді трапляється, коли елеватор намагаються будувати взагалі без проєкту, а проєктанта наймають тільки для розрахунку фундаментів. Результати не завжди бувають успішними. Був випадок, коли клієнт мав уже виритий котлован під силос, що простояв кілька років, і за цей час став маленьким ставком. Геологію також не зробили. А коли почали будувати й витратили гроші на арматуру і 600 «кубів» бетону, з’ясувалось, що це місце не придатне для будівництва силоса. Так спрацювало чарівне слово «дешево». Насправді економити намагаються на всьому, і часто там, де цього робити не варто. Наприклад, якщо проєктант не вміє працювати або застосовує певні автоматичні системи для проєктування бетонних чи металевих конструкцій, результати бувають дуже дивними. Замість стінки фундаменту 400 мм роблять метрову, арматуру закладають діаметром 30 мм… Оплачує такі «рішення» замовник, якому захотілось зекономити на проєктуванні.
Не помилитись з обладнанням
У господарствах часто встановлюють обладнання, що не здатне забезпечити поставлені завдання. Насамперед це стосується продуктивності. Тут може бути кілька причин. Власник неправильно ставить завдання на початковому етапі, неправильно визначають продуктивність і підбирають невідповідне обладнання, в процесі експлуатації змінюються умови роботи підприємства. Усе це впливає на продуктивність і якісні показники.
Сушарки є найбільшими споживачами ресурсів, тому помилки у їх виборі коштують найдорожче. Найчастіше виникають питання з продуктивністю, бо виробники часто вказують дані для найсприятливіших умов, а подекуди взагалі кажуть клієнтам неправду, обіцяючи неможливе.
Потрібно розуміти, що незалежно від технологій, що застосовують у сушарках, на її продуктивність впливають три основних параметри: обсяг зерна у шахті; кількість тепла, що подається за одиницю часу; кількість повітря, що пропускається через зерно. Якщо хоча б один параметр буде недостатнім для відповідної продуктивності, досягти результату не вдасться.
Теорія каже, що будь-яке зерно за годину може «віддати» не більше як 4 т-% вологи. Тобто для шахти із завантаженням 100 т максимальна продуктивність розраховується дуже просто. Якщо потрібно зняти 4 т-%, продуктивність становитиме 100 т/год, якщо 8 т-%, продуктивність буде вдвічі меншою — 50 т/год і т. д. Додаткові тепло і повітря практично нічого не змінять. Тому розмір шахти є визначальним для продуктивності сушарки. З іншого боку, розмір — це метал і ціна, тому тут завжди виникають розбіжності між прагненням забезпечити потрібну продуктивність і бажанням зекономити.
Температура теплового агента також важлива для продуктивності. На зняття одного тонно-відсотка потрібно в середньому 15 кВт тепла. Однак слід розуміти, що несприятливі умови погіршуватимуть енергоефективність. Тому потрібно закладати 16 кВт, а для кукурудзи всі — 17. Запас у цьому разі є гарантією того, що навіть у сиру чи холодну погоду сушарка видаватиме потрібну продуктивність. Якщо не дати потрібної кількості тепла, сушарка працюватиме повільніше.
З теплової потреби можна зрозуміти потребу в паливі. Для газу це приблизно 1 м. на 10 кВт тепла. Для твердопаливних теплогенераторів ситуація нічим не відрізняється. Головне — узяти зобов’язання від виробників, що їх обладнання забезпечить потрібну кількість тепла.
Оскільки волога видаляється із зернової маси за допомогою повітря, його кількість також важлива. Це транспорт для вологи, і його має бути достатньо, щоб «вивозити» всю вологу, що вивільняється із зерна. На тонну завантаження сушарки слід забезпечити повітря не менше як 2500 м./год. Для олійних культур з огляду на безпеку сушіння температура агента — нижча, тому потрібно меншу кількість тепла. Відповідно, подається менша кількість повітря, бо доводиться видаляти менше вологи, ніж із кукурудзи. Саме зерно також легше, і може видуватись сильним повітряним потоком.
The Ukrainian Farmer
