Збереження ґрунту має бути питанням відповідальності як господаря поля так і агронома
Останнім часом на Західній Україні з’явилася тенденція до вирощування рентабельних культур, отож більшість аграріїв зупиняються на соняшнику та ріпаку. На сьогодні ці культури є беззаперечними лідерами з прибутковості, тому в більшості господарств сівозміна відходить на задній план (перемагає економічна складова та ціна на ринку).
Агровиробників можна зрозуміти, адже вартість соняшнику на ринку сьогодні становить 8000 грн за тонну, ріпаку — 10 500. Тому не дивно, що в Україні у структурі посівних площ соняшник за останні десять років збільшився втричі, і з минулого року держава стала лідером на світовому ринку продовольства з його експорту (після нього, відповідно, — ріпак)! Отож за правильного підходу до господарювання маємо велику перспективу вирощування цих культур. «Сівозміна — наукове вчення про чергування культур в просторі та часі» — це правило я пам’ятаю ще з навчання в інституті. Вважаю, саме агрономи повинні диктувати власникам ринок посіву та брати відповідальність за родючість ґрунту. Звичайно, науковці аграрного напряму на кожному семінарі наголошують про недопустимість збільшення соняшнику й ріпаку в посівних площах (у деяких агроформуваннях вони становлять понад 50% посівних площ). Я працюю в господарстві з іноземними інвестиціями, де отримання прибутку — не останнє завдання, але повністю підтримую позицію вчених щодо дотримання сівозміни.
Ми зобов’язані пам’ятати головне: збереження ґрунту (відповідно, дотримання агрономічних вимог вирощування культур) має бути питанням відповідальності як господаря (власника) поля, так і агронома, адже сьогодні в гонитві за прибутком висіваємо соняшник і не дивимося в майбутнє. Тому, щоб і через 5–10 років земля тішила нас урожаями, повинні зробити так, щоб соняшник повертався на попереднє поле не раніше як через 6–8 (!), а ріпак, відповідно, через — 5 років! Це дає можливість значно знизити розповсюдження хвороб, адже їх є багато спільних в обох культурах! У нашому господарстві плануємо проводити два фунгіцидних обприскування на соняшнику — через 5–6 років, коли почали вирощувати цю культуру. По озимому ріпаку збільшуємо захист від фомозу та склеротинії. Також обов’язково вводимо в сівозміну кукурудзу, бобові, зернову групу (озимі та ярі). З пшениці навчилися витискати максимальні прибутки — вона відпрацьовує не тільки як попередник. Солому цінуємо як органіку для мінералізації ґрунту.
Якщо порушити питання живлення, то скажу, що в більшості аграрних господарств відсутнє тваринництво й, відповідно, про органічні добрива навіть не згадують. До речі, побутує думка, що в гонитві за прибутками від цих культур деякі фермери, не дотримуючись сівозміни (висівають їх рік через рік), компенсують це додатковими високими дозами мінеральних і мікродобрив. Це категорично неправильно! Ми повинні зберегти ґрунти в доброму стані, адже ринок зерна може мінятися. Наступного року, наприклад, ціна «скочить» на пшеницю або кукурудзу, і що робити, коли ми занедбали землю соняшником, і там вже нічого не росте?
Логіка тих, хто намагається за кілька років відбити вартість, скажімо, дорогої техніки, матеріально-технічних засобів й оплатити оренду землі, і залишає на полях тільки соняшник і ріпак, мені, агроному, не зрозуміла, бо веде в нікуди. В нас земля в оренді на 10–15 років, ми за неї відповідальні, тому розбалансувати сівозміну ніколи собі не дозволяємо.
Цифри врожайності розглядаємо тільки з погляду збільшення врожаїв шляхом застосування сучасних технологій. Вибір культур і полів під них відбувається після ретельного аналізу ґрунту, щоб бачити потребу в застосуванні мінеральних добрив на запланований урожай. Особливу увагу приділяємо потенціалу з кожного поля. Якщо лабораторія показала, що обрана культура не дасть запланованого рівня, її однозначно замінюємо. Розрахунок норм добрив, який індивідуально для кожного поля та культури, захист рослин, а головне, — баланс озимини та ярини — ось «секрет» нашого прибутку.