Відродження тваринництва і сімейних ферм як національна ідея
Молочна ферма у тому вигляді, в якому вона лишилася в українському селі, не конкурентна з європейською фермою і фермером. Бо в Європі фермер сам ухвалює рішення, сам формує бюджети й економіку, а у нас між коровою і фермером надто багато ланок. Саме вони накручують собівартість.
З європейцями ми сьогодні можемо конкурувати лише за собівартістю молока. Ми по 10 грн продаємо молоко і собівартість у нас близько 10 грн із ПДВ і виходить. Про яку економіку можна говорити?
Я зробив невеличкий проєкт і порахував, скільки потрібно, щоб ферма стала прибутковою. Собівартість молока на сімейній фермі вдвічі менше. І, відповідно, якщо великій фермі невигідно продавати молоко по 10 грн, то 8 грн – це суперекономіка для сімейної ферми.
Сьогодні необхідно популяризувати відродження тваринництва і сімейних ферм як національну ідею. Кількість ферм скоротиться – це неминуче. І якщо зараз не підхопити сімейне фермерство, не почати працювати з громадами, прокачувати їх, наслідки для тваринницької галузі можуть бути катастрофічними.
Людей треба навчити працювати з паєм, розповісти, як на ньому можна заробляти. Що краще не сидіти в Києві на 20 квадратних метрах, а поїхати в село, взяти свій пай… На ньому можна заробляти $1 тис./га, якщо утримувати двох корів, пахати в повну силу, мати ринок збуту на молокозавод чи здавати молоко на крафтове виробництво.
Для мене зараз головний меседж – навчити людей, переконати, що не треба пай продавати за 2 тис. грн, а навчити, як заробляти.
Найвужче місце у сімейній фермі, у малому бізнесі – це кормова база. Люди не знають, як із гектару-двох заготовити нормальний силос, сінаж, як його зберегти, щоб протягом року годувати тварин. Крім того, ще одна проблема – ринок збуту, куди продати молоко.
Не знають, як правильно осіменяти, яку взяти сперму. Ветеринарного супроводу також немає. Сьогодні вся законодавча база, ветеринари працюють на ферми, товарне молоко. А на приватний сектор – ніщо.
Тим часом треба розуміти, що молоко в приватному секторі – це бомба сповільненої дії. Чи не в кожному дворі, де тримають корів, у тварин – хронічний чи клінічний мастит. Це захворювання ніхто не контролює і не лікує, і це – тотальна проблема.
Селяни розливають молоко по пластикових пляшках, які невідомо звідки беруть, споліскують холодною водою (бо гарячу пластик не витримає), і везуть продавати на базар.
А ще є біцилін… До цього часу в селах корів лікують біциліном. 30 днів – період каренції антибіотика. А потім ми дивуємося, звідки в наших дітей алергія.
Я працював у вузькому сегменті на агрохолдинги, але бачив, що за воротами компанії – повний крах.
Сьогодні ми не даємо людям альтернативи. Чи може сьогодні хтось передати ферму у спадок від батька до сина? У нас проблема, бо ферма сьогодні нічийна. Власник ферми сидить у Києві чи будь-якому обласному центрі, а ферма знаходиться бозна де в селі.
Ми сьогодні будуємо молочний бізнес, а молокозаводи скаржаться на нестачу сировини. Так її і не буде, звідки вона візьметься? Завтра почнеться продаж землі, і всі тварини на фермах, що лишилися в агрохолдингах, підуть під ніж, адже потрібні будуть гроші на викуп банку землі.
Я зі свого боку готовий підставити плече і надати знання, щоб розвивати сегмент сімейних молочних ферм, розвивати село. Я хочу відродити нашу історію, коріння, щоб за 10-15 років я міг із гордістю сказати: «Україно, я тобі вдячний!»