Усякій журавлині свій час

Дискусії навколо садової великоплідної журавлини – варто її вирощувати чи ні – точаться не перший рік. У цілому, запит на цю ягоду, як на внутрішньому, так і зовнішньому ринку є – якщо не на свіжому ринку, то в переробці. Харчова галузь у нас досить розвинена, холодильних потужностей для цього в Україні вистачає. Тобто, була би ягода, а збут для неї знайдеться. А значить, наступне питання – наскільки рентабельним є її вирощування.  

Припустимо, що затрати на закладання плантації журавлини співвідносні з витратами на лохиновий ягідник. Урожайність кущів 10-річної журавлини доволі висока: понад 20 т/га. Лохина в тому ж віці лише за хорошого догляду може дати стільки або майже стільки. Але той, хто виростив лохину, знає, що ягода буде затребувана на свіжому ринку і точно продасться дорого. Журавлину, як правило, віддають на заморожування чи переробку, а сировина для переробки дорожче за свіжу ягоду коштувати не може. 

Крім того, треба взяти до уваги такі моменти. Рослина найкраще почуватиметься в місцях її природного поширення, тобто на Поліссі. Це не обов’язково торф’яники, можуть бути й легкі супіщані ґрунти з невеликим відсотком торфу. Журавлина – болотна рослина й не пробачає пересихання. Ще одне не зайве питання – як збирати? Сухе (вручну) дорожче, а збирання за рахунок затоплення ділянки, як це роблять у Канаді й Білорусі, потребуватиме певної інфраструктури. 

Можливо, із часом ставлення до великоплідної журавлини зміниться, адже 15 років тому і про лохину мало хто знав. Так само складно, приміром, пробиває собі шлях жимолость: хтось обрав не той сорт, розчарувався, викорчував усе, а інший вирощує й будує плани на майбутнє. Не виключено, що одного разу український виробник посадить журавлину, матиме успіх і за ним потягнуться інші.