Ризикуємо цього року не досіяти озимі

Уперше за двадцять один рік у нашому господарстві на півночі Одещини склалася така ситуація, що ми досі не приступили до збирання соняшнику. Зазвичай у цю пору врожай уже зібраний і ми сіємо озимину.

Нині ж соняшник ще не готовий до збирання – подекуди він досі вегетує, а це означає, що сівба озимих культур на цих площах під загрозою. Або ж вона буде в критично пізні терміни, що також піддає ризику майбутній урожай. І навіть якщо нам таки вдасться посіяти озиму пшеницю після соняшнику, вологозабезпеченість на тих полях украй низька, тож без дощу на отримання дружніх сходів годі й сподіватись.  

На полях після ріпаку озиму пшеницю ми вже посіяли в оптимальні терміни. Коли приступали до сівби, за прогнозом у найближчий тиждень мав бути дощ. Натомість за останній місяць випало всього 3 мм опадів, тобто – майже нічого. Відтак, наразі зійшло лише 20% посівів пшениці, 40% перебуває у сухому ґрунті, ще 40% – у напівсухому. Тож навіть сівба в оптимальні строки не допомогла. Разом з тим усього в десяти кілометрах від нас за цей же час випало 15 мм опадів і там ситуація зі зволоженістю ґрунту набагато краща.

А ось ріпак, який ми сіяли сівалкою точного висіву одразу по стерні і таким чином максимально вхопили наявну в ґрунті вологу, зійшов увесь навіть за мінімальної кількості опадів.

Норми висіву озимих коригуємо, залежно від строків сівби – що пізніше сіємо, то більшу норму насіння на гектар даємо, і навпаки. Тож ця затримка сівби, крім загальних ризиків, призведе ще й до більших витрат посівного матеріалу, ніж ми планували.

З іншого боку – робота в зоні ризикованого землеробства дуже загартовує. Ми вже звикли до екстремальних умов господарювання, навчилися швидко приймати агрономічні рішення або мати готові алгоритми дій на різні сюрпризи, які готує нам природа.