Ми стали ще більше любити нашу країну

Для ГК VITAGRO робота, спрямована на подальший розвиток економіки держави, має першочергове значення

Такого складного року, як 2022-й, вочевидь ще не було в новітній історії нашої держави. Насамперед через розв’язану східним сусідом війну. На долю кожного українця, кожного підприємства випали випробування різної складності. Наскільки успішно вдалося їх перебороти — залежить від ступеня міцності, здатності оперативно переналаштовувати діяльність, ухвалювати неординарні рішення. Саме такий підхід до роботи дає змогу ГК VITAGRO не лише успішно долати труднощі, а й розвивати виробництво. Про те, чим жила компанія минулого року та які будує плани розвитку, розповів генеральний директор компанії Петро Лабазюк.

— Пане Петре, яким видався минулий рік для групи компаній VITAGRO? Які виклики довелося долати?

— Коли мене запитують про найбільші виклики для аграрної галузі загалом і для нашого підприємства зокрема, я згадую випадок зі свого життя. Під час однієї з поїздок до Америки ми побували у свиногосподарстві на 1000 голів свиней. Вразило те, що з таким поголів’ям управляється всього двоє людей — власник і найманий працівник. Я запитав господаря: як ви плануєте роботу, як складаєте бізнес-план? На що той відповів: я цього не роблю, мені бізнес-план написав батько 25 років тому, от я й працюю згідно з ним.

От так і нам, вітчизняним аграріям, хотілося б працювати. Стабільно. Натомість ми плануємо роботу чотири рази на місяць і постійно її корегуємо. Тому для нашої компанії нестабільність — одна з найбільших проблем. Наприклад, торік запланували вирощувати кукурудзу, а реалізувати її не можна — одеський порт закрито, є тільки європейський ринок, якому наша кукурудза не дуже потрібна.

Загалом логістика — один із найбільших викликів минулого року. Ми були не готові до таких випробувань, бо, як тепер очевидно, працювали в доволі комфортних умовах — експортували зерно через порти, за потреби — наземним шляхом залізницею. А тут довелося наново будувати логістичні маршрути.

Тому рік дуже непростий. Після обмежень, пов’язаних із пандемією коронавірусу, настали ще більші випробування — війна. А з нею не лише проблеми з реалізацією продукції, а й безпосередня загроза життю працівників, адже ракети лягали недалеко від наших полів. Чимало працівників мобілізували до ЗСУ, були побоювання, що люди почнуть виїжджати за кордон. Тому нашим завданням було зберегти колектив.

Я завжди казав і тепер повторю: українці — сильна нація, потужний народ. Я схиляю голову перед усіма аграріями, нашими працівниками, бо вони не кинули свою роботу в найскладніший період, коли один день годує весь рік — коли треба підживлювати озимину, готуватися до посівної. Наш колектив гідно пройшов усі випробування, проявив себе з найкращого боку.

Викликом для нашого бізнесу стало й різке здорожчання всіх засобів виробництва — міндобрив, посівного матеріалу, ЗЗР, дизпального. Натомість наша продукція подешевшала на 40–80 дол./т.

— Які галузі найбільше зачепила криза? Як долали труднощі?

— Певною мірою війна і пов’язана з нею економічна криза зачепила всі галузі нашого виробництва. У рослинництві, як я вже сказав, стався різкий обвал цін. Молочне скотарство також постраждало, бо молокозаводи, орієнтовані на експорт, після закриття кордонів знизили ціну на молоко. На початках ми взагалі переймалися тим, чи зможуть вони приймати наше молоко в повному обсязі — а ми за добу здаємо 65 т молока. Але нині молочний бізнес доволі рентабельний.

Споживання свинини також сильно впало — через зменшення купівельної спроможності громадян, міграцію за кордон. Також ми втратили чималий ринок збуту яблук на Донеччині, Луганщині, Харківщині — через тимчасову окупацію цих територій.

Загалом війна змінила наші пріоритети. Ми стали по-іншому думати. Нині для нас найголовніша мета — робота на перемогу. Ми багато допомагали й допомагаємо військовим — технікою, продуктами тощо, зокрема, й матеріально — нашим мобілізованим до ЗСУ працівникам, а це 380 осіб. Це наш обов’язок. Думаю, фінансова складова нині лягла на плечі не лише аграріїв, а й на весь вітчизняний бізнес.

— Криза — це ще й пошук ефективних управлінських рішень, поштовх до модернізації виробництва. Чи є серед ваших рішень такі, що матимуть стратегічне значення для компанії? Чи змінилася модель керування в компанії?

— Так, криза завжди спонукає діяти рішуче, навіть нестандартно. Прагнення бути ефективнішими з огляду на зростання собівартості виробництва спонукають вкладати кошти в закупівлю сучасної техніки. І ми йдемо цим шляхом. Сьогодні труднощі логістики змусили українців розвивати цілі логістичні центри, ретельно вивчати ринок і правила використання логістики у Європі. На жаль, Укрзалізниця була неспроможна приймати таку велику кількість продукції — її потужностей вистачало тільки на 100–150 вагонів на певних пунктах пропуску, а їх одночасно могло заходити до 1500. Тому відвантаження зерна проводиться дуже повільно. Натомість значна частина продукції лишилася на складах. Тому стратегічним рішенням для нас, яке ми ухвалили до початку війни, була добудова нового елеватора, який спроможний зберігати близько 50 тис. тонн зерна. Невдовзі будемо запускати його в роботу. Окрім того, плануємо 2023 року реконструювати й збудувати другі черги на двох елеваторах, запустивши додаткові шість силосів потужністю до 30 тис. тонн. Таким чином зможемо задовольнити власні потреби щодо зберігання зерна та потреби наших партнерів, адже ми надаємо послуги зберігання. А минулий рік показав, якою великою проблемою може бути брак зберігальних потужностей. У цьому контексті хотів би подякувати державі, яка виділила аграріям відповідно до кількості оброблюваних площ рукави для зберігання зерна.

— Цього року ваша компанія вперше експортувала соняшник до Туреччини власними силами. Як вплине цей досвід на вашу експортну стратегію?

— Справді, це був новий виклик для нас — фрахтували судно, завантажували його зерном. Ми ніколи самотужки цього не робили, завжди в кооперації з іншими експортерами. Ситуація ускладнювалася тим, що це відбувалося на початку війни, коли почалася посівна, тож коштів бракувало, а виробництво не зупиниш, зарплату людям не припиниш виплачувати. Ми розуміли, що можемо припуститися помилок, але вчилися. У результаті все пройшло добре — відвантажили через порт Ізмаїл кілька суден зерна на порт Констанца і таким чином реалізували свою продукцію.

Поки що тим шляхом не плануємо реалізацію, бо логістика дорога. Нині вигідніше експортувати через Європу за допомогою залізничного та автотранспорту.

— Минулий сезон для рослинництва — однієї з найважливіших ланок вашого виробництва — був дуже важким, як з огляду на погодні, так і на економічні умови. Чи задоволені ви врожайністю культур?

— Думаю, висловлю загальну думку аграріїв, якщо скажу, що врожайність озимини — пшениці, ячменю, ріпаку — не дуже задовольняє, особливо з огляду на цінову політику на зерно. Бо, наприклад, прибуток з ячменю можна отримати, якщо його врожайність вища 5 т/га. Звісно, не можна сказати, що врожаї наднизькі, але й не такі добрі, як хотілося б.

Торік проблемою було не лише виростити, а й зібрати врожай. Я не пам’ятаю такої дощовитої осені за останні 20 років. Через дощі ми не змогли вчасно зібрати соняшник, кукурудзу. Фактично тільки під кінець жовтня розпочали збір урожаю. Станом на кінець року ще 50% кукурудзи стояло в полі. Тому для нас, аграріїв, вкрай важливо, щоб енергетична система України вціліла, щоб працювали елеватори, можна було досушувати зерно і доводити його до кондиції.

До речі, невдалим був рік і для садівництва — а в нашому регіоні ми є одним із найбільших садівничих господарств. Весна була прохолодною, через приморозки під час цвітіння дерев ми втратили 30–35% урожаю яблук, град у період наливання плодів ще більше завдав шкоди саду. Загалом втратили до 50% урожаю. Але ми не опускаємо рук, цього року плануємо нові насадження яблунь, груш, слив, черешні, смородини.

— А як щодо польових культур? Чи плануєте змінювати структуру посівних площ?

— Щеперед тогорічною посівною ми переглянули структуру посівів. Проаналізувавши ситуацію на ринку, зменшили площі під кукурудзою на 6 тис. гектарів, натомість збільшили посіви пшениці. Адже ця продукція потрібна сьогодні для забезпечення потреб внутрішнього ринку, населення й фронту. З цієї ж причини цього року вирішили збільшити посіви цукрового буряку. Ця культура перероблятиметься в Україні, відповідно, кошти з оподаткування за переробку, продаж лишатимуться в Україні, наповнюватимуть бюджет, сприятимуть зміцненню економіки держави.

Загалом наша компанія готова вирощувати різні культури, які в принципі можуть рости в Україні. Ми завжди дотримуємося сівозміни, тому пшениця, ячмінь, ріпак, кукурудза, соя, соняшник, цукровий буряк — завжди на наших ланах. Ми шануємо землю, дбаємо про неї, тому для отримання високих урожаїв добрива вносимо в достатній кількості.

— Нині одна з найболісніших тем для аграріїв — різке здорожчання всіх засобів виробництва, найбільше — міндобрив. Яких заходів плануєте вжити, щоб зменшити собівартість вирощування культур?

— Насамперед ми дбаємо про збереження робочих місць, тому в жодному разі не скорочуємо штат, не урізаємо зарплат. Але без економії в цій ситуації не обійтися. Тому плануємо диверсифікувати систему удобрення, насамперед шляхом унесення власних органічних добрив, адже маємо розвинене скотарство, свинарство. Також закуповуємо в наших колег органічні добрива іншого походження — це дешевше, як порівняти з міндобривами, а ефективність від їх застосування навіть вища.

Окрім того, на 20–25% зменшили норми внесення міндобрив для різних культур — потрібних нам в Україні не виробляють, а завозити з-за кордону дуже складно й дорого. Таким чином, завдяки сформованому протягом минулих років високому агрофону намагаємося дещо зменшити собівартість вирощування культур. Сподіваємося, що земля цього року нам віддячить за якісний догляд і допоможе сформувати достойний урожай.

Переконаний, зменшити собівартість виробництва нам допоможе й застосування елементів точного землеробства, які ми з року в рік впроваджуємо і розвиваємо. Останні три роки ми інтенсивно оновлюємо парк техніки, яка оснащена GPS-контролінгом, обладнанням для точного розрахунку і внесення міндобрив, ЗЗР, проведення точної сівби. Протягом 2023–2024 рр. плануємо завершити цей процес.

Зменшення собівартості виробленої продукції — це й енергоощадні технології досушування зерна. Минулого вересня ми закупили весь обсяг природного газу в НАК «Нафтогаз» і заклали у сховища. Окрім того, на двох елеваторах використовуємо дешевший скраплений газ, що дає нам змогу бути ефективнішими, а одна сушарка працює на пелетах. Також плануємо 2023 року перевести ще три сушарки з газового опалення на пелети.

— Ми віримо, що цього року війна закінчиться. Яким ви бачите агробізнес ГК VITAGRO після перемоги?

— Після перемоги наше завдання — повернути своїх працівників, які пішли захищати Батьківщину, допомогти їм реабілітуватися в мирному житті. Насамперед забезпечити робочими місцями й забезпечити належні умови праці.

Нині економіка країни в складному стані. І завдання будь-якого бізнесу — працювати на її відновлення. Треба будь-яку галузь підіймати, тому маєш можливість створити робоче місце, відкрити ФОП тощо — працюй, бо для нас це вкрай важливо. Тож ми всі наші напрями будемо розвивати.

Одна з перспективних цілей ГК VITAGRO — створення замкненого циклу виробництва. Розвиток кожної галузі підприємства ми тісно пов’язуємо з власною переробкою, деяку продукцію плануємо реалізовувати під власною торговою маркою, як-от олію чи яблука. Вже цього року розбудовуватимемо потужності для виробництва олії.

Не так давно поставили одну з найновіших найпотужніших автоматичних ліній для сортування яблук за розміром і кольором, люди тільки пакують плоди у ящики. Уклали угоди з найбільшими торговельними мережами щодо реалізації яблук під власною торговою маркою. Вважаю, у садівництві також правильно налагодити переробку — щоб не продавати яблука за кордон, де з них вироблятимуть джеми і експортуватимуть нам, а налагодити виробництво джемів тут. Це дасть змогу створити нові робочі місця, збільшить надходження в державний бюджет.

Сектор свинарства також плануємо переводити на замкнений цикл виробництва, збудувавши забійний цех, м’ясопереробні цехи. І, звісно, збільшуючи поголів’я свиней, як це ми щороку робимо. Для цього розширюємо наші потужності, зокрема, торік увели в експлуатацію новий свинокомплекс у Богданівцях на 1,3 тис. голів.

Думаємо над тим, як налагодити переробку молока, виготовляти сири та інші молочні продукти. Будемо оновлювати стадо, посилювати генетику, закупивши в наших європейських партнерів 200–250 нетелей. Нині маємо до 5 тис. голів ВРХ, сім молочних ферм, три з яких найсучасніші, а чотири — ще з радянських часів, проте модернізовані із сучасним обладнанням. Для прибулих корів плануємо збудувати дві нові ферми, на фермах, що працюють, поставимо доїльні зали, щоб підвищити якість молока і швидкість та якість доїння, реконструюємо кормові столи, систему гноєвидалення. Тобто 2023 року плануємо надалі розвивати нашу молочну ферму, а виробництво молока збільшити до 75 т на добу.

— Пане Петре, ви керуєте великою компанією. Це складний організм, злагоджена робота якого залежить від кожного працівника, керівників усіх ланок, їхньої взаємодії. Як глибоко ви вдаєтесь у деталі виробничого процесу? Чи, навпаки, делегуєте значну частину повноважень колегам, даєте їм можливість творчо підходити, професійно розвиватися?

— Я спадковий аграрій, люблю свою справу і намагаюся вдаватися в усі процеси компанії. Але на найменші деталі просто бракує часу. Вважаю, для ефективної роботи точно треба мати професійну команду з науковим досвідом. У нас таких працівників багато. Кожен напрям очолює фахівець своєї справи. Я впевнений, що кожен із них свій проєкт доведе до результативного фіналу.

Делегувати повноваження вкрай важливо, людям треба давати можливість розвиватися. Тоді вони будуть ефективними. До речі, одним із найбільших уроків цього року, мабуть, було усвідомлення, що золотий фонд країни — люди, які працюють на землі. Ми навчилися ще більше цінувати людей і один одного. Ми навчилися цінувати партнерство з нашими контрагентами, з якими все життя працюємо. Наші працівники також виросли професійно, навчилися виконувати масштабніші завдання наявними силами. Адже, попри війну, брак певних ресурсів, рослинам, тваринам треба забезпечити належний догляд.

Своєю чергою, наша компанія не припиняла допомагати соціальній сфері з опаленням, установленням вікон, забезпеченням послугами інтернет чи харчовими продуктами. Ця допомога особливо важлива тепер, коли бюджети ОТГ урізано. Ми мислимо так: не будемо допомагати селу — не буде села, не буде аграріїв.

Головне — ми стали ще більше любити й поважати нашу країну та наші Збройні сили!

Людмила Морозова