Збільшення площ під нішевими культурами: переваги та застороги

Маючи потенційні можливості культивувати доволі широкий асортимент рослин, українські агробізнеси останні два десятиліття  вирощували переважно комерційні зернові та технічні культури: кукурудзу, соняшник, ріпак, сою, пшеницю. Утім, дедалі більше фермерів почали експериментувати з вирощуванням нішевих культур. У такий спосіб господарства шукають нові можливості розвитку, адже нішеві культури зазвичай більш прибуткові.

Які ж чинники зростання популярності? З початком повномасштабного вторгнення частину південних та східних областей, що є ключовими сільгосп регіонами, було окуповано або ж заміновано. Старі відпрацьовані логістичні ланцюги знищені. Експортні шляхи закрилися через блокування морських портів. 

Тож, здавалося б, більшу доцільність має переорієнтація на нішеві культури. І хоча великі агровиробники поступово починають дивитися в їхній бік, однак через масштаби свого бізнесу їм досить важко перелаштуватися швидко на новий портфель продукції. Натомість малі та середні бізнеси майже одразу можуть включити в сівозміну нові для себе культури.

Нішеві культури розраховані не на масового споживача, а на вузьку аудиторію – саме через це для їхньої ціни не характерна еластичність. Попит на них ситуативний, іноді підвищено комерційний або ж соціальний (прикладом може бути гречка). 

Поступово зростає кількість господарств, які вирішили скоротити об’єми традиційних кукурудзи, соняшнику та озимини та замінити їх альтернативними культурами. Крім гречки, серед популярних  зернових нішевих культур сьогодні – просо, овес, пивоварний ячмінь, сорго, тритикале. Нішеві олійні – гірчиця, льон, кунжут, коріандр. Збільшуються площі під нішевими бобовими – квасоля, горох, сочевиця, нут, люпин солодкий. 

Аргументи «за» або чому варто. Для дедалі більшої кількості господарств в Україні нішеві культури – це вигідно та перспективно. 

Серед переваг виробництва нішевих культур зокрема такі:

• . Ринок демонструє, що ціна реалізації «не масових» продуктів значно вища ніж комерційних культур. Шляхом низької конкуренції у сегменті формується попит, що стабільно вищий від пропозиції. До прикладу, фермери, що вирощують спаржу, з кожного гектара можуть заробляти близько 400 тис. грн.

• Для малих та середніх агропідприємств вирощування нішевих культур – це своєрідна «подушка безпеки». Додавши їх до свого клину, господарства отримують додаткове джерело прибутку і зміцнюють свою економічну стабільність;

• Невеликі фермерські бізнеси не можуть конкурувати з гігантами у виробництві конвенційних культур, тому все частіше обирають альтернативи, на яких можуть заробити. Вони отримують конкурентну перевагу на внутрішньому та зовнішньому ринках не шляхом обсягів, а завдяки ексклюзивності та якості свого товару;

• Більшість нішевих культур, що вирощуються в Україні, мають закордонний попит, який зростає. Наша країна вже входить до числа найбільших експортерів коріандру – у країни Європи та Азії. Найбільший споживач українських бобових – гороху, квасолі, нуту – ЄС;

• Нішеві культури мають важливе значення для дотримання належної сівозміни. Різноманітність посівів покращує фітосанітарний стан полів, запобігає виснаженню ґрунтів (особливо актуально це при вирощуванні бобових). Наприклад, площі під сорго почали розширюватися в нашій країні саме через підвищення середньорічної температури та тривалі посухи. Сьогодні цією культурою засіваються все більше полів у південних регіонах України.

Варто також враховувати проблемні моменти з досвіду аграріїв, що вже певний час займаються нішевими культурами. Насамперед це:

• Вирощування переважної кількості нішевих культур вимагає специфічних знань агротехнологій та логістики. Тому підприємствам-новачкам потрібно врахувати час та фінанси, які знадобляться для перекваліфікації власних спеціалістів;

• Вирощування нішевих культур – довготривала гра. Багато фермерів говорять про «технічні збитки»: кілька сезонів йде на те, щоб потоваришувати з технологією вирощування, визначитися з оптимальною програмою захисту. Наприклад, у вирощуванні спаржі пік урожайності буде з 4 по 6 роки, тоді й рентабельність становитиме 250-350%;

• Ринок нішевих культур все ще формується, тому на сьогодні поки немає великих трейдерів для такої продукції. Волатильність цін на нішеві культури помітно висока. У зв’язку з цим аграріям важко розрахувати економічно вигідні площі під ту чи іншу культуру; 

• Велика проблема для нішевих фермерів – якісне насіння, яке б не коштувало всього бюджету господарства. Саме його вартість часто становить левову частку витрат. Ще одна проблема – відсутність якісної переробки нішевих, яка стримує розвиток цього сектору.  

Які ще є поради? Ніхто вам не дасть однозначної відповіді, чи варто вашому господарству вступати в цей клуб. Однак експерти звертають увагу на ключові інгредієнти «рецепту успіху», серед яких:

• Господарство має визначитися, що та скільки сіяти, розрахувати виробничі потужності та витрати. Докладна інвестиційна стратегія, що включає плани «В» та «С», дозволить не лише бачити зрозумілу дорожню карту, а й допоможе, якщо доведеться звертатися по позику;

• Команда має ретельно пропрацювати такі питання:  що має попит, які культури буде легше реалізувати, яка ніша ринку ще не перенасичена гравцями тощо. Наступна мегазадача – знайти партнерів та ринки збуту. Як кажуть досвідчені аграрії: «Буде контракт – виростимо що завгодно!»;

• Найдетальніші прорахунки не врятують, якщо немає спеціалістів з досвідом. Треба знайти досвідчених фермерів, і купити у них знання та досвід, особливо гіркий. Після цього слід прорахувати, наскільки умови вашого господарства підходять для неї.

Що стосується розвитку виробництва нішевих культур в цілому: цьому також сприятиме об’єднання середніх та малих виробників у асоціації та групи – для обміну досвідом, відкритої взаємодії, доступу до фінансових та маркетингових інструментів, а також спільного впливу на політику держави у цій сфері.