Є побоювання, що вільної торгівлі землею практично не буде

Наше господарство обробляє 600 гектарів у Чернігівській області, із яких 250 га зайнято під картоплею. Господарюємо чотири роки, вирощуємо столову та чипсову картоплю.

З картоплею я пов’язаний майже 15 років. Спочатку займався оптовою реалізацією, а потім вирішив сам вирощувати товарний урожай. Бізнес у нас сімейний, працюємо разом із дружиною, до речі, вона –– директор нашого господарства ТОВ «Еліт Овоч».

Займаємося вирощуванням столової та чипсової картоплі:  столова займає 150 га, чипсова –– 100 га.

Плани в мене амбітні. Хочу запровадити повноцінну 5-річну сівозміну на картоплі, розпочати вирощування овочів борщового набору, адже зараз цим на Чернігівщині майже ніхто не займається. Скоро морква і столові буряки стануть у нас екзотикою. У планах –– облаштувати зрошувальну систему, зараз розмірковую, яку саме. Найімовірніше, це буде система дощувального типу. А ще мрію відкрити молочну ферму і удобрювати поля гноєм, покращити структуру ґрунту, наситити його гумусом. Щоб усе було максимально органічно та безпечно для здоров’я споживачів моєї продукції.

Та є проблема –– відсутність вільної землі. Зараз практично вся земля в руках агрохолдингів. Наприклад, у нашому Чернігівському районі є кілька агрохолдингів, причому в найменшого з них –– 30 тис. га. Вони давно розпоряджаються землею пайовиків як своєю власністю, бо склали договори оренди так хитро, що розірвати їх пайовики вже не можуть. Змінити орендаря можуть тільки нащадки пайовика після його смерті, і то не завжди, бо іноді договір прописаний так, що й вони не можуть розірвати його з орендарем. Тобто умови оренди диктує не власник землі, а орендар. Де-юре пайовики –– власники землі, а де-факто –– безправні люди, які не можуть розпоряджатися своєю землею. Чому зараз практично немає молодих фермерів? Бо немає вільної землі. Фермерують тільки ті, хто ще у 90-ті роки отримав в оренду землю з держрезерву.

 Наприклад, у мене земля в суборенді, тобто людина орендувала землю, а потім здала її від себе мені в оренду. Напряму з власниками паїв мені не дають працювати, землі з держрезерву фермерам-початківцям теж не дають. Розширити виробництво для мене –– велика проблема. Через нестачу землі не можу навіть зробити на полі нормальну сівозміну, щоб повертати картоплю на те саме місце через 3–4 роки, бо якщо суттєво скоротити посадки картоплі, виробництво стане нерентабельним. Звісно, я намагаюся вирішити цю проблему, розглядаю різні варіанти.

Найвірогідніше, що основну частину землі у власників паїв викуплять за копійки агрохолдинги та великі фермери, які зараз їх орендують. У мене є побоювання, що вільної торгівлі землею практично не буде. Але я оптиміст і сподіваюся, що держава все-таки зверне увагу на потреби середніх та малих фермерів і надасть можливість придбати землю тим, хто на ній працює. Це і є європейський підхід, про який ми так багато говоримо. Допомогою фермерам може бути державне кредитування під мінімальний процент на придбання землі та сільськогосподарської техніки, державні програми підтримки фермерства.