Яку стратегію розвитку аграрної галузі може вибрати Україна

На чому базується ринок?

У ХХІ столітті ні для кого не є відкриттям той факт, що будь-який бізнес створюють для отримання прибутку. Аграрний сектор — не виняток. От тільки між теорією і практикою часом утворюється бездонна прірва…

Неабиякої популярності серед агрочиновників та галузевих лідерів думок набули дискусії про те, як надалі краще розвиватись українському сільському господарству, куди йому варто рухатися та як трансформуватись. Із тією частиною нашого АПК, яку можна віднести до так званих commodity markets (зерно, олія тощо), все загалом цілком нормально — українські ринкові гравці навчилися не тільки вирощувати, а й успішно продавати зерно на світових ринках. А ось із товарами, які йдуть на полиці супермаркетів, ситуація наразі не така вже й оптимістична. Позитивні історії успіху тих, кому це таки вдалося, — швидше, виняток, що підтверджує сумну закономірність. 

Українська асиметрія сприйняття 

Проблема, як на мене, полягає не в тому, що український фермер не вміє або не хоче виробляти якісну продукцію, а в асиметрії сприйняття продавця та покупця. Тобто не існує спільного, зрозумілого для обидвох сторін, бачення споживчого ринку. Тож здебільшого український фермер виробляє продукцію такого високого ґатунку та номенклатури, попит на яку всередині країни або є вкрай низьким та обмеженим, або відсутній зовсім. З іншого боку, дуже часто лунають нарікання з боку споживачів, що якість запропонованого на ринку товару є вкрай низькою, хоча ніхто не звертає в цей час увагу на те, йдеться про продукцію найнижчого цінового сегмента. Отже, маємо замкнене коло, розірвати яке можна лише спільними зусиллями споживача та виробника. Коли для обох сторін будуть чітко зрозумілі правила гри: що, в якій кількості, якої якості та за яку ціну готове купувати більшість населення нашої країни, фермерство в Україні отримає новий поштовх для свого розвитку. 

Ми дуже часто посилаємося на європейський досвід, копіюємо західні тренди, але не намагаємося поглянути глибше та побачити деталі та відмінності, які саме і формують загальноєвропейський ринок. Для прикладу, в трьох найбільших країнах Західної Європи — Німеччині, Франції та Іспанії аграрні ринки побудовані зовсім за різними принципами та мають різну мету. Якщо у двох словах, то споживчий ринок різних країн базується на різних концепціях. У Німеччині — це задоволення базових потреб, Франції — національна гордість, Іспанії — експорт. 

Німецька якість і ціна 

Звиклий до порядку пересічний німецький споживач керується раціональними аргументами і окремо не переймається питаннями якості, оскільки впевнений, що всі продукти, які реалізуються в супермаркетах або на ринках, є безпечними. Як результат — у більшості супермаркетів країни продукція з позначкою «Bio» займає дуже незначну частку від загального обсягу і розташована поруч зі звичайною. Первинним у виборі того чи іншого продукту для більшості німців є ціна, тому торгові мережі саме на неї орієнтуються, укладаючи угоди з постачальниками та формуючи представництво товарів на своїх полицях. Тож серед фруктів та овочів (за винятком екзотичних) протягом року на полицях супермаркетів домінує продукція з Іспанії, Нідерландів та Бельгії, а для німецьких товарів притаманна різка сезонність. Скажімо, місцеву полуницю можна купувати в магазинах лише у той місяць, коли вона плодоносить, а протягом усього літа — на фермерських ринках, де її ціна є значно вищою за магазинну. 

Ринки працюють у Західній Європі лише декілька днів на тиждень (зазвичай 2) і є дуже малими, тому фермерам доводиться шукати інші канали для реалізації своєї продукції. Одним із таких каналів можуть бути спеціальні автомати (з полуницею, сиром, молоком тощо). Їх розміщує й обслуговує сам продавець. Інший варіант — відкрити двері своєї ферми для споживачів, які власноруч збиратимуть урожай і купуватимуть його за меншою, ніж ринкова, ціною (і саме вона зазвичай є вирішальною для вибору такого сільськогосподарського вікенду). Щоб візуалізувати таку можливість, фермери встановлюють вказівники до свого саду-городу на автомобільних трасах. 

На м’ясо-молочному ринку так само домінують підприємства зі значними обсягами виробництва, низькою собівартістю та залученням робочої сили з країн Східної Європи. В результаті роздрібні ціни на м’ясну та молочну продукцію у великих торгових мережах країни є найнижчими серед сусідніх країн, на відміну від невеличких м’ясних чи сирних магазинчиків, де купувати продукти може собі дозволити лише незначна частка населення. 

Французька національна ідея 

Французький споживач дуже переймається якістю та походженням своєї їжі. Local artisanal для французів це не порожнє гасло, а національна ідея. Переважна більшість громадян цієї країни готова платити більше і навіть суттєво більше за продукцію власне французького виробництва, а часто — і за локальні бренди. Вважається, що французькі товари на порядок якісніші за всі інші, що сусіди не настільки переймаються екологічними проблемами, як це вимагає сьогодення і що підтримка власним гаманцем французького фермера — це просто обов’язок кожного громадянина. В підсумку французький фермер насамперед зосереджується саме на питаннях якості, а не просто безпечності продукції, її екологічності та корисності, тоді як собівартість виробленого для нього стає другорядною. 

Наслідком такого споживчого тренду стали величезні окремі відділи продуктів з позначкою «Bio» в супермаркетах та постійне зростання популярності торгової мережі Grand Frais, яка позиціонує себе як продавець лише свіжої та екологічно чистої продукції. Звісно, зміна акцентів вплинула і на цінову кон’юнктуру — практично всі овочі, фрукти та м’ясо-молочна продукція французького походження є суттєво дорожчими за аналогічні з країн сусідів. Але оскільки прерогатива якості над ціною була загальнонаціональним вибором і первинним були вимоги споживачів, то французький фермер, на відміну від німецького, може собі дозволити збільшення видатків, оскільки впевнений у стабільному внутрішньому попиті. 

Експортний потенціал Іспанії 

Оскільки Іспанія з її благодатним кліматом є найбіднішою серед трьох обраних, тутешні фермери зосередилися на експортному потенціалі. Вони готові забезпечувати овочами та фруктами всю Європу та решту світу, де є в цьому потреба, тому зосереджені передусім на ефективності виробництва. Так, іспанська полуниця або кавуни хрумтять, мов яблука, але вони красиві, придатні для транспортування, є найдешевшими та доступні майже протягом всього року. Якщо говорити про екологію, то нині місцеві фермери переймаються цим питанням лише в контексті нестачі води для виробництва авокадо чи різкого та неочікуваного зниження температур взимку. Будь-які технології їх приваблюють лише з точки зору підвищення врожайності та зменшення собівартості. Подібним аспектом, а саме її низькою вартістю, іспанський фермер керується при визначенні походження робочої сили, тому більшість фермерів надає перевагу залученню сезонних мігрантів. 

Попри домінування технологічності, в країні жодним чином не йдеться про низьку якість іспанської продукції. Вимоги щодо безпечності продуктів є доволі жорсткими та уніфікованими для всього Європейського Союзу. Водночас кожна країна може вводити додаткові обмеження та надбудови, виходячи з власного розуміння питання якості, екологічності та корисності того чи іншого типу продовольства. І саме на ці додаткові вимоги варто звертати увагу українським виробникам, обираючи країни для свого потенційного експорту. На жаль, український товаровиробник здебільшого, коли починає розробляти стратегію свого виходу на європейські ринки, передусім керується ціною на продукти в супермаркеті й не надто глибоко досліджує нюанси. 

Низи не хочуть, а верхи? 

Перераховані особливості сільськогосподарських та споживчих ринків у згаданих країнах народжувалися протягом багатьох років та є результатом різних історичних, кліматичних та економічних чинників. Крім того, напевно, можна також говорити про польську, нідерландську або данську моделі. Україна не може просто запозичити одну з наявних в європейських країнах моделей та повинна прийти до своєї, враховувати свої унікальні чинники, пов’язані як з географічно-кліматичними умовами, так і з демографічно-культурними чинниками. 

А поки виходить, що чиновники говорять про екологію та біорізноманіття, виробники про собівартість та прибутки, а споживачі — про ціну та якість. Як то кажуть, хто в ліс, а хто по дрова. І поки на ринку домінуватиме запит на найвищу якість за мінімальну ціну (з боку споживачів) та пропозиція товарів середньої якості за максимальними цінами, поштовху для розвитку, як на мене, очікувати не варто. Особливо важливо це на тлі запуску земельного ринку. Бо тільки правильна стратегія реалізації виробленої продукції дасть гарантований прибуток, а отже, стимулюватиме інвестиції в довгострокове виробництво та основний актив фермера — землю. 

ЧИТАЙТЕ БІЛЬШЕ