Головні агропрогнози на 2023 рік
Жнива, як і посівна кампанія, не чекають закінчення війни. Тож аграрії збирають соняшник, сою та кукурудзу й засівають поля озимими пшеницею, ячменем і ріпаком. Наразі складно робити прогнози, але розуміючи ситуацію за кордоном, тут, в Україні, ми можемо планувати попит іноземних компаній чи розуміти ціни на продукцію й насіння. Також певні висновки й передбачення вже можна робити на основі цього агросезону. Тож нижче дамо перші аграрні прогнози й бізнесові тенденції, які продовжаться цієї осені й навесні 2023 року. Чи впадуть площі наступного року під соняшником, чи вигідно буде сіяти кукурудзу та які можливості відкриває перед агросектором нинішня кризова ситуація?
Кукурудза – вигідна, але енергозатратна культура. Щоб отримати високий врожай, аграріям потрібно інвестувати в якісне насіння, різноманітні ЗЗР, добрива, а після збору – досушувати (що наразі теж дорого через здорожчання газу), обмолочувати, перемелювати на зерно й зберігати. Тож цьогоріч фермери зменшили частку площ під кукурудзою, замінивши її пшеницею, соняшником, соєю, ріпаком, іншими нішевими культурами. Порівняймо: 2021 року кукурудзу висіяли на площі 5,47 млн га. Тоді як 2022 року ці цифри суттєво зменшилися: кукурудза зайняла 4,62 млн га. Тобто зменшення відбулося на 850 тис. га.
На ситуацію з кукурудзою впливає й низка інших чинників: від розблокування портів (які, по суті, залишаються відкритими до часу, поки це дозволяє одна людина), як відбудеться нинішня осіння посівна тощо.
Однак, ми зі свого боку прогнозуємо площі під 2023 рік не менше 4 млн га, а то й на рівні цьогорічних. Цьому є кілька пояснень. Перше: “підгорілі” посіви кукурудзи у Франції. Вона – один з найбільших виробників цієї культури в центральній Європі. Тож посуха призвела і до підвищення попиту на сам товар, і до росту цін. А падіння останніх якраз і боялися аграрії, тому й висіяли менше.
Відтак в інших країнах буде недобір врожаю по кукурудзі, тож наступного року ми маємо принаймні не втратити позиції й висіяти такі ж площі. І хоч для внутрішнього споживання нам потрібно вдвічі менше, але для експорту в Україні складається наразі зовнішньо сприятлива ситуація. Важливо не втратити цей момент.
По соняшнику ситуація в Європі схожа. У деяких регіонах Румунії та Болгарії врожаї по цій культурі впадуть на 10%, а в окремих регіонах Молдови та Франції – на всі 50%. Через посуху там буде недобір як насіння, так і олії й самого соняшника. А оскільки українські компанії планували нарощувати експорт двох останніх товарів, то зима 2022-го й весна 2023-го може цілком стати для них цим вікном можливостей. Адже по соняшнику, скажімо, легша логістика: тут не настільки доставка залежить від портів – цілком достатньо вантажівок. Тож у цьому сегменті, навпаки, Україна має шанс наростити обсяги поставок в Європу.
Цьогоріч площі під соняшником в Україні впали майже на 2 млн га: з 6,5 млн га 2021-го до 4,68 млн га 2022-го. Частина регіонів опинилася під окупацією, а ще частина – близькою до зони проведення бойових дій. Тож наступного року площа посівів навряд чи збільшиться. Але при цьому наявний потенціал до відкриття нових ринків збуту.
Не завжди ситуація така безвихідна як здається на перший погляд. Іноді знаходиться момент, який балансує. ЄС та світу потрібні будуть не лише українська олія, але й насіння соняшника. Цим варто скористатися в майбутньому.
У нинішній ситуації неможливо й не потрібно шукати позитив. Але зробити її відправною точкою для розвитку й нових можливостей – варто. Так, аграрії активніше переорієнтувалися на нішеві культури: ріпак, сою, гречку, цукровий буряк. Станом на початок вересня озимого ріпаку було посіяно 686 тис. га. До кінця осінньої посівної ця площа має всі шанси збільшитися. Активізувалися й виробничі та бізнес-рішення.
Попри війну і жахіття навколо аграрії продовжують користуватися як метеостанціями, так і дронами, як програмами для прогнозування врожаїв, так і іншим софтом для логістики. Ці технології можуть як підвищити врожайність, так і врятувати життя (якщо ми кажемо про обробку дронами віддалено чи аналізуємо поля і стан посівів через метеостанції без виїздів). Тож як софтові програми, так і hard інновації будуть розвиватися й завжди матимуть місце в роботі агропідприємств.
Вище ми згадували про сушіння кукурудзи. Однак, досушування потребує не лише ця культура. Та й відповідних умов зберігання з температурними режимами, вологістю і т.д. Тож на передній план вийдуть інновації, які дозволять зменшити витрати газу або ж узагалі від нього відмовитися й перейти, скажімо, на альтернативні джерела енергії чи інші варіанти зберігання продукції.
У нинішніх умовах виграють ті компанії, які припинять бачити одне в одному конкурентів і гнатися за перехопленням клієнтів, підставляти бізнесові “підніжки” тощо. Наразі йде і буде посилюватися тренд на об’єднання, нетворкінг, спільні дії. Тому, наприклад, ми не скасували нашу участь у профільних організаціях, як-то Насіннєва асоціація України та інші. Адже нам потрібно ділитися власним досвідом і лобіювати спільні інтереси. Весною дуже швидко спільними зусиллями вдалося скасувати досить бюрократичну процедуру з сертифікації насіння – і це суттєво прискорило проходження митного контролю й розвантажило кордони. Або ухвалити закон про скасування низки карантинних сертифікатів.
Обмін досвідом і якісне донесення наших проблем уряду необхідне й зараз, у ситуації з бронюванням спеціалістів. Якщо комусь це вдалося зробити вчасно й ефективно, про це варто розповідати. Це позитивно вплине на весь ринок загалом. Те саме з прогнозами по посівних площах, кліматичній ситуації, інноваціях – у цьому варто бути не конкурентами, а партнерами. Для бізнесових змагань маємо інше, продуктове, поле. А в управлінських рішеннях, логістиці чи реагуванні в кризових ситуаціях – варто ділитися досвідом, бо ми всі в одному човні.
Усі місяці повномасштабної війни доводять: українці сильні й здатні дати відсіч, коли об’єднуються. Те саме стосується й агробізнесу. Тож продовжуймо спільну роботу на аграрному фронті – це того варте!