Успіх сучасного фермера залежить від розумного підходу до вибору інновацій для господарства

В епоху вибору

Успіх сучасного фермера залежить від розумного підходу до вибору інновацій для господарства

Шлях до успіху сучасного покоління фермерів — це невпинне удосконалення й уміння з-поміж дуже багатьох рішень, які пропонує ринок, вибирати те, що справді сприятиме розвитку підприємства й отримання доходу. 

За таким принципом господарює керівник ПОСП «Колос» у містечку Остер Чернігівської області Петро Макаренко: маючи понад 20-річний досвід роботи у сільському господарстві, він не припиняє вчитися. Пана Петра завжди можна побачити на практичних семінарах різних аграрних напрямів: він ставить уточнювальні запитання, прагнучи «докопатися» до суті. Як «з розумом» підходити до вибору інновацій для господарства, Петро Макаренко розповів журналу Тhe Ukrainian Farmer. 

— Пане Петре, які технології вас найбільше цікавлять? 

— Зміна клімату вимагає адаптації всієї технології вирощування культур: від обробітку ґрунту до вибору гібрида. Але до всього потрібно підходити зважено, аналізувати протилежні аргументовані позиції, враховувати умови роботи у своєму господарстві — тільки після цього ухвалювати рішення щодо застосування. 

До прикладу, раніше про плужну підошву ніхто не чув, а нині це питання не порушує тільки лінивий. Науковці стверджують, що через плужну підошву засвоєння атмосферних опадів ґрунтом знижується у 3–4 рази, можна не добрати 30–40% урожаю на полях. Для руйнування плужної підошви рекомендується кожні три-чотири роки обробляти поле глибокорозпушувачем на глибині 25–35 см. Одні господарства проводять глибоке розпушування й задоволені результатом, але чимало моїх знайомих аграріїв є противниками цієї технології. Тож я почав вивчати це питання. 

Нещодавно на «Битві титанів» після демонстрації роботи глибокорозпушувача запропонував перевірити щільність ґрунту пенетрометром, на що вони відповіли, що в цьому місці цієї проблеми немає. Тоді що саме нам показували й навіщо? Окрім того, глибокорозпушувач пустили на поле після сої, а мені важливо розуміти: як він покаже себе після кукурудзи та пшениці, чи не нагрібатиме рослинні рештки. Якщо так, потрібно проводити дискування, а після того запускати глибокорозпушувач. Є багато інших запитань: чи знадобиться купувати потужніший трактор, на скільки зростуть витрати пального, чи справді вирощування ріпаку сприяє руйнуванню плужної підошви, як це стверджують? Схоже, відповіді на ці запитання можна отримати, тільки провівши експерименти на своєму полі. 

— Звісно, що на хвилі хайпу з’являються й «псевдоінновації» з нульовою чи від’ємною економічною ефективністю. Але ж є перевірені технології — що з них ви запроваджуєте? 

— Мене, як й інших аграріїв, що справді рахують кошти й дивляться вперед, не потрібно особливо переконувати в ефективності точного землеробства. Наприклад, щодо норм унесення добрив і ЗЗР, висіву насіння — ці елементи технології за багато років показали свою агрономічну і економічну цінність. Якщо під час сівби вдасться зменшити витрати нехай не на обіцяних 30%, а бодай на 15% — це уже суттєве заощадження коштів. 

Тому наші сівалки обладнано навігаційними системами, що дозволяє збільшити тривалість робочого дня завдяки роботі вночі, розширює можливості контролю за якістю та кількістю виконаної роботи. Наявність бортового комп’ютера на обприскувачі спрощує внесення рідких добрив і засобів захисту рослин, оптимізує їх витрати, дозволяє уникати перекриття, а на розкидачі добрив — забезпечує механізатора інформацією про поточне завантаження бункера, дозволяє контролювати внесення добрив. Завдяки змінній регульованій ширині захвату обприскувача (до 24 м) вдалося визначити оптимальну ширину для рівномірного внесення добрив — 18 м. Точне землеробство — дуже перспективне питання, але воно потребує великих інвестицій, тож я зважено підходжу до впровадження. 

— Яку систему обробітку ґрунту застосовуєте в господарстві та яку техніку маєте для цього? 

— Ми працюємо на легких ґрунтах переважно низької якості. Через зміни клімату в регіоні почастішали посухи, спостерігаються сильні буревії, які зривають покрив і переносять на інші поля. Тому ми зосереджуємося на збереженні вологи й останні 15 років не обробляємо плугом — тільки дискуємо. Окрім того, доглядаємо за лісосмугами — проводимо санітарне вирубування, насаджуємо дерева. Але нині цього недостатньо, треба поступово переходити на ощадні технології обробітку ґрунту — no-till, strip-till. 

Техніку стараємося купувати у Європі — хоча і вживану, але надійну. Так чотири роки тому придбали трактор Lexion 310, він окупився за перший рік і працює так, що ми не нарадуємось. Окрім того, отримуємо професійне сервісне обслуговування й вчасне постачання запчастин. Також купили вживаний комбайн Lexion 480 випуску 2002 року — вважається, що їх вироблено з металу вищої якості та за кращою технологією, ніж комбайни 2018–2019 років випуску. Також плануємо придбати жатку для кукурудзи й соняшнику. 

Для обробки полів маємо причіпний обприскувач виробництва «Оріхівсільмаш» і задоволені його роботою. Цього року планували придбати ще один, але всі агрегати були розкуплені наперед. Довелося придбати львівський — він поступається якістю металу та складанням, проте має краще комп’ютерне оснащення. 

— За яким принципом формуєте сівозміну? 

— Ми маємо в обробітку 2600 га і розподіляємо площі між трьома культурами: озима пшениця — близько 700 га, соняшник — 650 га, кукурудза — 1250 га. 

Урожайність культур великою мірою залежить від наявності вологи: якщо торік був посушливий, то й урожаї нижчі. Цей рік виявився щедрішим на опади, тому врожайність — на рівні запланованої. Так, озимої пшениці зібрали по 53 ц/га — це дуже добрий показник для нашого регіону та ґрунтів. 

Раніше ми сіяли багато жита — порівнюючи з пшеницею, ця культура менш вибаглива до бур’янів, стійкіша до хвороб і краще родить на наших землях. Але якщо раніше жито експортували, то тепер воно не має попиту. 

— Плануєте ввести у сівозміну якісь нові культури? 

— Відверто кажучи, нині у нас відсутня сівозміна, а це призводить до виснаження ґрунту, поширення хвороб і бур’янів. Тому ми працюємо над покращенням сівозміни — цього року ввели озимий ріпак. Востаннє ми сіяли його у 2004 році, але через вимерзання посівів відмовились. Нині багато аргументів на користь вирощування цієї культури — вона прибуткова і є хорошим попередником, селекціонери добре попрацювали над її зимостійкістю та й узимку вже немає таких сильних морозів, як 15 років тому. Весняні перепади температури не особливо шкодять ріпаку, вони більш негативно впливають на кукурудзу. Уважалося, що соняшник більш теплолюбна культура, ніж кукурудза, а по факту виявилося, що він здатен витримати заморозки до –5…–6 °С протягом кількох годин, а кукурудза гине за зниження температури до 0 °С. 

Для сівби ріпаку обрали сорт, а не гібрид, з осені добре зарядили фосфором, калієм й азотом. У підживленні всіх культур зважаємо на результати аналізу ґрунтів: на найкращих ділянках уміст гумусу не перевищує 1,5%, рілля потребує багато комплексних добрив і додатково азоту. 

Основні переваги сортів ріпаку проти гібридів — їхня ціна, здатність краще витримувати критичні умови, відновлюватися після посухи та заморозків, наливати більше насіння, що безпосередньо впливає на врожайність. Утім, є багато нюансів технології вирощування сортів: наприклад, їх рекомендують сіяти раніше, ніж гібриди, через повільніший стартовий ріст і густіше через слабше гілкування. 

Окрім того, плануємо ввести у сівозміну сою. Ми раніше вирощували її, але не досить вдало. Ця культура дуже важлива як попередник і має привабливу ціну — до 20 тис. грн/т, тож навіть за врожайності 2 т/га можна виручити близько 40 тис. гривень. Щоб заробити такі кошти на пшениці, потрібно отримати 5,5–6 т/га, а на наших землях досягти такої врожайності — дуже нелегко. 

Також придивляюся до сорго, площі під яким в Україні з кожним роком зростають. Ось на Харківщині, де клімат пожорсткішав через зменшення кількості опадів, кукурудзу замінюють сорго, яке потребує втричі менше вологи, а витрати на його вирощування — 12 тис./га проти 20–25 тис./га на вирощування кукурудзи. Нині середня врожайність кукурудзи в нашому господарстві сягає 7 т/га, але в посушливі роки культура нас підводить. Тому наступного року спробуємо вирощувати сорго, почнемо зі 100 га. Наші сусіди вже ризикнули й збирають по 6–7 т/га. Нині ціна на сорго тримається на рівні 7–7,2 тис. грн/т, тож за умови укладання форвардних контрактів вирощувати його досить рентабельно. 

— Яка у вас політика продажу врожаю? Практикуєте форвардні контракти? 

— Нинішнього року ми вирішили не укладати форвардних контрактів, бо торік дуже сильно прогадали з цінами. Це сталося з багатьма підприємствами: ціна на соняшник за форвардом могла бути 9–10 тис. грн/т, а на ринку давали 20 тис., на кукурудзу укладали на 4 тис. грн/т, а ціни підскочила до 8 тис. Та й трейдери цього року не особливо агітували укладати контракти. 

Озиму пшеницю реалізували відразу після збирання врожаю — частково через відсутність місця для зберігання та необхідність оплатити рахунки. Але тенденція така, що через 3–4 тижні після збирання ціни на культуру зростають, тому всі стараються продати пізніше. 

— Чиїй селекції віддаєте перевагу у виборі сортів і гібридів? 

— Нині на ринку дуже велике різноманіття сортів і гібридів культур. І якщо проаналізувати сорти пшениці мені ще вдається, то у разі із соняшником і кукурудзою — елементарно бракує часу, адже агронома в господарстві немає. Тому я обрав стратегію постійно оновлювати гібриди й працювати з перевіреними постачальниками. 

Щодо пшениці, то я є прихильником німецької селекції, яка дає кращі результати. Торік для порівняння придбали насіння пшениці у трьох різних структур, і урожайність сортів Кубус, Мулан, порівнюючи з українськими, була вищою на 700–800 кг/га. На 1250 га — це суттєва різниця у виручці за майже однакової ціни насіння. Нинішнього року взяли насіння сортів Франц, Ахім й інше, а від вітчизняних відмовились. У вирощуванні соняшнику теж віддаємо перевагу іноземній селекції — сіємо гібриди компаній «Сингента» і Pioneer. 

— Як змінилися терміни сівби та норми висіву культур? 

— Оптимальні строки сівби пшениці змістилися з 1–15 вересня на 15–30 вересня. Торік пшеницю сіяли після соняшнику мірою його збирання, і цей процес затягнувся аж до Покрови. 

А от строки сівби кукурудзи та соняшнику не змінилися: як 20 років тому сівба кукурудзи стартувала 24 квітня, так і тепер. Однак цього року через низьку температуру припинили сівбу кукурудзи на п’ять днів. У результаті та, що посіяна пізніше, розвивалась краще. Оскільки на Чернігівщині бувають приморозки 7–9 травня, починати ранню сівбу досить ризиковано. 

Через низьке забезпечення ґрунтовою вологою оптимальна норма висіву кукурудзи зменшилась до 74–72 тис. насінин/ га проти 80 тис. раніше. Наступного року хочу спробувати посіяти з нормою 68–70 тис./га через високу ймовірність дефіциту вологи у ґрунті. Щодо соняшнику спостерігається тенденція до зменшення норми висіву максимум на 10%. Але оскільки умови кожного року складаються по-різному, то й оптимальна норма висіву може відрізнятися — вгадати її дуже важко. 

— На чому зосереджуєте увагу в системах захисту культур? 

— Системи захисту культур у нас відпрацьовані, але іноді до старих загроз додаються нові. У нашому регіоні прогресує ваточник — поширенню бур’яну сприяє відсутність природних ворогів і здатність розмножуватися насіннєвим і вегетативним способом. Ваточник засмічує ріллю, прекрасно почувається на озимих колосових культурах, знижує врожайність культури на 10–20%. На сьогодні не існує гербіциду, який здатний знищити цей бур’ян. Але нам вдається контролювати його на кукурудзі гербіцидом Мезотріон. 

Дієвим заходом проти поширення хвороб і шкідників є дотримання сівозміни. Постійний моніторинг посівів і вчасне внесення ЗЗР дозволяють уникнути серйозних проблем. Нині немає проблем із технічним забезпеченням внесення засобів захисту — можна вносити обприскувачем, квадрокоптером, літаком, гелікоптером, дельтопланом. Найдешевше — дельтопланом, найефективніше — гелікоптером. І хоча нині дрони програють гелікоптерам у якості внесення ЗЗР, проте майбутнє — за ними. 

— У системі захисту культур застосовуєте біопрепарати? 

— Це питання вимагає предметного вивчення агрономом, інакше ризикуєш 30–40 млн гривень, укладеними в посівну. Але всі мої спроби підібрати тямущого агронома, на жаль, увінчувались невдачами й навіть втратами від їхніх дій. Тому нині я працюю з менеджерами компаній, які пропонують препарати й дають рекомендації щодо застосування, часто бувають на наших полях і за потреби вносять корективи — я задоволений нашою співпрацею, з багатьма склалися довірливі стосунки.

 Окрім того, я відвідую практичні семінари, читаю літературу про застосування гербіцидів і пестицидів, цікавлюсь новинками. На сьогодні — це вихід із моєї ситуації. Проте наявність агронома, який хоче не лише заробити, а й вивчати та впроваджувати щось нове, здатного знижувати споживання ресурсів і підвищувати ефективність виробництва, чесного й порядного, допитливого та сміливого в ухваленні рішень — безперечно підсилить наше підприємство. 

— Які бачите резерви для збільшення врожайності культур? 

— Потрібно удосконалити систему підживлення культур: давати, зокрема, більше азоту. Також варто більше уваги приділити підбору гібридів із вищим потенціалом. 

Оскільки обмежувальним чинником є волога, потрібне зрошення. Ми маємо вдале географічне розташування, бо поряд протікають річки Остер і Десна. Раніше по Десні повз Остер проходило за рік до 1000 барж і байдаків, але за останнє століття води в ній значно поменшало. Зрошення допоможе протидіяти наслідкам посухи, але це дорога інвестиція: в обладнання потрібно вкласти 1–1,3 тис. доларів/га, а для упевненості варто викупити землю, а нині ціна гектара ріллі в Чернігівській області — у межах 1 тис. доларів. 

Тому план розвитку господарства маємо, але постійно його коригуємо. І це нормально, адже ми шукаємо найвдаліші комбінації сівозміни, техніки та технологій, відстежуємо глобальну кон’юнктуру ринку й адаптуємося до нових правил гри в агробізнесі — саме це дозволить отримати бажаний фінансовий рівень підприємства.