Казеозний лімфаденіт має дві форми перебігу, часто ‒ латентну

Джерелом збудника казеозного лімфаденіту є хворі тварини, які виділяють бактерії в зовнішнє середовище з умістом абсцесів, що розкрилися, виділеннями з носа, молоком, фекаліями.

Збудник може тривалий час зберігати життєздатність у гної, підстилці, сіні, воді, стійкий до висихання. Мікроорганізм чутливий до підвищення температури, тому на поверхнях об’єктів зовнішнього середовища стає менш життєздатним за потепління.

Зараження тварин відбувається через пошкоджену шкіру та слизові оболонки.

Казеозний лімфаденіт має дві форми перебігу: зовнішню ‒ лімфаденітну ‒ та внутрішню ‒ вісцеральну. За зовнішньої форми найчастіше уражуються підщелепні, привушні, передлопаткові, надвименні лімфовузли й лімфовузли колінної складки. Рідше можуть залучатися внутрішні лімфовузли грудної та черевної порожнин. Зовні лімфаденітна форма характеризується появою неболісних горбків (абсцесів) у місцях локалізації регіонарних лімфовузлів і поширюється по ходу лімфатичних судин. Уміст абсцесів у кіз ‒ це м’яка пастоподібна маса біло-зеленуватого забарвлення без запаху. В овець часто ‒ щільна сироподібна маса.

Вісцеральна форма найчастіше трапляється в овець і ще має назву «синдром худої вівці». Вогнища ураження локалізуються в легенях, серці, нирках, рідше ‒ у печінці, спинному й головному мозку.

Клінічні ознаки залежать від ураженого органу й можуть проявлятися у вигляді кашлю, пришвидшеного дихання, хронічного виснаження, неврологічних симптомів. У деяких випадках спостерігається спонтанний падіж тварини без жодних попередніх ознак.

Часто казеозний лімфаденіт має латентний перебіг, тому клінічні ознаки можуть бути відсутні.