Як підживлювати озиму пшеницю для покращення якості зерна

Для покращення якості зерна озимої пшениці слід додатково проводити підживлення посівів у пізніші фази розвитку рослин. За багаторічними даними, одержаними в ДУ ІЗК НААН, внесення азотних добрив після ячменю ярого у два строки – по МТҐ та наприкінці фази кущіння рослин дозою N30 (на фоні живлення N60P60K30–60) поряд зі збільшенням урожайності на 0,6–1 т/га сприяло підвищенню вмісту білка в зерні на 0,6–1,2%, клейковини – на 2,5–3,5%, пише журнал The Ukrainian Farmer.

Застосування більшої дози азоту в кінці кущіння рослин (60 кг/га д. р.) забезпечувало поряд із подальшим зростанням урожайності суттєвіші прибавки кількості білка та клейковини в зерні – відповідно 1,5-1,8 та 4-5,5%.

Клас зерна згідно з чинним стандартом на пшеницю (ДСТУ 3768:2019) покращувався від таких підживлень з 3–4-го до 2–3-го. З метою одержання високоякісного продовольчого зерна розглядається й такий варіант, як оптимізація азотного живлення у період колосіння – початок молочної стиглості зерна.

У цей відрізок часу може бути доцільним проведення позакореневого підживлення посівів пшениці озимої карбамідом, але тільки на тих полях, де є можливість перевести зерно з нижчого класу якості до вищого.

За даними, одержаними в наукових установах НААН, потреба проведення позакореневих підживлень для поліпшення якості зерна виникає тоді, коли вміст загального азоту в листках рослин пшениці озимої, наприклад, у фазі колосіння, становить 2,5–3,5%.

За кількості азоту меншого як 2,5% ймовірність одержання високоякісного зерна з таких посівів невелика, і позакореневе підживлення економічно себе не виправдає. Водночас за вмісту азоту понад 3,5% можливе одержання високобілкового зерна й без підживлення. Утім, цей спосіб унесення добрив є допоміжним і не може замінити основного.

Раніше повідомлялося, які чинники впливають на якість клейковини в зерні пшениці. Раніше була названа одна з основних причин зниження якості зерна озимої пшениці.