В Україні вкотре планують запровадити агрострахування з державною підтримкою

Знизити ризики

В Україні вкотре планують запровадити агрострахування з державною підтримкою

Про запровадження агрострахування в Україні говорять давно. Причому зазвичай дискусії активізуються, а бажання аграріїв страхуватися зростають після неврожаю, спричиненого погодними умовами. Проте з нормалізацією ситуації цікавість агровиробників до страхових продуктів падає. На законодавчому рівні запровадження агрострахування в Україні також досі не врегульовано — кілька разів Верховна Рада ухвалювала відповідні закони, але з різних причин вони так і не запрацювали. Нині триває робота над новим законопроєктом №5104, яким запроваджується агрострахування з державною підтримкою — його вже схвалили кілька профільних комітетів ВР та уряд. Чи буде він кращим від попередніх, важко прогнозувати. Андрій Заріпов, експерт із питань агрострахування проєкту Міжнародної фінансової корпорації (IFC), розповів про своє бачення розвитку ринку агрострахування в Україні.

— Пане Андрію, як ви оцінюєте ринок агрострахування в Україні?

— Як я бачу, страхові компанії готові пропонувати різноманітні рішення. І фермери, зважаючи на кліматичні зміни, всі більше звертають увагу на агрострахування. Але поки що значного поширення цей продукт не набув. З багатьох причин — через складність самого продукту страхування, через недовіру до нього фермерів. Багато хто ще не бачать цінності цього продукту. Допоки є можливість отримувати достатньо високу маржу, за допомогою якої можна покривати недоотримання певної запланованої премії, то інструмент агрострахування відходить на другий план. Але останній рік, коли в Україні трапилася посуха, підштовхує агровиробників замислитися над темою агрострахування.

Останнім часом набуває обертів і за обсягами виплат зіставне з традиційним індексне страхування, яке пропонують агровиробникам насіннєві компанії та компанії — виробники ЗЗР як додаток до своєї основної продукції. Переваги такого страхування — швидкі виплати без виїзду в поля для оцінювання завданих збитків, тільки на основі метеоданих. Серед мінусів — обмежений перелік страхових випадків, адже не завжди збиток на полі є результатом дії конкретного ризику. У результаті не завжди, маючи збитки в полі, агровиробник отримує виплати.

Коли востаннє ми робили зріз ринку, зазначили, що велика частка традиційного страхування була вимогою кредиторів. Фактично виникла ситуація: або ти розумієш, що тобі це потрібно і страхуєшся, або тебе зобов’язують це зробити, якщо ти хочеш отримати кредит. До речі, у світі страхування без прив’язки до кредитування або державної підтримки страхового продукту майже ніде не працює.

Наразі в нашій країні виробник обов’язкові програми сприймає як додатковий податок, а в необов’язкових просто не бачить цінності для себе. Тому треба змінити ставлення до цього.

— Парадокс: аграрна країна, у якій агрострахування фактично нерозвинене… Чому так відбувається?

— Бо питання агрострахування треба вирішувати системно. Є два підходи до агрострахування: системний — на умовах державно-приватного партнерства, коли рівень проникнення агрострахування суттєвий. Це один з інструментів керування ризиками, який, утім, унеможливлює інтервенцію держави у разі форс-мажору — звісно, за умови якісних страхових продуктів і державної субсидії, щоб зробити ці продукти доступнішими. Тобто, наприклад, якби агровиробники шукали допомоги держави у разі втрати посівів через посуху, як це сталося на Одещині торік, вони б її не отримали, якщо не були застраховані. І це правильно.

Водночас є інший підхід, зокрема, в країнах із високим рівнем культури страхування, коли державної підтримки немає, і це відбивається на кількості страхових продуктів. Наприклад, страхуються прості ризики, і рівень страхування менший, ніж за системного підходу, коли держава долучається з різними інтервенціями.

Однак системний підхід дає змогу державі планувати свої фінанси. Адже коли трапляється щось екстраординарне, то в нас немає якогось страхового фонду для виплат постраждалим аграріям, а кошти беруть з інших програм. За системного агрострахування держава чітко розуміє, скільки коштів їй потрібно виділити на субсидії, й по факту обсяг виплат переходить на страхові компанії, але ще більше — на перестрахові компанії, які на собі утримують левову частку ризиків.

— Який міжнародний приклад агрострахування ви вважаєте вдалим?

— Прикладом системного підходу до агрострахування може бути США, Канада, які будували систему агрострахування після великої депресії 30-х рр., коли видалися кілька посушливих років. Але до 1996 року в США відсоток проникнення агрострахування був не дуже високим, незважаючи на державні субсидії та велику кількість страхових продуктів. Держава допомагала і застрахованим, і незастрахованим. Тому виробники не бачили сенсу страхуватися, бо все одно держава допоможе. Але 1996 року змінили підхід: якщо немає агрострахування, то агровиробник не можете розраховувати на будь-яку іншу держпідтримку. Це дуже вплинуло на розвиток ринку, і відсоток проникнення зріс до 80–90%. Таким чином держава стимулює розвиток агросектору. Просто так допомагати нестійкому агровиробнику їй не цікаво, а некеровані ризики переходять до страхових компаній.

Є багато різних моделей із великою часткою держави чи приватного сектору. У США, наприклад, держава покладає на себе ризики, які страхові компанії вважають високими. Окрім того, держава гарантує якість продуктів. Це дуже важливо, адже це питання довіри.

Є приклади, де роль держави менша, а більша роль належить приватному сектору, так званому пулу страхових компаній — так працюють в Іспанії, Туреччині. У нас подібний закон ухвалили 2012 року, але ринкові компанії туди не пішли.

Можуть бути різні моделі, головне — питання принципів, на яких це базується. Треба закладати в закон правильні речі. Насамперед прописати роль держави. Інший важливий момент — збір даних, адже страхова компанія має порахувати, скільки її продукт буде коштувати, а це базується на очікуванні ризиків — тобто як часто може наступити страховий випадок і який обсяг виплат потенційно може бути. З усього цього формується ставка премії, так званий страховий тариф. Щоб ви розуміли, тариф 1% — це ризик, що трапляється один раз на 100 років, і за якого аграрій втратить увесь урожай. Ставка 5% — ризики, що трапляються п’ять разів на сто років, і, відповідно, аграрій втратить усе. Коли кажуть про розмір тарифу, то, звісно, можна, щоб страховка коштувала 1%, але тоді й імовірність того, що ти щось отримаєш, мінімальна. Тобто має бути баланс.

Так от, без даних ми не зможемо порахувати тариф — ми або візьмемо суттєво більше грошей з агровиробників, або недоформуємо резерви для компенсаційних виплат у разі масштабних страхових випадків. Тому тут теж повинна втрутитися держава, щоб допомогти надати страховим компаніям дані для формування якісного страхового продукту.

А тепер хочу торкнутися найболіснішого питання, яке давно обговорюється, — стандартність продукту. У всіх країнах, де є державна субсидія агрострахування, держава гарантує якість страхового продукту за допомогою так званої стандартизації. Уніфікація договорів і форм, предмету та способу страхування, чітко прописано процедуру прийняття на страхування та процедуру врегулювання збитків, що дає змогу оцінити обсяги виплат, принципи тарифікації — це і є стандартний страховий продукт, коли агровиробник розуміє, що він купує та у разі настання застрахованого ризику гарантовано отримає страхову виплату.

Багато хто каже, що ми таким чином ліквідуємо конкуренцію. Я кажу — конкуруйте якістю послуг, а не ціною. Коли кожна компанія продає щось своє, держава проконтролювати якість продуктів просто не зможе.

Окрім того, усіх агровиробників треба навчити, що таке агрострахування, як ним користуватися. Різні продукти їм буде складно порівняти. Набагато складніше, ніж два депозитних чи кредитних договори різних банків, бо вони достатньо стандартизовані продукти для всіх банків, які різняться тільки ціною. А в агрострахування, окрім варіацій ціни, будуть варіації щодо покриття певних ризиків, періодів тощо.

— Які ризики можуть бути для ринку агрострахування, якщо страхові продукти не будуть стандартизованими?

— Без стандартизації агрострахового продукту ми ризикуємо буквально в перші кілька років відбити бажання в агровиробників страхуватися, хоча б тому, що не всі страхові компанії з огляду на свій досвід зможуть запропонувати якісний продукт. У результаті витратимо кошти на державні субсидії цих програм, агровиробники не отримають виплату і навряд чи захочуть надалі брати участь у страхуванні.

Зі стандартними страховими продуктами, наприклад, коли матимемо один вид страхування посівів озимої пшениці, що продають усі страхові компанії, цього не трапиться, бо різні компанії в такому договорі страхування не зможуть навіть коми змінити. До того ж такий продукт легко перестрахувати. Щоб ви знали, на перестрахування, більшою мірою на міжнародне перестрахування, передається від 85% ризиків агрострахування. Бо ризик посухи може покривати цілу країну, зокрема й Україну, і навіть цілий континент. Це питання глобальної диверсифікації, бо жодна страхова компанія не здатна утримати на собі всі ризики своєї країни. Адже агрострахування — це катастрофічний вид страхування. Тому у цьому разі — тільки системність, тільки стандартизація.

Я за баланс між агровиробником і страховими компаніями. Багато страхових компаній, які багато років на ринку і цінують свою репутацію, також певною мірою готові пожертвувати можливим надприбутком, щоб запустити цей ринок. А це без довіри агровиробника неможливо.

Якщо агровиробник захоче купити інший, не стандартизований продукт, то він може його вибрати з-поміж несубсидованих державою продуктів. Але все, що стосується державних коштів і контролю якості, має бути приведеним до єдиного стандарту.

— За державно-приватного партнерства, яку роль ви відводите державі, а що повинні робити страхові компанії?

— Держава бере на себе функцію контролю якості стандартних страхових продуктів. Якщо не розробляти страхові продукти, то хоча б їх схвалювати. Хтось повинен взяти на себе відповідальність, перш ніж пропонувати агровиробникам страховий продукт, його перевірити й завірити його якість. Треба обрати з-поміж усіх запропонованих на ринку найкращий, узяти його за взірець. Компанії реалізують такий продукт у певному ціновому діапазоні, а держава його субсидує.

Окрім того, держава на себе бере функцію збирання даних по ринку та даних, потрібних для розробки продукту. Бо це процес постійний, який передбачає нові продукти, нові культури — основні польові, нішеві, садові тощо. Роль держави — надання субсидії, тобто здешевлення страхового продукту. І, можливо, просування самої ідеї агрострахування, культури агрострахування — але це спільна зі страховими компаніями справа.

У страхових компаній основне завдання — продавати, перестраховувати ризики, дбати якість портфелю. Тобто виконувати свою звичну роботу.