Тільки вперед!

 Сільськогосподарський виробничий кооператив «Агрофірма “Миг-Сервіс-Агро”,  навіть перебуваючи в «червоній зоні», розвивав виробництво.  

Навіть перебуваючи в «червоній зоні», де загроза ворожих обстрілів була постійною, у СВК «Агрофірма “Миг-Сервіс-Агро”, що на Миколаївщині, будували нові виробничі корпуси. Для директора підприємства Сергія Іванова крім віри в ЗСУ мотивацією було переконання, що навіть в умовах війни потрібно не зупинятися в розвитку, адже від цього залежить майбутнє і підприємства, і людей, які на ньому працюють. Цієї стратегічної лінії в господарстві дотримуються й тепер. Про те, як вдається бути рентабельним за будь-яких обставин, керівник агрофірми розповів журналу The Ukrainian Farmer. 

— Пане Сергію, завдяки ЗСУ на Миколаївщині стало спокійніше та й ринок свинини пожвавішав. Як вам працюється в нинішніх умовах? 

— Відверто сказати — непогано. Думаю, для всіх свинарів ситуація сприятлива, ціна на свинину добра. Може, гріх так казати, але коли скаржаться рослинники, що ціни нема на зернові, я відповідаю: «А я задоволений. А щоб у вас було все добре, займайтеся тваринництвом. Ви не будете за безцінь продавати вирощене, а перероблятимете його і продаватимете за вищою ціною, у вас будуть робочі місця, і справи йтимуть краще». Сьогодні вигідно навіть закуповувати сировину, «пропускати» її через тваринництво й отримувати прибуток. 

Єдина велика проблема — брак фахівців. Адже багато спеціалістів пішло служити до ЗСУ. Але як треба — то треба. Для батьківщини, для всіх нас. Хоч загалом працівників у господарстві не бракує. 

— Ваше господарство деякий час після повномасштабного вторгнення рф перебувало в «червоній зоні». Як пережили той період? 

— Ми будувалися. За рік до широкомасштабного вторгнення почали робити реконструкцію свинокомплексу. Звели новий корпус, де розмістили відділення для опоросу та дорощуван ня. Встановили сучасне обладнання, вентиляцію, систему туманоутворення, гноєвидалення, сучасний обігрів (котельню) — все супер, нам усім дуже подобається. Роботи закінчили за два місяці до війни. І одразу вирішили будувати приміщення для утримання свиноматок — основних, супоросних — на 700 голів. Місяць тому запустили цей корпус, де також усе зроблено за новими технологіями, включно з новим санпропускником. 

Збудували доволі швидко, бо, як кажуть, «не було б щастя, та нещастя допомогло». Як почалася війна, дуже багато людей, зокрема чоловіків, виїхало з Миколаєва в село — от за пів року бригада із 40 осіб звела це приміщення. 

Деяке обладнання, майже нове та якісне, вдалося закупити в луганського підприємця, доки воєнні дії не поширилися на неокуповану частину Луганщини. Щоправда, станки для опоросу довелося почекати — замовлення зробив ще до війни в харківській компанії. А ви ж знаєте, як Харків бомбили, — тож вони виїхали в іншу область. Доки вивезли обладнання, облаштувалися на новому місці — пройшов час. Але тепер станки вже в нашому корпусі, все працює — ми задоволені. 

Тобто за цей важкий рік дуже багато вдалося зробити, все по-сучасному. Однак минулого літа в старий корпус прилетів снаряд — вогонь не змогли загасити, сарай вигорів, а разом із ним близько 800 голів свиней. Але головне — що люди живі. Ми вже його відремонтували за кредитні кошти. Щоправда, кредит на відновлення вдалося отримати в банку тільки через три місяці після пожежі. Відмовляли, бо наше господарство на той час перебувало в «червоній зоні». Але в банку таки з розумінням поставилися до нашої ситуації. Тепер це відгодівельник із сучасним обладнанням. 

Коли тільки почав будувати, мені казали: «А ви не боїтеся, що “ті” до нас прийдуть?». Я відповідав: «Упевнений, що ніхто до нас не прийде — ми переможемо. А переможцю треба працювати, поповнювати місцевий бюджет і бюджет країни, треба створювати робочі місця». От ми це й робимо. 

— Як оновлення матеріально-технічної бази вплинуло на продуктивність поголів’я? 

— Ми працюємо за повним циклом виробництва. Маємо 680 свиноматок, 8 тис. загального поголів’я. Сподіваюся, до кінця цього року вийти на 1 тис. свиноматок, а загальне поголів’я згодом збільшити до 10 тис. голів. Нові умови утримання цьому сприятимуть. 

Окрім того, ми маємо й інші передумови для такого зростання, зокрема три племзаводи з розведення свиней породи велика біла, ландрас і дюрок вітчизняної селекції. Один із них — нуклеус для розведення чистопородних свиней. На двох інших розводимо трипородних товарних свиней F1. Найкращий результат отримуємо, коли схрещуємо велику білу з ландрасом — отримуємо поросят F1, далі покриваємо їх термінальним кнуром дюрок і отримуємо трипородний гібрид, призначений для відгодівлі. Так працюємо. 

Взагалі весь свинарський бізнес починається із запліднення. Свиноматка не повинна гуляти, вона повинна бути запліднена й привести максимальну кількість поросят, які будуть давати добрі прирости. Раніше нас не влаштовував рівень заплідненості свиноматок — був у межах 70%. Нині ми підвищили його до 88–90%. Завдяки тому, що перейшли в нове приміщення, де комфортні умови утримання, нормальне освітлення 18 год на добу тощо. У цій справі дрібниць не буває — багато чинників впливають на прихід в охоту свиноматки. До того ж дещо раніше оновили племінне поголів’я, закупивши на вітчизняних племзаводах велику білу та ландраса англійської селекції. 

— Нині вітчизняні свинарі здебільшого віддають перевагу іноземній генетиці. Натомість ваше господарство працює з тваринами вітчизняної селекції. Які, за вашими спостереженнями, переваги вітчизняного продукту? 

— Скажу так: наше господарство не лише виробничий, а й науководослідний майданчик, на базі якого чимало відомих фахівців у галузі свинарства захистили докторські та кандидатські дисертації, стали професорами.  Я з багатьма й донині співпрацюю, зокрема з доктором сільгоспнаук Володимиром Мельником, який 15 років тому був начальником Миколаївського обласного племоб’єднання, а нині викладає в Миколаївському сільгоспуніверситеті. Він дуже класний спеціаліст, сильно мені допомагає і переконує, що найкраща селекція — вітчизняна. 

Нашого дюрка української селекції свого часу вивела група науковців і практиків, до якої входили, світлої пам’яті, доктор сільгоспнаук з Інституту тваринництва степових районів «Асканія-Нова» Херсонської області Віра Топіха, директор ВАТ «Племзавод “Стєпной” Анатолій Волков, а також колишній міністр сільського господарства Юрій Мельник і ваш покірний слуга. Ми його селекціонували по материнській, а не по батьківській лінії, як це роблять іноземці, підібравши найкраще співвідношення генотипів англійської, американської, чеської та данської селекції. Таким чином створили український тип свиней породи дюрок із підвищеними відтворними якостями, що було затверджено наказом Мінагрополітики 2007 року. Тобто досягли багатопліддя свиноматок. Якщо свинка дюрок іноземної селекції приводить 8–10 поросят, то наша — 12–13. У нас на відлучення з під свиноматки у 28 днів іде 13 поросят середньою вагою 8,5 кг. За 77 днів у цеху дорощування вони досягають ваги 70 кг, після чого до 133-го дня перебувають на відгодівлі, звідки на м’ясокомбінат поступають вагою 110–115 кг. Думаю, це добрий результат. 

— Як організували систему годівлі, щоб досягнути такого результату? 

— Маємо власну сировинну базу, купуємо тільки премікси та престартери для маленьких поросят. Застосовуємо традиційний сухий тип годівлі, що дає змогу отримувати середньодобові прирости поросят на дорощуванні 500–550 кг, свині на відгодівлі мають прирости 850–950 кг. 

Нині маємо намір поставити цех із виробництва комбікорму потужністю до 5 т/год. Розглядаю пропозиції різних виробників із різних країн. Новий комбікормовий цех не лише здешевить виробництво, а й покращить якість комбікорму. А від якості комбікорму залежать прирости. 

— Здоров’я поголів’я — чи не найголовніша умова його продуктивності. Як підтримуєте його високий статус? 

— Я вже розповідав, що наше господарство — це своєрідна науково-виробнича база свинарства. У виробництві нам дуже допомагають досвідчені фахівці, зокрема в питаннях ветеринарії. 

Переваги нашого виробництва — наявність переробки з подальшою реалізацією продукції. Ми маємо власну бійню, ковбасний цех, магазини. Двічі на тиждень забиваємо свиней для потреб ковбасного цеху та реалізації м’яса і м’ясних виробів у магазинах. У нас дуже грамотні технолог (з ветеринарним ухилом), ветлікар і два фельдшери. Вони оглядають внутрішні органи забитих тварин — адже всі проблеми починаються з внутрішніх органів, уже потім симптоми хвороби проявляються назовні. Якщо є проблема, вони першими її бачать і починають реагувати. 

Для підтримання здоров’я пого лів’я дуже важливо крім вакцинації також умови утримання та якісна годівля. Саме тому хочемо встановити комбікормовий завод. 

Загалом у будь-якому бізнесі важливий контроль. Мені як директору у цьому простіше — півтора року зі мною працює моя донька, яка має дві вищі освіти — бухгалтера й технолога. Вона контролює питання ветеринарії й зоотехнії на господарстві. Якщо люди розуміють, що їхній керівник — фаховий спеціаліст, то відповідальніше ставляться до своїх обов’язків. 

— Нині склалася доволі сприятлива ситуація на ринку свинини, але немає гарантії, що так буде завжди. На вашу думку, як можна бути рентабельним за будь-яких обставин? 

— Я переконаний: щоб бути рентабельним, виробництво повинно бути диверсифікованим. Як кажуть, «не треба яйця складати в один кошик» — за таким  принципом я працюю. Тому наше підприємство, як я вже сказав, має власну переробку, магазини. 

Ми спеціалізуємося не лише на свинарстві, а й на вівчарстві — маємо статус племзаводу з розведення овець романівської породи (їх усього два в Україні), кролівництві, ВРХ, птахівництві (розводимо курчат-бройлерів і несучок). 

Тепер я зацікавився індиками. Адже нині в України є проблеми з яловичиною — її бракує для потреб переробки. А індичатина за своєю структурою схожа на яловичину, тож її можна використовувати для виготовлення напівфабрикатів. Тому в індичатини є перспективи в Україні. Відтак планую організувати ферму на 40 тис. індичок — маємо вільні корпуси та спеціалістів, які можуть працювати у цій сфері. Але, щоб ферма була рентабельною, треба організовувати забійний цех і переробку, бо просто продавати м’ясо індика — віддавати його за безцінь. 

Ось такі плани — розвиватися, але диверсифіковано, тоді можна і прибуток отримувати, і податки платити, і зарплату людям підвищувати. І створювати додаткові робочі місця, які дуже сьогодні потрібні.