Реформа самоврядування від Гройсмана — вбивча для села.
«Збережемо село — збережемо державу» — у різних варіаціях це гасло любили проголошувати українські владоможці, але на проголошенні все й закінчувалося. Жоден президент, прем’єр-міністр, парламент незалежної України не беріг село, не дбав про селянина, та, врешті-решт, запас міцності сільського укладу життя дійшов майже до краю. Не розуміти цього й не погоджуватись із цим може тільки той, хто не знає реального стану села, кому воно байдуже.
Ще зовсім трохи такої політики держави щодо села, і все — воно сягне межі незворотної деградації. Україна замість тисяч квітучих заможних сіл із самозайнятим здоровим населенням матиме тисячі резервацій із мільйонами маргіналів, яких потрібно буде утримувати.
За останні півтора року моєї роботи в парламенті Верховна Рада працювала не для народу. Єдині «правильні» закони, які ми приймали, це ті, що внесені Президентом України та спрямовані на зміцнення обороноздатності країни (хоча й вони не без недоліків). Усе інше законодавство — шкідливе. Шкідливим є все те, що ми приймали для реформування агросектора, економіки
в цілому, правоохоронної (я її називаю правопохоронною) системи й ін.
А це тому, що ми голосуємо за те, чого від нас вимагає Кабмін. Голосуємо тому, що «так треба», тому що «завтра — крах», тому що «МВФ не дасть грошей», тому що «не приймуть до Європи» тощо. Якщо такий «тренд» не буде змінено, не буде проведено критичного аналізу того, що зроблено й чого не зроблено, якогось позитиву чекати годі. А за останніх два роки не змінено основного — злодійської природи українських економічних механізмів.
Я пишаюся тим, що особисто «завалив» близько двох десятків шкідливих законопроектів. Здебільшого вони стосувалися села, селянина й аграрної сфери. Я не дозволив їм «пройти» земельний підкомітет, який очолюю, воював за те, щоб не схвалили в аграрному комітеті. Подавав поправки, які «вихолостили» з них найбільше зло. Проте лише моїх сил на все не вистачає. Сьогодні моя заява про вихід із фракції БПП не відкликана. Причиною її написання стало те, що протягом року голова Верховної Ради Володимир Гройсман, який нині є прем’єр-міністром, не захотів зі мною зустрітися з тим, аби обговорити реформу, яку він курує, тобто реформу місцевого самоврядування. Адже якщо реформа проходитиме у тому вигляді, який пропонується, то вона є убивчою для села та селян. Тому що це ніяка не децентралізація, а, навпаки, доцентралізація, тобто масове знищення представницьких і створення нових бюрократичних органів в районах й областях, до яких пересядуть чиновники з РДА й ОДА. Фактично, це знищення місцевого самоврядування, оскільки влада, яка є в районних й обласних центрах, завжди була (і є) дуже далекою від людей.
І якою може бути добровільність об’єднання, коли чиновник, якого ми знаємо як корумпованого, складає план, як мають об’єднатися громади?
А зробити громади багатими дуже просто. Не потрібна нам у 21-му столітті колективізація. Треба повернути сільрадам повноваження, вкрадені в них державою. І повернути повноваження не лише в резерваціях, на «червоних лініях», а й за межами села, на території в кілька тисяч гектарів, на території, яка склалася історично і яка закріплена юридично у 80-х роках минулого століття. Панове міністри, панове народні депутати! Згадаймо, чого вимагав від нас народ починаючи з осені 2013 року і чого сьогодні вимагає вся країна. Вкрай потрібно змінити всіх політиків, які зганьбили себе за 20 років перебування при владі. Не вправі жодні міністри та навіть народні депутати від патріотичних сил, які працювали в парламенті по декілька скликань, сьогодні моралізувати й казати, що вони хороші, а хтось щось робить погане. Цю систему створили ви, бувши в парламенті й уряді. Доки не змінимо в Україні буквально все — починаючи з Конституції (повністю, а не епізодами), доки по-справжньому не люструємо чиновників, доти про якісь реформи не може бут и й мови.