Як диференціювати стеатоз і кетоз у корів
Діагностика стеатозу й субклінічного кетозу в корів за клінічними ознаками недостатньо надійна. Клінічні ознаки цих хвороб неспецифічні й виявляються у зменшенні споживання корму, зниженні надоїв та жирності молока. Тільки клінічний кетоз можна визначити за запахом ацетону.
Про це пише журнал The Ukrainian Farmer.
Діагноз ставлять за результатами лабораторного дослідження крові, сечі та молока. Найточнішу діагностику забезпечують дослідження крові.
Лабораторні результати стеатозу і кетозу подібні і диференціювати ці дві хвороби досить важко. Високий уміст неестерифікованих
жирних кислот (НЕЖК) у плазмі крові свідчить про велику ймовірність жирового переродження печінки. Однак зростання концентрації НЕЖК у плазмі крові характерне й для кетозу.
Основним діагностичним параметром кетозу є зростання вмісту кетонових тіл у крові (концентрація β-гідроксибутирату перевищує 1,2 ммоль/л). Та за стеатозу концентрація кетонових тіл також зростає.
За обох захворювань у плазмі крові корів зменшується вміст глюкози, альбуміну, кальцію та збільшується вміст сечовини, білірубіну, жовчних кислот, зростає активність печінкових ензимів аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази, γ-глутамілтрансферази та креатинкінази.
На практиці для діагностування кетозу вистачає двох показників: концентрації глюкози та β-гідроксибутирату. Дослідити їх можна в лабораторії, але простіше це зробити за допомогою експрес-тестів.
Досить точне визначення вмісту глюкози та β-гідроксибутирату в крові досягається за застосування портативних побутових глюкометрів і кетометрів. Діагностичні тест-смужки для аналізу сечі менш точні, проте теж дають цілком реальну інформацію.
Для діагностики стеатозу основними показниками є концентрація неестерифікованих жирних кислот й активність печінкових ензимів у крові. Ці показники можна дослідити тільки у лабораторії.
Досліджуючи аналіз крові, слід ураховувати, що згадані показники зазнають змін і у здорових корів в останні 2-3 дні до отелення та в перший тиждень після нього. Тому аналізи крові й сечі краще робити, починаючи з другого тижня лактації.