Як зняти з гальм розвиток агробізнесу на Луганщині
Перед Луганською областю стоїть чимало стратегічних задач у розвитку рослинництва. Головні з них — це розвиток меліорації, введення до сівозміни нетрадиційних й інтенсивних культур, відродження родючості ґрунту та інші. Оскільки в регіоні у розв’язанні цих і багатьох інших завдань немає єдиної державної політики та системності, то доводиться робити ставку на розвиток конкретних господарств.
Втім, просувати нові ідеї досить складно. Про модернізацію господарства мріє більшість фермерів, але на подібні проєкти часто потрібні мільйони гривень, яких у них немає. Наприклад, щоб зробити зрошення, треба звертатися по допомогу до державних й іноземних фондів — писати програми проєктів, пробувати отримати гранти, а це для багатьох «зайвий клопіт».
Щодо введення нових культур, то тут виникають інші перепони. Фермери, особливо дрібні, звикли заощаджувати на добривах і засобах захисту рослин, хоча за меншої норми внесення їх ефективність часто зводиться до нуля. Такі часто вирощують дві культури, сіючи через рік соняшник і пшеницю. Є навіть жарт про чотирипільну сівозміну на Луганщині: соняшник по соняшнику, пшениця по пшениці, соняшник по пшениці й навпаки.
Це пов’язано не лише з низькою культурою землеробства, а й із труднощами в реалізації продукції. Адже якщо насіння гарантовано куплять олійно-переробні підприємства, то збути врожай нішевої культури складніше через нестабільний попит, непрогнозовані ціни та проблеми з логістикою.
Щодо ґрунтів, то держава має розробити програму заходів щодо зупинення деградації земель і поліпшення їх якості.
Крім того, потрібно встановити чіткі правила користування землями, бо допоки діє мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, виробники сільгосппродукції почуваються невпевнено в завтрашньому дні й не поспішають інвестувати ні в землю, ні в техніку чи технології.
Наріжним каменем стала проблема перевалки та зберігання зерна, бо з дев’ятнадцяти сховищ робочими є тільки шістнадцять, а потужність зберігання становить 635 тис. тонн зерна, що вдвічі менше від обсягу зібраного врожаю. Є ще елеватори потужністю 3–9 тис. тонн, але вони розташовані в місцях із незручною логістикою.
Також регіон має найнижчу закупівельну ціну на зерно в Україні: залежно від класу вона на 300–700 гривень нижча, ніж по Україні. Такі ціни є наслідком низки проблем, якими скористалися монополісти на ринку зерна, щоб диктувати свої умови.
Ефективними засобами в боротьбі з монополістами можуть стати вихід сільгоспвиробників на додаткові ринки, придбання прямих вигідних контрактів. Такі дії розосередять монополію й, відповідно, ціна на фермерську продукцію стане вищою. Варта уваги ідея — налагодити збут продукції на азійські ринки, адже завдяки цьому розвиток виробництва може стати більш плановим, а вирощена продукція — якіснішою та безпечнішою, бо відповідатиме сертифікату НАССР. Це своєрідний квиток для луганського зерна.