Українська аквакультура відстала на пів століття, як не назавжди
5 років тому я купив запущений рибгосп і відновлюю його. Вирощуємо коропа у дворічному циклі, товстолоба, щуку, білого амура, а також рибопосадковий матеріал. Вирощуємо по 150 тонн зарибка і товарної риби на рік.
У мене питання: чому державні закупівлі ігнорують річкову рибу? Завжди у них морожений хек. Якщо б був запит від держави, почала б розвиватися переробка річкової риби.
Я можу вирощувати 100 тонн товстолоба, а вирощую лише 40 тонн, бо більше не зможу продати. А так розвивалася б переробка, можна було б робити фарш та інше.
Ми не просимо дотацій.
Гідроспоруди – греблі – наш рибгосп орендує у Фонду держмайна, а балансоутримувачем є держпідприємство «Укрриба». Наскільки ж це корумпована й недолуга процедура! Неможливо укласти договір оренди на довгий термін, бо в них немає нормальних документів. А тепер ще цю процедуру завели на Prozorro. В аукціоні беруть участь випадкові люди, виграють їх, і потім пропонують працювати на них. Господарству неможливо вибудувати довгострокові плани…
Ці гідроспоруди необхідно ремонтувати. Але якщо я знаю, що вони не мої і не певен, що я довго працюватиму на них, то як я їх ремонтуватиму? Щоб узяти дозвіл на ремонт і щоб це зарахували в орендну плату, треба ще давати хабаря Держрибагентству.
Тому найбільша проблема – те, що гідроспоруди тримають у держвласності і маніпулюють, кому дати в оренду, а кому ні.
Ще одна велика проблема – геть неконтрольований промисловий вилов риби. Така риба коштує копійки, а ми як виробники аквакультури не можемо конкурувати з промисловиками. У мене собівартість коропа – 45 грн/кг, а «промислового» ловлять у лиманах і продають по 30 грн/кг.
Відсутність системного підходу до зариблення водойм – також головний біль. Чому квоти на промисловий вилов продають за копійки? Адекватна ціна відразу б вирівняла промвилов і виробників аквакультури. Можна замовити у виробників рибопосадковий матеріал і зарибити річки, водосховища – і не лише дешевим товстолобом, а й іншими видами риб. Тоді промисловикам буде що ловити.
Цього року чимало господарств не змогли продати зарибок. Нам вдалося це зробити за рахунок своєї репутації. Багато рибгоспів Центральної України скоротили щільність посадки, бо переживали, що не буде кормів, персоналу. Тобто глобально обсяги зариблення скоротилися.
Можна було б зробити, як у розвинених країнах, загальнонаціональний рибацький квиток – щоб людина могла сплатити певну суму на рік, і гроші від цього спрямовувати на зариблення водойм. Та цей ресурс не використовується. Ба більше – якщо він запрацює, щезнуть лазівки для хабаря.
Держава частково компенсує витрати на будівництво корівника чи свинарника, а на акваферму така практика не поширюється. Україна імпортує близько 7-8 тис. тонн лососевих риб, які могли б виростити тут. Ми їмо турецьку форель, бо її легше привезти, ніж вирощувати.
Наша галузь аквакультури зарита в болото на глибину 10 метрів.
Рибництво – один із найтяжчих напрямів у тваринництві: це довгі гроші, у них низька обіговість – понад 12 місяців, маржинальність – близько 15%. Ми зараз закінчуємо продавати рибу, в яку інвестували 2 роки тому.
Розмірковуємо щодо переробки риби. Цього року спробували переробляли на рибозаводі товстолоба – для армії виробили 5 тис. банок консервів. Ми загалом орієнтовані на свіжий ринок, працюємо з національними торговельними мережами, але коли з початком війни продажі зупинилися, то переробка стала виходом із ситуації. Десь 1 тонна риби здохла, а 10 тонн ми переробили і практично всю безкоштовно роздали.
Швидко скоротити обсяги вирощування риби непросто, адже щоб личинка перетворилася на товарну рибу, минає 2-3 роки. Хоча ми зариблювалися вже за воєнного стану, та обсяг не зменшували, адже ми не знаємо, якою буде ситуація за рік, чи буде імпорт.