Продукція з незбираного молока – не мерседес, і споживач не завжди готовий платити більшу ціну
Я не згоден із твердженням, що зниження ставки ПДВ для молочної галузі нічого не дасть. Комплекс заходів може дати нам ефект. Якщо ми працюватимемо над тим, аби знизити ставку ПДВ; зменшити ціну на молоко-сировину, тобто привести її до ринково обґрунтованого рівня (польського, білоруського, а не на 15-20% вищою); коли ухвалимо закон про торгівлю, впорядкуємо відносини з ритейлом, коли перестанемо кредитувати торгівлю, переробників.
Крім того, ще має бути робота з власною ефективністю: наш завод повинен модернізувати основні засоби, енергоефективність, що врешті решт вплине на зниження собівартості продукції. Для цього теж потрібні дешевші кредити.
Ми не кажемо, що потрібна програма дотування переробника молока, але, можливо, програма підтримки виробників обладнання, які б могли надавати це обладнання під нижчі відсотки. Можливо, держава б компенсувала відсотки. Ми б тоді створювали додану всередині держави.
Я не поділяю ідею зниження ставок на імпортне обладнання. Бо що ми отримаємо? Ввезення імпортного обладнання і знищення вітчизняної машинобудівної галузі.
Наповнення бюджету – це фактично перерозподіл створеної доданої вартості в державі. Наповнення бюджету за рахунок імпортних мит, імпортного ПДВ – це рух до безвиході.
Підписанням Угоди про асоціацію з ЄС нам виставили квоти на експорт молочної продукції, а ми свій ринок ніяк не захистили – лише антидемпінговими розслідуваннями, які можуть тривати кілька років. Але хто з українських виробників витримає ці кілька років, щоб за результатами розслідування ввести загороджувальні мита, квоти на імпортну продукцію?
У нашої компанії досить високе плече доставки, що теж погіршує конкурентоспроможність із імпортною продукцією. Так, у Польщі плече доставки 50-60-100 км, у нас – 450 км.
Перед нами стоїть завдання оптимізації зони заготівлі сировини і підвищення якості молока з боку виробників. Нам треба рухатися до європейських стандартів, де базовими є показники жиру на рівні 4%, білок – 3,4%.
Зараз у нас жир – 3,4%, білок – 3%. Як порівняти з європейським виробником, ми веземо більше води. А він везе за меншої відстані більше жиру, більше білка, тобто більше сухих речовин. І в цьому ми також програємо конкурентам.
Продукція з незбираного молока – це не мерседес, вона належить до товарів першої необхідності, і споживач не завжди готовий платити більшу ціну. Він завжди шукатиме нижчу ціну. Тому ми маємо збалансувати наші відносини з виробниками молока. Треба розуміти: ми можемо мати високу ціну на молоко-сировину, але при цьому втрачати переробні підприємства. Якщо така ситуація збережеться і в 2020 році, то навесні 2021 році я не виключаю перепродажу бізнесів.
Ми підтримуємо сімейне фермерство і самі виступили з ініціативою розвитку молочних ферм: розробили для них окрему програму розвитку. Але стикнулися з тим, що люди неграмотні у фінансовому плані. І наше підприємство не може похвалитися великими досягненнями у цій сфері.
Певно, має прийти нове покоління, яке готове ризикувати, залишатися працювати в селі, але для них мають бути створені умови, в тому числі й на державному рівні – якісь пільги.
Це дуже важка праця – люди 24/7 прив’язані до своєї ферми. І якщо її не зробити на тому рівні, коли можна наймати працівників, аби звільнити час для себе, якщо ця молочна ферма не матиме дещо нижчу ціну, ніж промислова, то не буде сенсу в цьому проєкті – вона буде дорожчою для переробника. Має бути економіка, має бути бізнес.
Ми, переробне підприємство, не отримуємо від держави жодної гривні дотації і не можемо бути соціальним проєктом для молочних ферм. Соціальні проєкти має розвивати держава. А ми не спеціалісти у вирощуванні худоби. Зі свого боку можемо надати безкоштовно молокоохолоджувачі, обладнання для доїння, встановити вищу ціну.
Але як ефективно працювати з коровою, як досягати високих надоїв, як формувати нижчу собівартість продукції, тут краще дослухатися до рекомендацій дорадників.