Три найбільші проблеми українських садівників
Серед найбільших проблем галузі хотілося б виділити три найбільші: невміння об’єднуватися для спільного виробництва конкурентної продукції, недостатня якість яблук для постачання на експорт та неофіційна робота багатьох середніх та дрібних фермерів.
Перша проблема — невміння українських сільськогосподарських виробників об’єднатися. Кожен з них намагається окремо, сам по собі, щось продати, десь скинути ціну.
Український ринок дуже перенасичений, і перспектив розвитку на ньому будувати не варто. Треба шукати зовнішні ринки збуту. А для експорту потрібно мати партію. Для того, щоб зібрати партію, група садівників має вирощувати продукцію за однією технологією: треба мати однакові сорти, однакові клони, однаково їх доглядати й дотримуватися однакової якості.
Українцям дуже важко домовитися про будь-що взагалі. Ми вже кілька років намагаємося організувати об’єднання садівників, справа посувається дуже важко.
Ми спілкувалися з багатьма колегами по світу. Ось днями приїхали з Італії. Італійці кажуть, що навіть господарство, яке має 100-150 гектарів садів — не гравець на експортному ринку.
Тільки через об’єднання можна сформувати експортні партії у тисячі тонн яблук і бути серйозно представленими на міжнародному ринку.
Попередній голова нашої асоціації, Анатолій Гнатович Чорний, також просував ідею об’єднання садівників. Але поки що наші виробники сприймають будь-яке об’єднання як колгосп: хтось хоче заробити на праці учасників.
Друга проблема — відсутність якості для експорту. Є компанії, що організовують експорт фруктів, але садівники не можуть їм запропонувати достатню кількість якісної продукції.
Я відвідала дуже багато господарств і розумію, які вимоги до якості для експортного яблука. Такого яблука у нас дуже мало. Я не вірю в те, що фермеру вигідно перебрати всі свої яблука і лише 30 відсотків продати на експорт. Що йому робити з рештою 70 відсотками, які менш якісні?
Ми розмовляли з експортерами, вони говорили, що українські яблука позиціонуються нижче, ніж польські.
Третя проблема — багато середніх і дрібних фермерів, які навіть можуть забезпечити якість, працюють неофіційно. Вони не можуть показати свою продукцію офіційно, десь продати. Навіть якщо вони зареєстровані, але часто не можуть працювати з ПДВ, не можуть показати справжній об’єм продукції. Не кажучи вже про сертифікати Global GAP.